Голова центру інформації про права людини Zmina Тетяна Печончик повідомила журналістам проєкту «Радіо Свобода» «Крим.Реалії» про нестерпні умови утримання в російській тюрмі незаконно засудженої кримської журналістки Ірини Данилович.
У рамках підтримки кримських політв’язнів Міністерство закордонних справ Чехії розмістило на своїй сторінці в інстаграм відеоролик про умови в яких утримується Ірина Данилович – громадянська журналістка, викрадена співробітниками ФСБ у Коктебелі у 2022 році та згодом неправомірно звинувачена у зберіганні саморобного вибухового пристрою.
Самі умови утримання політичних в’язнів в російських тюрмах становлять собою злочин нехтування правами людини. «Лід на стінах, знущання конвойних та вода із запахом дохлятини» – це звичайні умови для російської виправної колонії Ставропольського краю РФ.
За інформацією української правозахисниці, жінок-в’язнів утримують в одному великому бараку на 120 людей. Це приміщення дуже погано опалюється. Так погано, що взимку на внутрішніх стінах намерзає лід. Влітку, навпаки, на спеку барак розігрівається так, що там нема чим дихати. Крім того, в бараку водиться безліч мишей і тарганів.
Загалом, із гігієною у цій колонії все виглядає сумно. В розрахунку кожній ув’язненій належить один комплект постільної білизни. Прати його проблематично, сушити теж. А поки сохне – замінити нема чим. Лазня – тричі на тиждень, однак душова розрахована на три сотні арештанток, але в ній лише 14 кранів, з яких половина – не працює. Через це час на миття в лазні за й без того короткими нормативами, ще скорочується вдвічі.
Раціон харчування у колонії Ставропольського краю, відомому своїми аграрними досягненнями, – дуже мізерний, а порції маленькі. Однак ключова особливість у тому, що їжа теж стає методом «виховання». У їдальні дуже мало посадкових місць. І першими туди ведуть арештанток, які працюють на швейному виробництві під час колонії. А хто працювати відмовляється – той може залишитися і без їжі. Харчовий блок просто закривається за розкладом, незалежно від того, чи всі ув’язнені отримали свої порції чи ні.
Тюремники застосовують «витончені» методи «виховання», які приносять відчутні страждання. Наприклад, конвоїри в Зеленокумській колонії дуже люблять вишикувати загін на плацу і тримати по команді «смирно» кілька годин поспіль. Простояти від трьох до п’яти годин на одному місці – фізично важко навіть здоровій людині, однак часто такі заходи проводять під зливою, на лютому морозі або під палючим сонцем.
Система надання медичної допомоги у цій колонії практично відсутня. Лікар відмовляється визнавати симптоми хвороб та призначати лікування. Своїх ліків заклад практично не має, а отримати необхідні медикаменти від рідних неймовірно складно. Щоб отримати посилку з ліками, хвора ув’язнена повинна потрапити до тюремного лікаря, якимось дивом змусити його підписати призначення і дочекатися візи начальника установи, що теж відбувається далеко не швидко і не завжди. Через якийсь час ліки приходять у посилці, але ув’язненій їх одразу не віддають. Спочатку препарати вирушають на зберігання до медико-санітарної частини. Звідти їх переміщають у процедурну кімнату, причому можуть «нести» три дні, або місяць. А можуть узагалі «загубити». Але навіть у благополучному випадку, домогтися необхідних ліків вдається не раніше, ніж через 4-5 тижнів, коли хвороба уже сильно прогресує.
Розраховувати на кваліфіковану медичну допомогу зовсім не доводиться. Ірина Данилович довго і наполегливо добивалася консультації профільного лікаря у зв’язку з ускладненнями, які виникли у неї після отиту. У результаті її вивезли до крайової лікарні, проте там медики не виявили навіть мінімально належної уваги до проблем політичної ув’язненої.
Не враховуючи результати аналізів та приладових досліджень, не зробивши рентген-знімок та виміри аудіограми, і навіть не оглянувши та не опитавши саму арештантку, лікар-отоларинголог просто переписала якісь дані з тюремної медкарти, заповнила мінімальний обсяг документів і на цьому консультація закінчилася. Навіть призначень для лікування не зробила.
За таких умов стан здоров’я Ірини Данилович продовжує погіршуватися. Будь-який шум провокує в неї біль голови, а шум у вусі не проходить практично ніколи. Сама вона свій стан описує як нестерпний. При цьому вона так і не отримує жодних ліків і не бачить перспектив домагатися нових лікарських консультацій.
Загалом, за даними Zmina, вже понад 60 кримських ув’язнених у російських в’язницях та колоніях мають тяжкий чи критичний стан здоров’я в умовах відсутності адекватної медичної допомоги.
У зв’язку з цим правозахисники закликають усіх вимагати якнайшвидшого звільнення кримських політв’язнів. НСЖУ з самого викрадення Ірини Данилович спеслужбами Росії в Криму заявляє про незаконне її затримання, фальсифікацію звинувачень та вимагає безумовного її звільнення.
Матеріал створено НСЖУ за підтримки шведської правозахисної організації Сivil Rights Defenders.
Інформаційна служба НСЖУ
