Поки звільнений з російської тюрми громадянський журналіст і заступник Голови Меджлісу кримськотатарського народу Наріман Джелял перебуває на реабілітації, європейський телевізійний канал «Настоящее время» (створений компанією «RFE/RL» з участю «Голосу Америки») опублікував розлоге інтерв’ю з ним, в якому він розповідає, як проходило його поневолення в тюрмі Мінусінська.
Подробиці про його звільнення Інформаційна служба НСЖУ опублікувала раніше.
В інтерв’ю телеканалу «Настоящее время» зокрема, Наріман Джелял, який раніше говорив про готовність боротися за звільнення всіх політичних в’язнів з російського полону, каже про перспективи звільнення інших політв’язнів, зокрема незаконно засуджених разом з ним в фальсифікованій справі про підрив газопроводу Азіза та Ахтема Асанових.
Ось що він сказав.
Кореспондент ТРК «Настоящее время» Аріна Федорових: У російських в’язницях залишаються ще понад 120 кримських татар. Зокрема, Асан та Азіз Ахтемови, які проходили з вами у справі «про диверсію». Що вам відомо про їхню долю зараз?
Наріман Джелял: Справді, якимось дивом було те, що за останні п’ять років, з 2019 року, я став першим кримським та кримськотатарським політв’язнем, якого було звільнено з російського полону. Всі інші всі ці роки – хтось більше, хтось менше, хтось тільки почав цей складний шлях – поки що залишаються в лапах російської влади.
Азіз перебуває у в’язниці міста Єнісейська Красноярського краю. Ми разом туди прибували, тільки він трохи раніше, він переді мною етапом йшов, я буквально з відставанням за два-три дні їхав за ним. Асан перебуває у Володимирі, теж у в’язниці, тому що по суду нам усім три роки в’язниці призначили. Частину цього терміну було зараховано за перебування у СІЗО, але десь до кінця цього року вони будуть у в’язниці, після чого їх буде відправлено для подальшого відбуття покарання в колонію суворого режиму десь в Росії. Де це буде – невідомо, бо згідно з кримінально-виконавчим законодавством, особи, засуджені за такою статтею, як у нас (диверсія), не мають права перебувати близько до дому.
Поки вони у в’язниці, стан у них більш-менш нормальний. Я і моя дружина, природно, підтримуємо зв’язок і з батьками, і з дружинами, спілкуємось. Я після звільнення одразу ж із ними поговорив.
Звісно, не лише вони, а всі політв’язні перебувають у зоні уваги українських правозахисників, а завдяки їм – у зоні уваги української влади. Я в перші дні після звільнення зустрічався з президентом України Володимиром Зеленським. І в розмові я йому передав, що мій особистий біль, моє особисте переживання, звичайно, за всіх, але найбільше за Асана та Азіза, хоч болить мені за всіх і кожного. Я особисто з багатьма знайомий, по етапах, у в’язницях, декого знав до їхнього ув’язнення, з кимось познайомився під час ув’язнення, з кимось сидів разом, у тому числі й у в’язниці в Мінусінську. Президент сказав, що вони перебувають у списку разом з багатьма іншими, і намагатимемося найближчим часом, щоб ці хлопці наступного разу чи через один раз потрапили до складу тих осіб, які звільнятимуться. У списку вони й так є, мається на увазі вже за фактом.
Як мені пояснюють, Російська Федерація категорично не хоче звільняти кримських татар, вони максимально протидіють цьому, байдуже, яке в кого прізвище. Звільнено було буквально одиниці. Це мої колеги Ахтем Чийгоз та Ільмі Умеров свого часу, і Едем-ага (Бекіров – Ред.), він із Новоолексіївки, має інвалідність. І все, і більше нікого, решта сидять. Дехто вже, просто відсидівши термін, звільнився.
Є севастопольські хлопці, які ще у січні 2015 року трохи раніше за Ахтема Чийгоза були заарештовані. Це найперші політичні в’язні. Їх було, на мою думку, четверо, троє звільнилися просто тому, що вийшов термін, один ще, на мою думку, перебуває у в’язниці, бо йому там дали великий термін. Тоді ще російські суди не звірствували і дали їм ще більш-менш невеликі терміни. Нині менше 10 років мало хто отримує, там і 15, і 20 років отримують люди, і зрозуміло, що чекати на звільнення дуже складно.
Є, на жаль, ті, що вже померли, перебуваючи в ув’язненні. Одного з них, наприклад Костянтина Шиллінга (про смерть політв’язня стало відомо 7 лютого 2023 року – Ред.), я особисто знав. Я його ніколи не бачив, але ми сиділи з ним через стінку, спілкувалися, розмовляли, намагалися підтримати один одного, коли перебували у сімферопольському СІЗО, і, звісно, для мене особисто це дуже сумна подія. Інший – Джеміль-ага (про смерть політв’язня Джеміля Гафарова у російському СІЗО стало відомо 8 лютого 2023 року – Ред.), я його особисто не знав, але це мій співвітчизник.
Будучи на території Росії, я знайомився і з російськими політв’язнями. Дуже багато там представників Узбекистану, Таджикистану, кавказьких республік, які за так званими терористичними статтями проходять. Я спостерігав за ситуацією з переслідуваннями, з гучними процесами, починаючи від таких, наприклад, відомих особистостей, як Олексій Навальний, уже покійний, Володимир Кара-Мурза і до якихось простих звичайних росіян, які нізащо просто потрапляли під цей пресинг, під адміністративне переслідування чи під кримінальне. У своєму останньому слові на суді я висловив їм підтримку, тому що я впевнений, що в Росії – я мав можливість переконатися – багато нормальних, справжніх людей, які в силу своїх можливостей намагаються хоча б висловити своє ставлення, не брати участь у підлості якійсь, не підтримувати війну і це просто цинічне ставлення російської влади щодо власних громадян і тим більше України.
Підготовлено Інформаційною службою НСЖУ за публікацією сайту «Крим.Реалії».
