Сергій Хомінський та Володимир Данилюк – журналісти за покликанням. Нині ж обоє захищають Волинь у лавах територіальної оборони. І хоч з початком повномасштабної війни улюблену справу довелося залишити, це, запевняють, – тимчасово. Після перемоги обіцяють повернутися в журналістику. Матеріал про них вийшов на сайті ВолиньPost у межах ініціативи НСЖУ «Журналісти – важливі!».
Сергій Хомінський – начальник відділу зв’язків із громадськістю 100-ої окремої бригади територіальної оборони. Йдучи у військо, чоловік був переконаний: журналістську діяльність доведеться поставити на паузу. Утім нині він – пресофіцер.
«Ще за 10 днів до вторгнення президент США на перші місця порядку денного ставив Україну. А тієї ночі (24 лютого – ред.) у мене було безсоння. Пам’ятаю, як мій «фейсбучний» товариш написав, що у Тернополі гудуть літаки. У Луцьку теж літали, як виявилось згодом, неспроста. Стало все зрозуміло після сотні червоних заголовків у новинних стрічках. Крім того, дружина швидко зірвалася і побігла. Вона у мене в поліції служить», – пригадує журналіст.
Залишившись удома разом із двома малими дітьми, під час кожної повітряної тривоги мусив бігати у сховище. А 27 лютого, як і планував, відправив малечу з тещею до Польщі і пішов у військкомат. 6 березня Сергія Хомінського мобілізували.
«Коли я вчився на журналіста, в університеті був військовий інститут. Я два роки проходив військову підготовку офіцера запасу і одержав звання молодшого лейтенанта. Нині воюю на інформаційному фронті, а далі буде видно. Мати зброю і пройти бойову підготовку мусять і пресофіцери теж», – зауважує журналіст.
Головний редактор «Волинської газети» та секретар
Національної спілки журналістів України Володимир Данилюк нині теж
служить у війську. Офіцер обіймає посаду заступника командира з
морально-психологічного забезпечення одного з батальйонів ТрО ЗСУ.
У журналістиці, каже, завжди любив розслідування, зокрема історичні. Шукати
істину, розповідати людям те, що від них приховують, – чи не найбільше
захоплення Володимира Данилюка. До того ж, здобуті навички та багаторічний
досвід у сфері медіа і на війні, запевняє, згодилися.
«Журналістика – це про вміння уважно слухати і аналізувати. Тому про те, що
наше співіснування з Рашастаном закінчиться приблизно так – здогадувався», –
ділиться Володимир Данилюк.
Володимир Данилюк вступив до лав ТрО, відколи у Луцьку сформували батальйони. Тож, розповідає, у день повномасштабного наступу РФ – не здивувався: уже звично вдягнув військову форму і поїхав у свій підрозділ.
І хоч нині місія
Володимира Олексійовича – не журналістська, у професію однозначно повернеться.
Щоправда, після Перемоги ще більше хочеться творити нову журналістику,
незалежну. Мріє, аби в Україні діяв медіацентр на зразок німецького.
«Відповідальність за слово – не менша, ніж відповідальність за постріл. Хай
журналістика не буде «четвертою владою», але буде журналістикою.
Нагадаємо, що ініціатива «Журналісти – важливі!» має на меті розповісти широкій аудиторії про цінність роботи медійників, ризики і виклики, з якими стикаються працівники ЗМІ, висвітлюючи правду та разом із усім українським народом воюючи за свободу і незалежність нашої країни.
