Євген Завгородній знімає вже більше 10 років як для українських, так і для закордонних ЗМІ. Його роботи можна побачити, зокрема, у «Телеграфі», AP та Reuters. Фотожурналіст-фрілансер бачив війну зовсім поруч, працював і на деокупованих територіях і в тилу. Потрапляв під обстріли. Він, як і ніші журналісти, не готували себе до війни, ні морально, ні фізично. Євген каже, що на війні легше працювати, аніж в тилу, тому що там, де бойові дії, всі все розуміють і ніяких перепон не виникає. Інтервʼю з колегою підготували журналісти ІА «Українські новини» у межах ініціативи НСЖУ «Журналісти – важливі».
Він ділиться спостереженнями: на війні знімати простіше, ніж в тилу, бо там менше обмежень.
«Ми ж майже всі перший раз на війні, хтось з 2014 року працював над цією темою, але більшість вперше зіткнулися з цим. І ми інтуїтивно знімаємо те, що бачимо як щось важливе. А з іншого боку ти дивишся, як працюють західні колеги. Бачиш, як вони знімають і ти вчишся у них. Наприклад, я б уже по-іншому знімав ранішні події. Якась еволюція, як ти бачиш, як вони це роблять», – ділиться досвідом Євген.
На запитання, які кадри, зроблені з початку повномасштабної війни вважає найбільш вдалими, розповідає:
«Для мене вдалий кадр, це кадр символічний, який щось додатково пояснює, а не просто картинка. Це буденність. У мене є такий кадр. У Чернігівській бібліотеці, там де був «приліт» по стадіону і поруч бібліотека, куди впала бомба. Приміщення зруйноване на половину, покосилися стелажі з книжками. І один стелаж, який присипало землею, дивлюся, а там корінці книжок з авторами розстріляних радянською системою. Симоненко та інші. Тобто список авторів, які постраждали від радянської системи. І виходить так, що вони постраждали уже вдруге, як надруковані видання, від РФ, яка є спадкоємницею радянської системи. І для мене це такий дуже символічний кадр і саме його я періодично зустрічаю десь. Українські письменники часто його публікують на обкладинці. І ще один є з Миколаєва. Там був обстріл і деталь від ракети встряла в асфальт і проїжджав поруч тролейбус, де було зображено місто на хвилі і там якась жінка сидить, з байдужим виглядом. Вона сидить і дивиться кудись в далечину і поруч деталь від ракети на фоні цього. І це також один кадр показує те, що там відбувалося. З одного боку «жесть», а з іншого те, що люди міцні і переживуть».
Фотограф переконаний: журналісти на війні – дуже важливі. Адже якби, наприклад, не кадри з Бучі, то Україна могла б не отримати військову допомогу.
«Журналісти ще й на інформаційній війні, тому ми робимо все, що можемо. Часто буває, що важко дістатися кудись, а так журналісти намагаються зробити по максимуму», – додає Євген.
Нагадаємо, що ініціатива «Журналісти – важливі!» має на меті розповісти широкій аудиторії про цінність роботи медійників, ризики і виклики, з якими стикаються працівники ЗМІ, висвітлюючи правду.