Сейран Салієв народився 1985 року в місті Абінську Краснодарського краю, де проживала його сім’я, якій через національність заборонили жити в Криму. Лише семирічним разом із родиною він повернувся в Крим. 2003 року вступив у Сімферопольське вище училище на спеціальність «Оператор ПК», згодом в ТНУ, на філологічний факультет. Має неповну вищу освіту за спеціальністю «Філолог турецької та кримськотатарської мов». Захоплювався історією Криму, влітку працював екскурсоводом. Займався боротьбою і був головним суддею на святкових турнірах з національної кримськотатарської боротьби куреш. Окрім цього, приділяв увагу дітям зі свого оточення: проводив для них пізнавальні походи по визначних місцях і навчав арабської мови.
***
Журналістка Марія Семенченко в проєкті ПЕН-Україна розповідає: «Уперше Сейран Салієв долучився до мітингу кримських татар за їхні права, коли йому не було й року. Влітку 1986-го в російському місті Абінськ, що в Краснодарському краї, кримські татари прийшли до прокуратури. Напередодні у місцевій пресі вийшла низка статей з неправдивою інформацією про них. Тож ініціативники, як їх тоді називали, вимагали спростування. Серед учасників мітингу була і Зодіє Салієва з семимісячним Сейраном на руках.
«Коли ми жили на Кубані, я завжди брала з собою Сейрана на різні зібрання, тоді в нас були ініціативні групи, які все це організовували. Якось пішла чутка, що кримські татари будуть різати росіян. Нас це дуже насторожило й обурило, бо це неправда і не може нею бути – ми апріорі мирний народ. Тож ми почали вимагати від влади спростування. Але влада і далі всіляко налаштовувала народ Кубані проти нас, – згадує Зодіє Салієва. – А на Кубані ми жили, бо в Крим нас не пускали, а звідти до нього було все ж ближче, ніж з Узбекистану».
Зодіє Салієва розповідає, як у 1987-му, їй тоді було 33 роки, їздила на масові акції протесту кримських татар у Москву – на Красну площу. Щоправда, Сейрана не брала – не ті умови для маленької дитини. Хоча, згадує, на площі були і жінки з немовлятами: «Підгузків тоді не було, то чоловіки віддавали свої майки і футболки на пелюшки дітям».
Зодіє Салієва згадує, що кримських татар і били, і примусово садили в автобуси та вивозили з Москви, і звільняли з роботи – за «прогули». «Але нас це не лякало, бо ми знали, за що стоїмо. У нас була мета – повернутися в Крим. Жити там, виховувати дітей, відкривати свої школи, говорити рідною мовою. Як це було до депортації», – розповідає вона. І додає, що Сейран з дитинства зростав з цією ідеєю і з великою любов’ю до своєї батьківщини – Криму.
У 1992-му родина Салієвих змогла повернутися до Криму – в селище Холмівка, що в Бахчисарайському районі. Ветеранка кримськотатарського руху згадує, що повернення було нелегким: кримським татарам ніхто не продавав житла – на це діяла негласна заборона, їх не прописували, не брали на роботу, ставилися до них спочатку упереджено і з острахом. Та зрештою життя почало налагоджуватись.
«Ми нарешті повернулися додому і тільки-но почали облаштовуватися – якихось 30 років минуло, – як знову все це з нами відбувається, – зітхає Зодіє Салієва. – Нас знову позбавляють дому: або ти маєш прогнутися, або виїхати з Криму, або ж готуватися до арештів, суду і довгих років у російських колоніях. Це та ж депортація, просто тиха, без вагонів…».
***
17 травня 2001-го в селищі Холмовка, що в Бахчисарайському районі Криму, починається урок російської мови та літератури. Вчителька попереджає старшокласників: «Завтра 18 травня, багатьох кримських татар не буде в школі, тому контрольну перенесемо», – говорить вона. Хтось з учнів запитує: «Так, а що за свято, що їх не буде?» Вчителька пояснює: це не свято, у цей день кримські татари збираються на жалобний мітинг – в пам’ять про примусову депортацію. Після цього повертається до уроку, але за кілька хвилин із притиском додає: «Їх вислали, бо вони були зрадниками».
Із-за парти встає 15-річний Сейран Салієв. У нього вдома – бабуся й дідусь, які пережили депортацію. Його батьки народилися в депортації й все життя мріяли повернутися до рідного Криму. Він каже: «Це – неправда».
«Мій син Сейран – єдиний, хто їй заперечив, хто не промовчав, – говорить Зодіє Салієва, ветеранка кримськотатарського національного руху. – У класі було ще кілька кримських татар, він їх потім запитав: чому промовчали? Один сказав, що боявся за оцінки, інший взагалі нічого не відповів. А мій Сейран з дитинства нетерпимий до несправедливості. І він завжди знав, через що пройшов його народ і його сім’я».
***
12 травня 2016 року, коли силовики з’явилися затримувати фігурантів третьої справи кримських мусульман, Салієв з мінарету мечеті через гучномовець сповістив земляків про обшуки, що почалися. Після цього до осель підозрюваних почали стікатися громадяни. На Салієва сфабрикували протокол начебто за організацію мітингу без погодження. Підконтрольний Росії «Бахчисарайський райсуд» оштрафував його на 20 тисяч рублів. 23 серпня «суддя» «Верховного суду анексованого Криму» Володимир Агін залишив ухвалу «райсуду» в силі, відхиливши апеляційну скаргу Салієва. Слухання зайняли менше ніж 15 хвилин. Сам Салієв наполягає на тому, що мітинг він не організовував. «Я сповіщав про те, що правоохоронці проводять обшуки, – стверджував він на слуханнях у Верховному суді. – Я як мусульманин і громадянин сповістив про їхні дії. Це були відкриті оперативно-слідчі дії». Так Сейран Салієв вперше пізнав силу громадянської інформації…
***
Наріман Мемедемінов, громадянський журналіст і медіакординатор громадського руху «Кримська солідарність», який теж відбув термін у Російській Федерації за свою журналістську діяльність, дружить із Сейраном з 1999 року.
«Сейран – дуже творча особистість. Дуже любить музику – реп, рок, R&B. У школі він фанатів від гурту Prodigy, ми тоді, на жаль, ще не дотримувалися слова релігії. Пам’ятаю, йому мама пошила костюмчик, як у соліста Prodigy Кіта Флінта – червоні штани із застібками в районі стрілок, – сміється Наріман. – Він ще довкола очей чорним нафарбував, як це робив Флінт, і так пішов на якусь подію в школі. Він завжди дуже вирізнявся з-поміж інших».
Наріман теж згадує наполегливість Сейрана. «Поборник істини й справедливості. Якщо він щось вважає правильним, то буде наполегливо і впевнено у бесідах доносити свою правоту. Що цікаво, у 99.9 % випадків він справді матиме рацію. Завжди хоче, щоб все було правильно, щоб не було жодних порушень. Це мені в ньому дуже подобається», – розповідає Мемедемінов.
***
З майбутньою дружиною – Муміне – познайомився в університеті. «Ми познайомилися у 2004-му. Пам’ятаю, ми з однокурсницею стояли у фоє, і вона поглядом вказала на Сейрана, сказала, що він живе в тому самому гуртожитку, що і вона. Я швидко глянула на нього, а він, вочевидь, відчув цей погляд. Підійшов і каже: «Якщо вам буде треба якась допомога, можете на мене розраховувати». А я так обурено на нього глянула: допомога? мені? – сміється Муміне Салієва. – Нічого йому не відповіла. А він з того дня вже стеріг мене у фоє: то сумку пропонував донести, то ще щось. Так ми почали спілкуватися».
Муміне згадує, як її подруги й однокурсниці говорили, що Сейран їй не пара. І як вона прислухалася до себе, а не до інших. «Я захоплювалася навчанням, прагнула отримати червоний диплом і загалом справляла враження дуже серйозної людини. І я розумію, що родичі й друзі уявляли поряд зі мною хлопця у діловому костюмі, в окулярах, з таким же прагненням до науки, як у мене. А тут підходить такий сучасний хлопець: джинси, пайта, волосся укладене гелем, – знову сміється Муміне. – Коли ми познайомилися, він не мав роботи, бо ще вчився, не мав майна, ще не визначився зі своєю життєвою позицією. Але я побачила в ньому отой внутрішній стрижень, готовність йти до кінця і прагнення знати більше. Побачила щирість і чесність. І саме ці риси я в ньому дуже ціную».
Сейран завжди був дуже активним, згадує дружина. Розповідає, як він з іншими хлопцями їздили Кримом і збирали кошти для дітей з онкологією, як він викладав дітям основи релігії та історію кримськотатарського народу, як активно долучався до проведення релігійних свят, організовував конкурси кримськотатарської боротьби куреш для хлопчиків. І як завжди вертався додому з роботи з двома пакетами – в одному солодощі для своїх дітей, а в другому – для всіх дітей, яких зустріне у дворі біля дому.
«Влітку він працював екскурсоводом. Це була його стихія – розповідати гостям Криму історію нашого народу, знайомитися з людьми. Ввечері він приходив додому наповнений емоціями та натхненням. Якось прийшов і каже: «Ти уявляєш, «Каста» в Криму! А це його улюблений гурт. І саме він провів їм екскурсію, – розповідає Муміне. – Усюди, де була потрібна хоч якась допомога, – він був серед перших. Тож коли у Криму почалися обшуки та арешти, я розуміла, що його не зупинити». Коли ж у 2017 році йому дали 12 діб арешту за його журналістську діяльність, сім’я почала готуватися до найгіршого сценарію.
***
«Ми з Сейраном два з половиною роки не могли одружитись: мої батьки наполягали, щоб я закінчила магістратуру, а його мама – щоб Сейран вступив в університет. Ми разом готувались до іспитів, обмінювались книгами. І в день, коли вивісили списки зарахованих, і він побачив, що пройшов – взяв маму, приїхав до мене й оголосив – «Все: я вступив, і ми одружуємось!». Менш ніж за тиждень ми відгуляли наше незабутнє весілля. Це було 14 років тому», – розповідала Муміне Салієва.
Муміне Салієва розповідає Марії Семенченко: «Якось Сейран сказав одному з журналістів: «Я не знаю, що буде далі, але точно знаю, що буду там, де буде наш народ», – згадує Муміне Салієва. – Коли ми зрозуміли, що часу в нас не так багато, Сейран почав втілювати мої мрії. Я хотіла вступити в аспірантуру і здійснити хадж в Мекку. Поки я готувалася до екзаменів, він доглядав дітей, годував їх, вкладав. Про паломництво я навіть не мріяла – найменшій дитині було 2,5 місяці».
Але їх підтримала Зодіє Салієва, яка погодилася доглянути дітей, поки вони будуть у поїздці.
«Це була казкова подорож! Коли ти повністю абстрагуєшся від усіх побутових, локальних, глобальних проблем. Коли є відчуття, що нікого й нічого довкола не існує, а лише Сейран, я і Всевишній. Це був найкращий час для мене. Це і зараз моє постійне джерело сил і натхнення, – згадує Муміне. – Коли ми повернулися, то два тижні в нашому домі постійно були гості – ми розповідали їм про поїздку, роздавали дрібні сувеніри. А потім – обшук і арешт».
У тій поїздці вони купили Сейрану годинник, який п’ять разів на день сповіщає про час молитви. «Коли його заарештували й виводили з дому, він віддав мені обручку і годинник, бо все одно їх заберуть, – згадує дружина політв’язня. – І вже ввечері, коли всі розійшлися, я взяла в руки цей годинник, а він зупинився. Це дуже символічно – бо і для мене того дня час зупинився…».
***
У січні 2017 року в квартиру, де Сейран Салієв жив з вагітною дружиною, трьома дітьми та літньою мамою, ветераном кримськотатарського національного руху Зодіє Салієвою, прийшли з першим обшуком.
Після повідомлення про початок обшуку в будинку активіста зібралося багато людей, виїхали адвокати Еміль Курбедінов та Едем Семедляєв. Дорогою їх зупинили співробітники ДПС, Курбедінова тоді затримали й відвезли назад до Сімферополя, до Центру з протидії екстремізму. І Сейрана Салієва, й адвоката Еміля Курбедінова заарештували ‒ на 12 і 10 днів відповідно.
Після обшуку дружина активіста Муміне Салієва розповідала, що силовики шукали заборонену ісламську літературу: «Переворушили всю шафу з літературою, говорили: «Шукайте «Крепость мусульманина». Один з них так поспішав: «Давайте закругляйтеся, там адвокат їде». А чоловік каже: «Ну правильно, я ж маю право на адвоката». І вони вже стали швидше все це проводити. І сама мотивація абсолютно незрозуміла, тому що вони говорили про «Іділ», а потім один з них вже говорить: «Ну якщо з «Іділ» нічого не знайдете пов’язаного, ну «Хізб ут-Тахрір» подивіться»
Сейрана, який вийшов на свободу, вдома зустрічали друзі та близькі — з повітряними кульками та музикою, під’їзд прикрасили фотографіями, а для гостей приготували частування.
«Ось мене 12 діб не було — і діти он як скучили. Я уявляю як ті сім’ї, які вже більше ніж по два роки не бачать своїх батьків», — говорив у той день Сейран.
***
Вдруге силовики прийшли до оселі Салієвих 11 жовтня 2017 року на світанку. «Це було щось! Три види військ – чорні, сірі, камуфляжні. Невже, думаю, в такій кількості, з автоматами та собаками вони прийшли до однієї людини? Полчище! – говорить Зодіє Салієва. – Вони розпитували про зброю, вибухівку, наркотики. Все тут перевернули. Я почала заправляти диван, а на його спинці лежали дитячі іграшки, я стала їх розкидати й казати: «Ось така в нас зброя, ось вона!» Вони одразу поклали Сейрана на підлогу, одягли наручники. І старша донька, виявляється, була весь час поруч із Сейраном, дивилася йому в очі. Їй тоді шість було».
«Діти сильно плакали, але не від страху, а від розуміння, що тата забирають, – розповідає Муміне Салієва. – За ці чотири роки вони свого батька бачили тричі. Один раз дивилися на судове засідання крізь вікно з вулиці. Другий – на офіційному побаченні, ми тоді вперше за півтора року після арешту Сейрана побачили, до цього нам не давали дозволу на це. І втретє на суді в Ростові-на-Дону. А так контакт через листи, фотографії й дзвінки».
Муміне каже, що найменшій доньці Сафіє на момент арешту Сейрана було лише пів року. Вона його не пам’ятає, хоча впізнає на всіх фотографіях.
16 вересня 2020 року Південний окружний військовий суд у російському Ростові-на-Дону оголосив вирок фігурантам другої бахчисарайської групи у «справі Хізб ут-Тахрір». Усі вони отримали від 13 до 19 років в’язниці. Сейран Салієв – 16 років у колонії суворого режиму. 14 березня 2022 року його апеляційна скарга була частково задоволена, і термін позбавлення волі був зменшений до 15 років. «Наша вина була тільки в тому, що ми багато говорили про захоплення Криму Росією, про наклеп на наш народ. У тому, що не сиділи вдома, коли бачили несправедливість», – сказав Сейран Салієв,.
Муміне Салієва згадує: поки слухала вирок, дивилася в очі Сейрану. «І коли суддя озвучив термін, я подумки попрощалася зі своїм чоловіком. Я сказала собі: «Ти чуєш? 16 років. Готуйся його чекати саме стільки часу». Я вірю, що може щось статися, і він вийде раніше. А може – і через 16 років. Треба сподіватися на краще, але готуватися до найгіршого».
«Те, в чому нас звинувачують, а саме в тероризмі, жодного відношення до нас не має, тому що ми правовірні мусульмани й ми не приймаємо терор, на відміну від тієї держави, яка сьогодні ув’язнює нас на тривалі терміни», – сказав у своєму останньому слові на суді Сейран Салієв. – І поки я тут, на полі випробувань, я продовжуватиму свою мирну боротьбу, боротьбу за правду, боротьбу за право жити на своїй землі, землі, де мій народ усе своє життя, з моменту його утворення, боровся за своє місце під сонцем».
***
Нещодавно Український ПЕН та Центр прав людини ZMINA запустили кампанію #SolidarityWords, в межах якої відомі письменники та журналісти стали амбасадорами 13 українських журналістів, ув’язнених у РФ та окупованому Криму. Амбасадоркою Сейрана Салієва стала режисерка і письменниця Ірина Цілик.
«Уявіть, як важливо для ув’язненої людини знати, що видатні люди беруть над ними шефство. По-перше, це визнання їхньої невинуватості. Це вияви довіри, це відчуття захисту. Це важливий зв’язок між елітою українського суспільства з самими суспільством, – перераховує Муміне. – Я дуже вірю в цю кампанію».
«Усе сталося якось спонтанно, – розповідає Ірина Цілик. – Я почала читати про цю родину, побачила малюнки Сейрана, зрозуміла, що він ровесник мого чоловіка, що коло його зацікавлень мені зрозуміле і близьке. Мене дуже зачепило, що він так любить свій Крим, проводить екскурсії для різних людей, знайомить їх з півостровом. І я теж так скучаю за Кримом, за Бахчисараєм… Все це склалося в якийсь пазл».
Ірина Цілик розповідає, що отримала першого листа від Сейрана. Він написав його для неї українською – і це зворушує. А нещодавно амбасадорка особисто познайомилася з Муміне Салієвою.
«Від Муміне одразу пробиває відчуттям якоїсь такої сили й водночас доброти та світла. Такі люди час від часу трапляються на шляху, і ти розумієш, що це людина, яка щось в тобі змінить. Ця молода жінка, мама чотирьох дітей, так щиро мені сподобалася. І боляче думати, що в неї ось так просто забрали чоловіка, – розповідає режисерка. – Все це дуже легко приміряти на себе. Це відчуття незахищеності, яке впало на людей нашого покоління, підточує нас з різних боків. Думаю, воно багатьом близьке, і тому варто триматися одне одного».
***
У вересні 2022 року громадянського журналіста Сейрана Салієва етапували до колонії в Тульській області. Політичний в’язень Сейран Салієв прибув етапом до виправної колонії № 4 міста Плавська в Тульській області. Як зазначається, у цій колонії Салієв має право отримати за рік чотири посилки або передачі, стільки ж бандеролей, три короткострокові побачення, три тривалі побачення, також надсилати та отримувати листи та телеграми.
***
На заході «ПЕН-Україна» лист Сейрана Салієва зачитав документаліст, письменник та телеведучий Юрій Макаров:
«Минуло вже чотири роки відтоді, як вороги вчинили замах на наші оселі й кинули нас у в’язницю, звинувативши в тероризмі. Але наша провина була лише в тому, що ми багато говорили про захоплення Криму Росією, про наклеп на наш народ. У тому, що ми не сиділи у своїх оселях, дивлячись на несправедливість. Хвала Аллаху, безмірна хвала Аллаху за те, що ми такі. І за допомогою Аллаха ми не покинемо свою миролюбну боротьбу, а продовжимо її.
Упродовж цих чотирьох тюремних років з якими тільки людьми не доводилося сидіти, які тільки випробування нам не вдалося пережити, яких слів ми лишень не чули. Найчастіше ми чуємо: «Навіщо ви так боретесь?», «Це ж така держава, її неможливо скинути» тощо. Нещодавно я розмовляв з однією людиною, росіянином, і він сказав мені: «Я не розумію. Ви не терористи, то нащо ви виступаєте проти держави? Все одно вона вас не почує. Я знаю, що ця держава несправедлива, але ті, хто намагався її змінити, – тих знищили, стратили або посадили, як садять і вас».
Я відповів: «Ми не мали на меті змінити цю державу. Це ти винен, це ти громадянин цієї держави, а я ні. Наші дії пов’язані лише з нашою релігією та народом. Наша мета – захистити права людини. Хай би мій кримськотатарський народ міг щасливо жити на своїй рідній землі, вільно дотримуючись своєї релігії та традицій. Хай би мій народ не чіпали. Ми – народ, який любить справедливість, і коли ми бачимо несправедливість, ми виступаємо проти неї. Але ми ніколи не станемо рабами брехні та несправедливості. Ми раби лише Аллаха і служимо йому. Якщо буде потрібно, віддамо життя на цьому шляху, за допомогою Аллаха. Якщо ви звикли жити в брехні та несправедливості, то ми, з волі Аллаха, ніколи не приймемо цього». Так я йому відповів, і ця людина нічого не сказала…
Одного дня до нас прийшла людина з Ростова з Головного управління Федеральної служби виконання покарань, щоб перевірити факт порушення наших прав, оскільки адвокати подали скарги, хай береже їх Аллах.
Ми завели мову про те, що в СІЗО нам дають свинину. Він записав наші слова, але нічого не сказав про те, чи розв’яже це питання, чи ні, а потім вирік: «Я розумію, що це питання пов’язане з вашою релігією, але сюди, у СІЗО, ми вас не кликали». А я відповів на його слова так: «Ми теж не кликали до нашого Криму вашу Росію». На цьому ми розійшлись.
Отак з волі Аллаха в протистоянні ми проводимо й проводитимемо дні перебування у в’язниці. Без сумніву, колись ці чорні дні закінчаться, і настануть дні справедливості, й ті, хто чинять утиски, зрадники, шкідники залишаться сміттям на сторінках історії. А ті люди, які боролися за блага свого народу, будуть вписані золотими літерами на почесних сторінках історії, волею Аллаха. «Прийшла істина, і зникла неправда, бо воістину неправда мусить зникнути. Коран 17:81…»
***
Європейська Федерація Журналістів (ЄФЖ) приєдналася до ініціативи Національної спілки журналістів України із закликом до негайного звільнення колег, яких переслідують в окупованому Криму.
Європейська федерація журналістів скерувала досьє на ув’язнених Росією десятьох кримськотатарських громадянських журналістів для міжнародного дипломатичного контролю на Спеціалізовану Платформу Ради Європи із захисту журналістів. Про це йдеться на сайті організації.
Генеральний секретар ЄФЖ Рікардо Гутьєррес у своєму відеозверненні закликав Російську Федерацію негайно звільнити кримськотатарських журналістів, а також фрілансера «Радіо Свобода» Владислава Єсипенка.
«Я вважаю, що сьогодні, як ніколи раніше, необхідно сприяти міцній солідарності з журналістами, яких переслідує російська влада в Криму. Ми вважаємо наших колег політичними в’язнями. Вони сидять у в’язниці лише за те, що виконують свою роботу в інтересах суспільства. Крим став зоною, де більше не поважають міжнародне право та верховенство права», – зазначив Гутьєррес у своїй промові.
Європейська Федерація Журналістів є офіційним партнером Ради Європи та скеровує спеціальні досьє про атаки на європейських журналістів для міжнародного дипломатичного контролю на Спеціалізовану Платформу Ради Європи із захисту журналістів.
Нагадаємо, з червня 2021 десять осіб незаконно утримуються в російських тюрмах. Це – Амет Сулейманов, Марлен Асанов, Осман Аріфмеметов, Ремзі Бекіров, Руслан Сулейманов, Рустем Шейхалієв, Сейран Салієв, Сервер Мустафаєв, Тимур Ібрагімов та Асан Ахтемов.
***
Як повідомляє Цент прав людини ZMINA, після депортації в 1944 році кримські татари висловлювали свою тугу за батьківщиною в піснях, малюнках, есе, спогадах про Крим. Окупувавши Крим 2014 року, Росія знову розпочала репресії та переслідування кримських татар. Багатьох з них етапували з Кримського півострова до Росії. Серед них – кримськотатарський громадянський журналіст, політв’язень Сейран Салієв.
Розлуку з Кримом Сейран Салієв висловив у малюнках, які він передав з ув’язнення в СІЗО. ZMINA публікує ці малюнки з-за ґрат.
***
Політв’язня Сейрана Салієва у виправній колонії Тульської області відвідала сім’я: дружина та четверо неповнолітніх дітей. Вперше за 5 років чоловік зустрівся зі своїми дітьми. Їхній шлях на тривале побачення зайняв понад два з половиною дні. Кримськотатарському громадянському журналісту, засудженому на 15 років позбавлення волі, відмовили у переведенні в колонію ближче до місця проживання сім’ї. Про це повідомила його дружина Муміне Салієва.
Активіст звертався до Федеральної служби виконання покарань з проханням перевести у в’язницю ближче до Криму. У письмовій відмові співробітники послалися на 205.5 статтю Кримінального Кодексу РФ, засуджені за нею направляються строго до певних пенітенціарних установ.
«Його радість змінювалася на шок, потрясіння. Він не впізнав своїх дітей. Потім, коли побачив мене, зрозумів, що то вони. Дуже боляче було дивитись на це. Вони не бачилися 5 років. Тоді діти були маленькими, а зараз син уже статний юнак, дочка — дівчина-красуня. Сейран обійняв сина та дочку і плакав. Востаннє я бачила його сльози на байрамі у 2016 році, коли він говорив про політв’язнів. Діти також, не приховуючи сліз, плакали», — поділилася подробицями Муміне Салієва.
З моменту перебування у в’язниці, а саме з вересня 2022 року, до Сейрана Салієва двічі приходили люди у цивільному одязі, які представлялися поліцією. Йому ставили питання про те, як він ставиться до поглядів забороненої на території РФ політичної партії «Хізб ут-Тахрір», через яку він був засуджений.
«Це вказує на те, що політв’язні навіть після того, як засуджені та відбувають термін у колоніях суворого режиму, перебувають під пильною увагою спецслужб. Це ніщо інше, як ще один метод тиску на політв’язнів», — вважає дружина кримськотатарського активіста.
У бараку, де утримують Салієва, одночасно перебуває близько 100 осіб. Деякі в’язні не можуть запам’ятати його ім’я. Активіст запропонував називати його «Кримом». «Мені так тепло від того, що вони мене так називають, це певний зв’язок із Кримом, але й для них це певне позиціонування у тому плані, що я там один із Криму!», — поділився з дружиною кримський татарин.
***
З виступу Сейрана Салієва в апеляційному суді: «…На сьогоднішній день я бачу, що історія повторюється. Ми спостерігаємо цілеспрямовані дії щодо викорінення нашої національності та релігійної ідентичності. Які тільки ярлики не зазнав наш кримський народ? Розбійники, зрадники, екстремісти, сепаратисти, а зараз терористи. І всі ці назви виходили з одного центру — Москва. Спочатку це був центр Московського царства, потім уже Російської імперії, потім Радянського Союзу, а зараз Російської Федерації.
Ці всі державні еволюції наш народ побачив, але ці метаморфози доброго нічого не принесли. Тільки вимушене переселення через загрозу смерті, вбивства, пограбування, руйнування будинків, депортацію, а потім окупацію. Суть залишилася та сама, а саме знищення нашої ідентичності. Змінилися лише способи знищення мого кримськотатарського народу. На сьогоднішній день я бачу так звану неодепортацію або гібридну депортацію… Однак людству очевидно, що та брехня щодо нас з боку Російської держави не має кордонів. Наша релігія вчить тому, що коли істина приходить, брехня зникає. Абсурдність кримінальної справи проти нас виявлено. Брехня так званих прихованих свідків, фальсифікація експертиз, деяких протоколів тощо — все це з’ясувалося. Злочинці відповідатимуть за свої злочини, безумовно. Це істина та закон, злочин не залишається без покарання. Всевишній Аллах обіцяв покарати тиранів та їхніх помічників… Наша вина не підтверджується жодними доказами: ні свідків, ні суттєвих доказів, ні потерпілих, нічого! Є лише одне нещасне неспроможне рішення Верховного суду Російської Федерації про заборону діяльності «Хізб-ут-Тахрір»… Дивно виходить, тут за слова виходять дикі вироки, хоча в конституції дають гарантію на свободу слова, і в той же час, у цю хвилину вулиці російських міст названі на честь терористів Желябова, Перовської, Халтуріна. Пам’ятники ставлять тим, хто чинив злочини щодо народів, а у загальнодоступних постановах народних комісарів говориться: «…призначити довічні пенсії учасникам терористичного акту…». Іменами цих людей названо вулиці міст і селищ, ними щодня ходять тисячі людей і нічого! Відверте лицемірство сьогоднішньої ситуації та становища очевидне… Я вимагаю негайного припинення кримінальної справи, скасування вироку та звільнення нас з-під варти…»
Інформаційна служба НСЖУ
В публікації використано матеріали ГО «Кримська солідарність», сайту «ПЕН-Україна», сайту Крим.Реалії проекту «Радіо Свобода», Центру прав людини ZMINA, Товариства «Меморіал» і інших. Інформаційна служба НСЖУ висловлює глибоку подяку колегам за люб’язно надану можливість.
