Проєкт-розслідування фальсифікації звинувачень проти журналістів в російських судах Криму.
Продовження. Початок:
Крим: ідея свободи переможе фантоми диктатури.
Наріман Джелял: Помста за незламність і «Кримську платформу».
Ірина Данилович належить до тих людей, які за рівнем освіти і професійної майстерності, ставлення до обов’язків, громадянської свідомості та активності, почуття гідності та відповідальності, у будь якій демократичній та цивілізованій країні стали б гордістю суспільства і держави, рушіями прогресу та вдосконалення, одними з найбільш шанованих громадян.
В будь-якій демократичній країні, але не в Росії. В Росії, яка своїх найпотужніших інтелектуалів виганяла «філософськими пароплавами» за кордон, а натомість закликала до управління державою «кухарок», не цінується ні гідність, ні майстерність, ні чесність. Їх не має російська влада, тому вона вважає, що вони зайві і її громадянам. Тому гідні, майстерні та чесні в Росії стають першими жертвами диктатури.
Ірина Данилович народилася 1979 року у м. Козяни Вітебської області Росії. Переїхала разом з сім’єю до Криму у 1983 році. Вступила до медичного інституту, закінчила наркологічний факультет. Через брак коштів перевелася на навчання до Сімферопольського медичного коледжу на фельдшерсько-акушерське відділення. 4 роки жила у Білгороді та працювала в адвокатурі. Однак повернулася в Україну. Ірина після повернення з Білгорода відновила українське громадянство та переїхала у Феодосію. Брала активну участь у профспілковому русі, стала головою кримського відділення профспілки «Альянс лікарів». Згодом створила онлайн-проєкт «Кримська медицина без обкладинки», в якому викривала порушення прав медичних працівників та недоліки системи охорони здоров’я в Криму. Співпрацювала з незалежними ЗМІ, зокрема проєктом Радіо Свобода «Крим.Реалії», медіапроектом «INжир» та ініціативою «Кримський процес».
Ірину Данилович співробітники ФСБ викрали 29 квітня 2022 року і до 7 травня утримували в підвалі без жодного статусу та адвокатської допомоги. Співробітники ОМОН обшукали дім правозахисниці та вилучити техніку і книги, а також повідомили її родичам, що стосовно Ірини ухвалено рішення про адміністративний арешт, через те, що «вона передавала іншій країні несекретні матеріали», однак її місце перебування не повідомили. Її допитували на поліграфі, чинили психологічний тиск: погрожували «вивезти в ліс», або «до Маріуполя», годували один раз на день, не виводили до вбиральні.
Як зазначали журналісти на сайті Центру прав людини ZMINA, «добу вона працювала в лікарні медсестрою, а після роботи до наступної зміни ставала журналісткою. Вона їздила на суди щодо кримськотатарських активістів та стала однією з перших кореспонденток «Кримського процесу» – видання, яке висвітлює політичні переслідування в судах окупованого півострова… Вона багато знімала для різних блогерських ініціатив та вела власну групу у фейсбуці, присвячену профільній спеціальності – охороні здоров’я… Вона не боялася відкрито розповідати про ці проблеми українським та закордонним журналістам. На тлі загальної уваги до ситуації з пандемією та явного дефіциту спікерів із Криму її виступи звучали дуже голосно. На рахунку Ірини Данилович викриття феодосійського «горздраву» в багатомільйонних махінаціях із преміями, нібито виплаченими місцевим медикам, скандал з порушеннями епідеміологічних норм лікарями Кіровської районної лікарні, які розпустили по будинках хворих на ковід-пацієнтів, розслідування про фальсифікації числа людей, померлих від ковіду. Звичайно, вся ця активність не могла залишитися непоміченою російськими спецслужбами. У правозахисній організації Front Line Defenders вказали на тиск, що чинився на журналістку через її діяльність. Так, у грудні 2021 року в телеграм-каналі «Лис і ворона» з’явилася серія дискредитаційних публікацій, де Данилович таврували як «іноземну агентку».
***
Ірину Данилович «правоохоронці» затримували і до арешту. Принаймні двічі на адміністративному кордоні з Кримом. Щоразу її обшукували, перевіряли телефон, ноутбук, довго допитували на різні теми. Її також викликали на «бесіду» до місцевого підрозділу ФСБ: цікавилися її зв’язками з українськими активістами, а також кримчанами, які виїхали на материк. Зрештою, Ірина стала помічати зовнішнє стеження за собою.
Вже після викрадення, значно пізніше, коли адвокату нарешті вдалося зустрітися з Іриною, вона розповіла, що впродовж більше тижня її тримали в підвалі в будівлі ФСБ Сімферополя. Після довгої «обробки» з тортурами і моральним тиском, залякуванням, їй сказали, що «сьогодні відпустять на волю, але треба підписати документи». Зрештою, силовикам вдалося «дотиснути» журналістку, і вона, щоб вийти на волю, підписала багато паперів, зокрема порожніх бланків. Однак, коли формальності було закінчено, їй сказали, що в неї в сумочці, у футлярі для окулярів, «знайшли» вибухівку, і вона підозрюється у виготовленні та зберіганні саморобного вибухового пристрою. 7 травня незаконний так званий «Київський райсуд» Сімферополя без участі адвоката обрав їй запобіжний захід у вигляді взяття під варту.
***
Але під арештом і постійними загрозами, засуджена 28 грудня 2022 року незаконною «суддею» Наталією Кулинською з незаконного «Феодосійського міського суду Криму» ніби за незаконне придбання, зберігання вибухових пристроїв до 7 років позбавлення волі і 50 000 рублів штрафу відповідно до ст. 222.1 КК РФ, Ірина продовжує боротися. 21 березня 2023 оголосила сухе голодування через те, що в Сімферопольському СІЗО їй не надають медичну допомогу. Вона регулярно передає на волю відомості про порушення прав затриманих, викриває неправові дії російських силовиків.
Ірина Данилович заявила в останньому слові: «Співробітники ФСБ нашвидкуруч приготували кримінальну справу: підклали в мої речі якийсь вибуховий пристрій, який мені так і не вдалося побачити. Я розумію, що представники прокуратури й суд знають про мою невинуватість, саме тому їх не збентежив той факт, що в обвинувальному висновку немає ніякого розслідування: де я нібито взяла цей пристрій, для чого, що збиралася з ним робити й так далі. Натомість у кримінальній справі цілий том моїх інтерв’ю із посиланнями на інтерв’ю у ЗМІ». Якщо в чомусь Ірина Данилович і винна, то на погляд ZMINи, лише в тому, що «зберігала та поширювала правду».
Окупаційна незаконна і неправова система переслідування активістів влаштувала насмішку навіть над розглядом апеляційної скарги Ірини Данилович.
Підконтрольний Росії незаконний так званий «Верховний суд Криму» 29 червня 2023 року змінив їй вирок. Згідно з новою ухвалою апеляційної інстанції термін покарання скоротили… на один місяць, що фактично не має реального значення для долі підсудної, і значить те, що суд фактично підтвердив і залишив в силі попередній вирок. В повідомленнях про засідання зазначається, що перед розглядом апеляційної скарги по суті адвокат звернула увагу суду на той факт, що підсудна не закінчила ознайомлення з аудіопротоколами судових засідань у суді першої інстанції, що суттєво порушує право на захист. Також захист надав низку доказів, що вказують на те, що Данилович не могла це зробити за станом здоров’я через відсутність медичної допомоги в СІЗО. Проте колегія незаконного «Верховного суду Криму» порушень у цій ситуації… не побачила. Тому «формально в цей день вирок суду набув чинності і громадянську журналістку найближчим часом можуть етапувати за межі Криму. При цьому стан її здоров’я та необхідність негайної медичної допомоги найімовірніше адміністрацією СІЗО під час розгляду питання про етапування, до уваги прийняті не будуть», – повідомляє «Кримський процес».
Репресії окупантів проти громадянської журналістки Ірини Данилович в березні 2023 року засудило Міністерство закордонних справ України. Міжнародна організація The Platform for the Protection of Journalism and Safety of Journalists також занепокоєна ситуацією з утриманням Ірини. «Незаконно засуджена громадянська журналістка Ірина Данилович зазнає тортур і ризикує повністю втратити слух», – повідомив 21 червня 2023 року Уповноважений Верховної Ради України з прав людини. Омбудсман також звернувся до Верховного комісара ООН з прав людини, Генерального секретаря ООН, Міжнародного комітету Червоного Хреста з проханням втрутитись та сприяти припиненню знущань над громадянкою України.
***
Автор ZMINи Артем Гірєєв розповів, що почуття свободи для Ірини Данилович – поняття не тільки психологічне, але й тілесне. «Заціни, що я зробила!» – Ірина раптово повертається спиною і вказує на свою шию. Там синіє татуйований напис «Freedom is our religion». Банер з цим написом свого часу довго закривав згорілий фасад будівлі Будинку профспілок на Майдані в Києві. Якось у розмові Данилович зауважила, що банер уже зняли, але фраза звідти стала одним з мотиваторів для тих, хто залишився вести свою боротьбу в окупованому Криму. Ірина Данилович була серед них…»
Експерти Центру прав людини ZMINA детально проаналізували судовий процес над Іриною Данилович і прийшли до висновку, що він повністю складається з фальсифікацій. Ця справа є яскравою ілюстрацією до вислову «зрадники судять патріотів», а оскільки зрадники бояться самі бути засудженими, а патріотів засудити за законами неможливо, то єдиний шлях для слідства та суду – фальсифікації.
«Так, викрадення Ірини Данилович та довге утримання в невідомому місці мало на меті одразу кілька цілей. По-перше, це був сигнал іншим громадянським журналістам Криму про те, що вони можуть зникнути так само. По-друге, під погрозами та тиском силовики змогли сфальсифікувати справу стосовно самої Данилович, щоб вибити її з-поміж тих, хто регулярно і об’єктивно розповідав про ситуацію в Криму. По-третє, найімовірніше, у підписаних документах ішлося, окрім іншого, і про інших кримських активістів, на яких у силовиків тепер виявились оформлені формальні приводи для візитів чи навіть кримінальних справ…»
Ще 24 жовтня у незаконному «Феодосійському міському суді» сторона державного обвинувачення почала надавати свої докази в кримінальній справі щодо Ірини Данилович. Дії прокурора Дмитра Лященка в цьому плані можна назвати показовими, оскільки замість доказів, які підтверджують провину Ірини Данилович у зберіганні саморобного вибухового пристрою, він почав зачитувати так звані «документи, що характеризують». Він звернув увагу «суду» на те, що Данилович регулярно давала коментарі проєкту Радіо Свобода «Крим. Реалії», який у Росії вважається «іноземним агентом». Потім зачитав документи, що підтверджують співпрацю Данилович із профспілкою медичних працівників «Альянс лікарів», яку знову ж таки в Росії визнано «іноземним агентом», – пише Артем Гірєєв. Прокурор тільки забув додати, що в громадській діяльності Ірини ніяких порушень закону не було, і судити її просто нема за що…
Самі ж речові докази – футляр для окулярів, так звана «вибухова речовина», конструкція вибухового пристрою – так і залишились судом недослідженими, що говорить про те, що ані слідство, ані суд не вважають їх доказами взагалі, більше того… знають їх походження, але… мовчать. «Головний» речовий доказ виявися для суду зовсім не цікавим…
Потім прокурор, розповідає експерт, узагалі виконав цікавий трюк – процитував документ про те, що під час обшуку в будинку, де проживала Ірина, вилучено 10 мобільних телефонів. Після кількох згадок про іноземних агентів прозвучало це так, ніби Ірина мала підпільний вузол зв’язку. Але «краса гри» виявилася в тому, що процитував документ Дмитро Лященко не до кінця. Але за нього це зробили адвокати, які уточнили, що серед вилучених телефонів сім були надалі визнано неробочими, а ще два належать батькам підсудної та лише один – їй самій.
Факт «перекручування» доказів свідчить про спробу розставити «шпигунські» акценти в справі проти журналістки. А це говорить про те, що для силовиків головна провина Ірини Данилович полягає в її громадській роботі. У тому, що вона регулярно давала коментарі та була членкинею профспілки медичних працівників, а зовсім не в підкинутій за час утримання в підвалі вибухівці. Багатьом це було й так зрозуміло, але вже постаралися, щоб ні в кого сумнівів не залишилося…
На початку другого засідання суду «суддя» Наталія Кулинська ніяк не відреагувала на те, що свідки Високоглядов та Савченко свої свідчення дають читаючи з папірця, що прямо заборонено навіть російським законодавством. Папірець виявився протоколом оперативно-розшукових заходів з матеріалів справи. Отже ці «свідки» без папірця просто не мали про що свідчити…
Не маючи законних підстав, «суддя» Кулинська визнала надзвичайною обставиною «тривале відрядження» свідків-оперативників і вважала за можливе оголосити їхні письмові свідчення, дані на етапі попереднього слідства. Більше того, вона за п’ять хвилин до кінця засідання відмовила у клопотаннях захисту про виклик 15 свідків, крім одного. Чим позбавила сторону захисту обов’язкового права представляти в суд своїх свідків. Вона погодилась викликати в суд лише одного свідка захисту – Сулеймана Кадирова, який не володіє інформацією по суті обвинувачення, не може нічого знати про «вибуховий пристрій», а може дати лише характеризуючі свідчення. Але на цій ниві вже добре потрудився сам прокурор. «Суддя» також відмовилася досліджувати речові докази. Повторимо – головні речові докази для самого ж обвинувачення…
Саму Ірину арешт і фабрикація кримінальної справи не зламали. Як написав в одному з листів інший кримський політв’язень, перший заступник голови Меджлісу кримськотатарського народу Наріман Джелял, щоранку через ґрати камер жіночого корпусу над СІЗО лунає пісня «Я вільний!» у виконанні Ірини Данилович. Попри репресії вона залишається вірною слогану, який вибито як тату на її тілі: «Freedom is our religion»…
***
Спеціальний представник ООН з прав правозахисників в своїй заяві висловив у комунікації з російським урядом занепокоєння з приводу насильницького зникнення кримської громадянської журналістки та правозахисниці Ірини Данилович, неналежного поводження з нею, незаконного порушення кримінальної справи, обшуку помешкання, заволодіння її електронними пристроями та переслідуванні як «іноземний агент». В ООН наголошують, що переслідування Ірини Данилович пов’язані з її законною правозахисною діяльністю та тим, що вона скористалася свободою вираження думок.
«З огляду на попередні спостереження Ради ООН з прав людини ми нагадуємо уряду Росії, що національну безпеку не використовують для невиправданих або свавільних обмежень свободи на вираження думок. Ми нагадуємо, що законне вираження думок не має криміналізуватися і що заходи, спрямовані на регулювання існування та діяльності громадянського суспільства та правозахисників, повинні відповідати вимогам пропорційності, необхідності та недискримінації. Не можна зловживати законодавством у сфері національної безпеки, використовуючи його проти фізичних осіб, які у мирний спосіб користуються своїм правом вираження думок, свободою асоціацій та мирних зібрань», – йдеться у заяві. В ООН наголосили, що ці права захищені Міжнародним пактом про громадянські і політичні права.
***
Експерти наполягають, що суд мав достатньо підстав визнати докази обвинувачення недопустимими і винести у справі Ірини Данилович виправдальний вирок. Так, на суді було досліджено відео викрадення Ірини Данилович. На ньому було видно, як жінку, схожу на Ірину Данилович, кілька людей силою закидають у салон машини. При цьому один із цих людей пред’являє якесь посвідчення водієві таксі, який став свідком подій, і той поспішно їде з місця злочину.
Після перегляду відео «суддя» Наталія Кулинська розглянула клопотання про залучення відомостей про місце служби свідка Костянтина Високогляда, який раніше давав свідчення як «представник громадськості» та стверджував, що є самозайнятим. Однак надалі виявилося, що він є співробітником незаконної кримської «поліції» та обіймає посаду так званого «заступника начальника відділу з міграції МВС Росії» у Бахчисарайському районі.
Після ігнорування клопотань захисту адвокати заявили відвід суду, побачивши в діях незаконної «судді» Наталі Кулинської епізоди зацікавленості у результаті справи. Ось ці пункти:
- неправомірні дії щодо оголошення попередніх свідчень свідків, які не з’явилися в суд;
- відмова у допиті 15 свідків сторони захисту;
- відмова у дослідженні речових доказів;
- бездіяльність «суду» при відмові декого з свідків давати свідчення;
- відмова досліджувати записи, якими користувалися «свідки» під час надання свідчень;
- залучення за клопотанням прокурора до матеріалів справи ніким не засвідчених документів;
- зняття питань одному зі свідків звинувачення та інтерес до питання судимості свідка, який виступав за клопотанням захисту.
Але після розгляду у дорадчій кімнаті Кулинська відхилила клопотання про відвід самої себе.
У своїх свідченнях на допиті в суді Ірина Данилович повідомила, що її викрали на зупинці в Коктебелі співробітники ФСБ уранці 29 квітня. Вона зазначила, що ані цього дня, ані протягом наступного тижня ніхто не звинувачував її у зберіганні вибухового пристрою — весь цей час її допитували про зв’язки з українськими спецслужбами. Вона заявила, що допити супроводжувалися як психологічним тиском, так й застосуванням тортур. За словами Даниловича, її били й душили та не виводили до туалету.
***
Правозахисники переконані, що справу Ірини Данилович сфабриковано. Заступник голови Кримської правозахисної групи Володимир Чекригін заявив, що справа проти Ірини Данилович грубо сфальсифікована, починаючи від її фактичного викрадення. «Все так зване «слідство» щодо неї базувалося на незаконних методах: після викрадення Ірину тримали в підвалі та застосовували до неї різні форми тиску та залякування, навіть тортури – били та душили. Але слідчі назвали це «добровільною явкою» для допитів. На допитах її змушували зізнатися у зв’язках з українськими спецслужбами, чого довести не могли. Її змусили підписати порожні бланки, а потім підкинули в її сумочку 200 грамів вибухівки. Так званий «судовий розгляд» її справи повністю позбавив Ірину Данилович права на справедливий суд та був цинічним судилищем». Володимир Чекригін додав, що всі очевидні факти фальсифікацій «суддя» Наталія Кулинська проігнорувала, як і заяви про тортури. «Суддя» відмовила в допиті 15 свідків з боку захисту журналістки, допустивши допит лише одного такого свідка. Натомість з боку обвинувачення спокійно давали свідчення підставні та підконтрольні ФСБ свідки, які зачитували їх з папірця. Також «суд» не вивчав речового доказу – вибухівки – під час судового засідання. Все це чітко свідчить про те, що Ірину Данилович ув’язнено лише за її громадянську активність та підтримку України.
Заступник постійного представника президента в Криму Денис Чистіков упевнений, що справою Данилович Росія ще більше хоче тиснути на українців в окупації: «Історія Ірини є яскравим прикладом дій окупаційної адміністрації після повномасштабного вторгнення 24 лютого 2022 року – спроба ще більше залякати громадян України, які проживають у тимчасово окупованому Криму, щоб вони не чинили спротиву. Російські силовики вчергове демонструють, що права людини для них лише набір слів, які не мають змісту».
Броніслав Данилович розповів, що його донька була незручною для окупаційної влади, оскільки вона разом із профспілкою «Альянс лікарів» вказувала на невиплату медпрацівникам частини заробітної плати під час коронавірусної пандемії. Жінка скаржилася на це до «поліції», «слідчого комітету» та «прокуратури». Через це її вигнали з роботи. Батько бранки Кремля вважає, що, якби він не почав розшукувати свою доньку, вона б повторила долю низки безвісти зниклих кримчан. Батько має надію, що Україна не забуде про внесок Данилович та про неї саму: «Країна, заради якої Ірина ризикувала життям та втратила свободу, не має права залишити все як є. Впевнений, що і Офіс Омбудсмана, і Офіс президента вже працюють над її обміном».
Голова правління Центру прав людини ZMINA Тетяна Печончик повідомила, що ця кримінальна справа нагадує справу позаштатного кореспондента «Крим.Реалії» Владислава Єсипенка. Вона нагадала, що правозахисні організації продовжують фіксувати незаконних «суддів», причетних до порушень прав громадян України в тимчасово окупованому Криму.
Як відомо, рік тому PEN і ZMINA запустили кампанію на підтримку в’язнів Кремля #SolidarityWords, у межах якої відомі українські письменники та журналісти домагаються звільнення ув’язнених кримських журналістів. Заступник генерального директора Українського інституту, член виконавчої ради українського ПЕН-клубу, амбасадор кампанії #SolidarityWords за звільнення Ірини Данилович Алім Алієв додав, що важливо боротися за звільнення Ірини, так само як і інших кримських політичних в’язнів, які перебувають у місцях позбавлення волі на території Росії та окупованого нею Криму.
Кримські правозахисники подали скаргу до Європейського суду з прав людини (ЄСПЛ) щодо незаконного затримання громадянської журналістки Ірини Данилович в тимчасово окупованому Криму, повідомила правозахисна організація «Крим SOS». Як пояснив голова правління «Крим SOS» Олексій Тільненко, скарга стосується порушення низки прав Ірини Данилович, закріплених у Конвенції про захист прав людини й основоположних свобод та протоколах до неї. Так, до прикладу, ст. 5 Конвенції про захист прав людини й основоположних свобод передбачає, що кожен має право на свободу та особисту недоторканність.
Європейський суд із прав людини взяв до розгляду звернення щодо незаконного затримання громадянської журналістки Ірини Данилович у тимчасово окупованому Росією українському Криму, повідомив адвокат Сергій Заєць. Все, що відбувалося з Іриною Данилович, є порушенням основоположних прав людини. «Те, що Росію виключили з Ради Європи, не означає, що треба складати руки. Боротьба важлива для тих, хто страждає від російських репресій. Хоча наразі це звернення не вплине на становище Ірини, боротьба важлива для підсилення міжнародного тиску, й рано чи пізно Росія буде змушена реагувати на нього», – додав адвокат.
Російська правозахисна організація «Меморіал» визнала громадську журналістку та активістку в тимчасово окупованому Криму Ірину Данилович політичною ув’язненою. Кримінальна справа проти Данилович обумовлена її політичними поглядами і покликана перешкодити продовженню її активістської діяльності. Під час кримінального процесу Росія порушила її право на справедливий судовий розгляд, а справа заснована на сфальшованих доказах, йдеться у висновку правозахисної організації, сформованому згідно з посібником з визначення поняття «політичний в’язень». В заяві «Меморіалу» говориться про те, що «Слідство стверджує, що 29 квітня 2022 року на автобусній зупинці співробітники ФСБ повідомили Данилович, що вона підозрюється у держзраді та співпраці з українською розвідкою (ст. 275 КК РФ), після чого вона нібито добровільно поїхала до відділу ФСБ у Феодосії для проведення слідчих дій, де під час огляду у неї знайшли вибухівку у футлярі для окулярів. Звинувачення в результаті висунули за статтею про незаконне зберігання вибухівки (ч. 1 ст. 222.1 КК РФ)… Версія слідства про добровільне перебування активістки протягом майже двох тижнів у будівлі ФСБ не витримує жодної критики. Ми вважаємо, що є всі підстави довіряти свідченням Данилович, згідно з якими весь цей час її незаконно утримували в підвалі, піддавали тортурам і жорстокому поводженню», – йдеться у висновку «Меморіалу».
«На це вказує те, що «перевірку» заяви активістки про тортури та незаконне позбавлення волі було проведено Слідчим комітетом формально, навіть без опитування заявниці. Отже, «докази» у справі були отримані внаслідок слідчих дій, які проводилися без адвоката, без незалежних понятих, без пред’явлення звинувачення та надання процесуального статусу. Справа проти Данилович побудована на показаннях силовиків, які, мабуть, причетні до її викрадення і брали участь у фабрикації доказів», – заявили російські правозахисники.
Тим часом Уповноважений Верховної Ради з прав людини Дмитро Лубінець заявив, що Ірина Данилович продовжує зазнавати тортур і ризикує повністю втратити слух. «Бранка Кремля перебуває в нелюдських умовах у російському СІЗО у Криму. Її стан здоров’я з кожним днем погіршується. На останньому судовому засіданні вона вже майже не чула запитань», – повідомив Лубінець. За його словами, попри всі прохання надати кваліфіковану медичну допомогу окупаційні лікарі продовжують брехливо стверджувати, що вона здорова. Активістка може повністю втратити слух, що надалі призведе до інвалідності. Омбудсман закликає припинити знущання з Данилович, адже ненадання кваліфікованої медичної допомоги за наявності хронічних захворювань є грубим порушенням п. 22 Мінімальних стандартних правил поводження з в’язнями, схвалених Економічною й соціальною радою ООН, і статті 17 федерального закону № 103-ФЗ «Про утримання під вартою підозрюваних і звинувачених у скоєнні злочинів» та суперечить гарантованим нормам ст. 3 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. «Такі дії можуть кваліфікуватися як тортури, що порушує ст. 1 Конвенції проти катувань та інших жорстоких, нелюдських або таких, що принижують гідність, видів поводження і покарання; ст. 7 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права; ст. 3 Європейської конвенції про права людини («Свобода від нелюдського або принижуючого гідність поводження чи покарання»); статей 6, 7, 9, 14, 18 Міжнародного пакту про цивільні та політичні права», – наголошує Уповноважений. Лубінець закликав свою російську колегу омбудсманку РФ Тетяну Москалькову терміново вжити заходів для припинення тортур над Іриною Данилович. Омбудсман також звернувся до Верховного комісара ООН з прав людини, Генерального секретаря ООН, Міжнародного комітету Червоного Хреста втрутитися та сприяти припиненню знущань з громадянки України.
Інформаційна служба НСЖУ
