Олександр Павлов був редактором кількох національних і регіональних газет та журналів. Свого часу заснував власний діловий журнал «Свої». Працював прессекретарем двох голів Запорізької ОДА. Був продюсером документальних фільмів про євроінтеграцію України. Від початку війни працює на фінську газету «Ілталехті», побував у всіх гарячих точках фронту. Матеріал про колегу вийшов на сайті «Високий замок» у межах ініціативи НСЖУ «Журналісти – важливі!»
Журналіст ще 2014 року розпочав співпрацю з фінською газетою — писав про війну на Донбасі. Коли розпочалося повномасштабне вторгнення рф в Україну, продовжив роботу для тієї газети власним кореспондентом. За його словами, до України, починаючи з 24 лютого, досі прикута увага міжнародних ЗМІ.
— Коли розпочалася повномасштабна війна, усі свої проєкти я поставив на паузу, — розповів журналістці «ВЗ» Олександр Павлов. — Фінські колеги не мали військового журналіста в Україні, і я запропонував їм співпрацю. 25 лютого я поїхав із Запоріжжя до Києва. Вже 9 місяців пишу матеріали до фінської газети, кілька статей вийшли у французьких ЗМІ. Загалом написав 55 матеріалів, із них 80% – про війну. За цей час вісім разів був на Донбасі, вісім разів — у Харківській області. В Донецькій області перший раз побував у квітні – у Краматорську, коли росіяни розбомбили вокзал. Потім були Бахмут, Слов’янськ, Торецьк, Сєвєродонецьк, Лисичанськ, Лиман.
Зауважує: багато іноземних журналістів не завжди орієнтуються в українських темах, у нашій політиці. Доводиться годинами проводити своєрідні політінформації. При цьому не можна нав’язувати свою думку — журналіст сам має у всьому зорієнтуватися. Люди, які працюють «фіксерами», є очима та вухами іноземних ЗМІ. Ця робота добре оплачується, але моя основна мотивація — світ має побачити об’єктивну картину всього, що відбувається в Україні.
Великі телекомпанії приділяють багато уваги безпеці своїх співробітників, ділиться спостереженнями медійник. Із журналістом і оператором приїжджають, як правило, водій та охоронець. Зазвичай це колишні спецназівці.
«Якось у Запорізькій області нас відстежив російський дрон «Орлан», якого не чути у високому польоті. Важко було не «змалювати» величезний «Ленд Ровер» у порожньому селі за кілометр від російських позицій… На зворотному шляху нас почала обстрілювати ворожа артилерія. Офіцер пресслужби, який їхав з нами, ніби дупою відчув, що треба знизити швидкість. Коли загальмував, ми побачили, що снаряд упав за 300 метрів від нас. Якби ми їхали на тій самій швидкості, потрапили би у центр вибуху… Нам пощастило! На війні страшно. Я, наприклад, не приховую цю емоцію. Мені щоразу страшно їхати на фронт. Не боїться лише дурень. Але я навчився ставитися до цих поїздок як до роботи».
Нагадаємо, що ініціатива «Журналісти – важливі!» має на меті розповісти широкій аудиторії про цінність роботи медійників, ризики і виклики, з якими стикаються працівники ЗМІ, висвітлюючи правду.
