Ані на день не припиняли роботу журналісти газети «Нове життя» із Близнюківської громади Харківської області, яка тривалий час залишалася прифронтовою. Поки в цих місцях не працювали поштові відділення, медійники зосередилися на інтернет-версії та роботі в телеграмі, інстаграмі та фейсбуці. А з липня, відколи поштовики відновили доправлення преси читачам, друк паперової газети відновили.
– На жаль, не в усі села пересувні відділення «Укрпошти» можуть потрапляти частіше, ніж раз на місяць. Тому зараз друкована версія нашого видання виходить щомісячно на 12 сторінках, – розповіла пресслужбі НСЖУ головна редакторка Ірина Воронкіна.
Газету «Нове життя» засновано у серпні 1929 року. В 2017 році вона стала першою на Харківщині, яка провела роздержавлення, перетворившись на ТОВ «Нове життя Інформ плюс».
– Війна стала для нас, як і для всіх медійників, непростим випробуванням. У липні був такий відчай, що я вже хотіла закривати газету, – згадує редакторка. – Прийшла до свого колективу з чотирьох осіб, кажу, коштів немає… будемо працювати? Кажуть, будемо. Оптимізму додавало зростання відвідуваності на сайті та в соцмережах. У квітні на нашому сайті було понад 5 тисяч відвідувань за день. Ми давали щоденні ранкові зведення, в яких розповідали, які працюють банки, магазини, де які продукти є. Нині, на щастя, така інформація стала не настільки актуальною, і ми даємо зведення 2-3 рази на тиждень.
Нині «Нове життя» – одне з небагатьох видань на Харківщині, яке вирішило вступити в боротьбу за виживання друкованого ЗМІ, каже Ірина Воронкіна.
– Ми подали документи на включення в каталог передплати на 2023 рік. Зараз займаємося передплатою. Люди йдуть, передплачують! Ми впевнені, що, попри всі негаразди, видання передплатить не менше тисячі осіб (до війни в нашій 17-тисячній громаді ми мали 3 тисячі передплатників). Тобто, зберегли третину! – з гордістю каже редакторка. – Ми охоплюємо аудиторію всього новоствореного Лозівського району, який включає громади трьох колишніх районів. У Близнюках друкована версія «Нового життя» до війни приходила майже в кожну оселю.
«Нове життя» не лише виживає саме, а й надає допомогу колегам із сусіднього Барвінкового, яке в найважчі місяці війни опинилося майже на лінії фронту. Журналістам із «Вістей Барвінківщини» допомогли тимчасово облаштуватися, відновити роботу в інтернеті.
– У Близнюках під час повномасштабних бойових дій опинилося 4 тисячі переселенців із сусідніх, охоплених війною, громад. Серед них було багато й барвінківчан. Головна редакторка «Вістей Барвінківщини» Ірина Столбова написала для них низку статей, які ми опублікували в «Новому житті», – розповіла Ірина Воронкіна.
Нині журналісти «Нового життя» не багатіють, але, на відміну від колег із багатьох місцевих видань України, мають можливість стабільно отримувати мінімальну зарплату. Виживати вдається в тому числі й завдяки допомозі журналістських організацій, пресклубів.
– Днями зателефонував голова Національної спілки журналістів України Сергій Томіленко, повідомив про можливість допомогти. Такі дзвінки – як бальзам на душу: колеги про нас пам’ятають, знають, що в нас є проблеми, й підтримують. Це дуже приємно, – каже редакторка. – В грудні, попри майже повну відсутність надходжень від реклами, вийшло два номери нашої газети. Але хотілося б випустити й новорічний номер. Тому ми звернулися до НСЖУ з проханням про фінансову допомогу.
Проте, «Нове життя» живе й працює не лише завдяки фінансовій підтримці благодійників. Ірина Воронкіна дописує в багато великих видань України, оскільки інформація із прифронтового селища – завжди актуальна. Особливу цікавість викликала серія інтерв’ю із багатими і впливовими людьми, чоловіками і жінками, які добровольцями пішли захищати Батьківщину. Зароблені гроші (а це подеколи були суми в розмірі до 30 тисяч гривень) редакторка клала в редакційну касу. Всі ці заходи дозволяють виданню жити і приходити до читачів.
– Мій чоловік теж пішов служити в один із перших днів війни. Його брат очолює велике сільськогосподарське підприємство «Колос», яке працює на території громади. Коли він із колегами возять на деокуповані території волонтерську допомогу, я маю можливість їздити з ними, – розповідає редакторка. – Була в Ізюмі, Куп’янську, Балаклеї фактично одразу після деокупації. Також побувала у Слов’янську. Це дозволяє мені писати ексклюзиви про «дороги війни». Людям подобається їх читати, й газета не втрачає популярності. Отже, сподіваємося на відносно успішну передплату.
Оскільки у відділеннях «Укрпошти» зараз великі черги, редакція організувала оформлення передплат в своєму офісі. Відтак бухгалтер несе документи і гроші на пошту. «Люди нам довіряють, і це дуже радує», – каже редакторка.
Максим Степанов, інформаційна служба НСЖУ
