Евакуювалися з ризиком для життя та продовжили інформувати читачів про події в Херсоні. Редакція газети «Новий день» наразі працює на Львівщині. Але відразу після деокупації Херсона видали перший спецвипуск друкованої газети. Про те, як це вдалося, розповіла редакторка мультимедійних видань «Новий день» Оксана Павленко. Матеріал про неї вийшов у виданні «Високий замок» у межах ініціативи НСЖУ «Журналісти – важливі!».
«23 лютого 2022 р. ми надрукували свіжий номер, а вже наступного дня — як грім з ясного неба — війна, — згадує Оксана. — Навіть не встигли газету доставити до читачів. Окупанти вторглися у Херсон з лівого берега Дніпра… Ми зателефонували до Національної спілки журналістів у Києві з запитаннями «Як зберегти видання? Як вберегти читача від дезінформації?». Адже знаємо, як працює російська пропаганда. На той час нам уже почали зламувати сайт. Як захистити журналістів? Голова НСЖУ Сергій Томіленко порадив негайно згорнути діяльність. Рятувати техніку, документи. Особові справи наших журналістів ми таємно вивезли з редакції», — розповіла журналістка.
Батько Оксани – головний редактор «Нового дня» Анатолій Жупина. Мама – заступник головного редактора. Родина журналістів розуміла ризики, з якими зіткнулася та що потрібно втікати з Херсона. Але не знали, як це зробити. З перших днів війни виїзди з міста були перекриті. Їхати до Миколаєва через Чорнобаївку було неможливо: рашисти розстрілювали машини і навіть не давали забирати тіла загиблих.
«Але що одразу сталося в окупації? Люди дуже згуртувалися. Я живу в приватному секторі, до війни багатьох сусідів навіть не знала. А тут один до одного почали ходити, обмінюватися телефонами, створювати групи у соцмережах. Я познайомилася з людьми з паралельної вулиці, розповіла, що ми журналісти, що по нас можуть прийти. Ризикували, звичайно, довірившись малознайомим людям, бо хто тоді міг знати, яку сторону підтримує сусід. Разом почали придумувати способи, як у разі небезпеки будемо діяти. Навіть репетиції влаштовували: мій син і батько перекатом долали паркан, опиняючись у дворі на сусідній вулиці. Треба було знати, скільки на це піде часу. Під укриття переобладнали підвал, на газоні вирили туалет про всяк випадок», — ділиться Оксана.
Виїжджали машинами в кінці березня. Оксана з сином, батьки, двоюрідна сестра та двоє її друзів.
«Не брали з собою жодних речей, які б вказували на те, що ми журналісти: посвідчень, візиток, нагород, навіть жодного примірника «Нового дня». Рішення про виїзд, хоч і вкрай ризикований, прийняли миттєво — після того, як сусіди повідомили, що по нас вже приходили і до редакції, і до батьків у квартиру. Син запитав: «Мамо, скільки речей брати? На скільки часу їдемо?». Я кажу: «Бери, як назавжди!»
Переїхавши до Львова, почали думати, як працювати далі. Колег-херсонців підтримали у львівському Центрі журналістської солідарності: підказали, у якому напрямі рухатися, де і як шукати кошти, допомагали писати проєкти. «Ми зв’язалися з працівниками нашої редакції, яких доля розкидала по Україні, і з тими, хто залишився в окупації. Розуміли, що людям потрібна достовірна інформація. Для початку вирішили відновити роботу — в електронному варіанті. У травні створили сторінку у Фейсбуці, канал у Телеграмі. Оновлений логотип NewDay ua доповнили слоганом: «Що тобі болить? Мені болить Херсон».
Та поки Херсонщина була в окупації, про друковану версію видання навіть мови не було, продовжує журналістка. А коли 11 листопада звільнили Херсон, почали думати про відновлення газети. 17 листопада вийшов перший спецвипуск. Головні теми номера — деокупація Херсона, приїзд президента, гуманітарна допомога, відкриття поштових відділень, банків, відновлення українського мобільного зв’язку.
«Настрій газети був піднесений, оптимістичний. Хоча усі розуміли, що рашисти нам цього не подарують, будуть мстити. Так і вийшло, — ділиться редакторка. — Відновити видання у тому форматі, яким воно є зараз, — газета, сайт, фейсбук-сторінка, телеграм-канал — стало можливим і завдяки фінансовій допомозі Національної спілки журналістів та її міжнародних партнерів. Надихають на подальшу роботу і читачі, які дають зворотний зв’язок: пишуть, дзвонять, коментують публікації. Люди радіють, коли отримують рідну газету як ковток свіжого повітря, як символ свободи і незламності духу. Одна читачка подзвонила і розповіла, що коли тримали в руках перший спецвипуск «Нового дня», плакали усією сім’єю. Зараз готуємо до друку третій номер газети. Із нетерпінням чекаю того дня, коли на першій сторінці великими червоними літерами ми напишемо слово «ПЕРЕМОГА»!
Нагадаємо, що ініціатива «Журналісти – важливі!» має на меті розповісти широкій аудиторії про цінність роботи медійників, ризики і виклики, з якими стикаються працівники ЗМІ, висвітлюючи правду та разом із усім українським народом воюючи за свободу і незалежність нашої країни.
