Микола Грабовецький – засновник та журналіст медіаресурсу Версії (versii.if.ua), заступник голови Молодіжної ради Івано-Франківської обласної організації НСЖУ – активно веде волонтерську діяльність, наближаючи перемогу. І водночас тримає інформаційний фронт.
Увечері 23 лютого Микола Грабовецький писав новину про заяву путіна, де той говорив про українські аеропорти й що начебто в івано-франківському мала би розміститись авіація НАТО. Це для журналіста вже було якимось натяком на посилення війни. Тривожний стан тримав до самого ранку, а вже біля 4-ої години почув шум. За якийсь час його батько телефоном повідомив, що почалася війна.
– В основному був страх та невизначеність, намагання зрозуміти ситуацію та заземлитися. Ми з сусідом десь о восьмій ранку вийшли пити каву, то нам її дали безкоштовно. Було таке відчуття, начебто продавець налаштувався: забирайте що завгодно, ми й так пропали, – згадує Микола.
За кілька днів до вторгнення Микола проводив нараду з колегами, де вони домовлялись, як діятимуть. 24-го повторно затвердили: працюватимуть за будь-яких умов, як проукраїнське видання. З першого дня війни, на прохання влади, писали матеріали, пов’язані з організаційними питаннями щодо життя міста.
Спільно з колегами також вирішили, що не можуть бути осторонь, тому почали займатися ще й волонтерством.
– Ще під час АТО я організовував допомогу одному з підрозділів, який був на Світлодарській дузі. Тоді це ще не було системно. Після повномасштабного вторгнення я зателефонував тим хлопцям, вони розповіли, чого потребуватимуть. Так ми й почали. Долучилися не тільки колеги-журналісти, а й друзі та знайомі. Одними з перших відгукнулися франківські забудовники, підприємці, які пожертвували досить великі суми. Тоді, з тими космічними цінами на амуніцію, ці гроші були дуже вагомими, – ділиться спогадами волонтер-медійник.
Микола Грабовецький каже, що одяг, військова амуніція були вкрай потрібними, оскільки багато військових думали, що їдуть не надовго, а вторгнення триватиме кілька тижнів. Тому деякі не мали навіть елементарних речей. Перші передачі від «Волонтерського центру Івано-Франківщини» містили саме речі першої необхідності: тактичні рукавиці, теплі речі. Попередній досвід волонтерства не допоміг, бо той час не був настільки дефіцитним, як перші місяці повномасштабного вторгнення.
– Згодом пішли речі саме військового спрямування. Коліматори, наприклад, які тоді ще можна було дістати. Також удосконалені системи захисту: розвантажувальні жилети, плити, кріплення. Також передавали харчові пакунки, медикаменти, подовжувачі, павербанки, – ділиться волонтер.
Вторгнення внесло корективи всюди. Редакція не могла працювати за тими моделями, що були до 24 лютого. Журналіст активно займався волонтерством, а все, що публікували «Версії», стосувалося висвітлення бойових успіхів. Два місяці не отримували кошти: частина рекламодавців пішла, бо припинили діяльність.
– Але нам було важливо продовжувати публікувати проукраїнський контент, розвінчувати фейки, попереджувати паніку. Контент став інший, змінилася модель. Фінансово для ЗМІ стало важче. Рекламодавці скоротили видатки, – пояснює Микола Грабовецький.
Обіг «волонтерки», порівняно з минулим роком, зменшився і зараз це радше хобі. Попри це, і після війни бачать важливість продовжувати займатися благодійністю при редакції – до прикладу, допомагаючи людям з інвалідністю. Микола вважає, що зараз усі стали відповідальнішими та дорослішими.
Щодо медіа, то журналіст вважає, що майбутнє – за онлайновими медіа. Скориговану війною концепцію видання триматимуть надалі. Редакційна політика чітко проукраїнська зі збільшенням корисного контенту.
– Я прогнозую, що гібридна війна триватиме. Тож всі ті стандарти та методи протидії ворожій дезінформації, які ми запровадили, поширення мотиваційної інформації, що формуватиме правильні ідейні переконання в суспільстві, будуть актуальні, – ділиться журналіст.
Микола Грабовецький впевнений, що зараз робота в інформаційному середовищі проводиться краще, ніж до повномасштабної війни, проте інформаційний фронт потрібно підсилювати. Зі спостережень журналіста, тепер читацька аудиторія хоче отримувати якісну та швидку інформацію. Зокрема каже, що треба підсилювати інформаційні війська – від регіональних редакцій до потужних медіахолдингів.
– Під час будь-якої війни йде підготовка суспільної думки. І це має розуміти держава. Не треба надавати преференції лише київським журналістам, потрібно підтримувати редакції в кожному місті. Йдеться навіть, щоб усі медіа мали можливість бронювати своїх працівників, а не тільки телебачення. Не треба недооцінювати вплив онлайн медіа. Я готував навіть матеріал із рекомендаціями, яких інструментів необхідно вжити органам влади. Те, що частково зроблено «Законом про медіа», є важливим кроком, – зазначив медіапрацівник.
Журналіст каже, що на добру працю надихає підтримка, довіра та вдячність як у волонтерській, так і в журналістській справі. Його вражає, коли говорять «Дякую!».
– Обов’язком кожного, згідно з Конституцію та моральними нормами, є захист Вітчизни. Якщо є певні обставини, коли немає ресурсу перебувати в окопах, треба зрозуміти. Але це не означає, що потрібно сидіти, склавши руки. Захищати можна не лише зброєю, а й економічно та інформаційно. І ще: без підтримки українського народу армія не може воювати, це будь-який військовий підтвердить. А український народ – це й ті, хто зі зброєю в руках захищають країну, й ті, хто волонтерить, і ті, хто переходить на українську мову, – наголошує Микола Грабовецький.
Нагадаємо, Центри журналістської солідарності – це ініціатива Національної спілки журналістів України, що реалізується за підтримки Міжнародної та Європейської федерацій журналістів, а також ЮНЕСКО. Вона покликана допомагати представникам медіа, що працюють в Україні під час війни. Центри діють у Києві, Львові, Івано-Франківську, Чернівцях, Запоріжжі, Дніпрі та надають журналістам організаційну, технічну, юридичну, психологічну й інші види допомоги.
Контакти Центру журналістської солідарності в Івано-Франківську – 066 677 07 26 (Вікторія Плахта, координатор Івано-Франківського центру), адреса: вул. Січових стрільців, 25.
Про ЮНЕСКО.
ЮНЕСКО є спеціалізованою установою ООН з питань освіти, науки і культури. Вона робить внесок у мир та безпеку, сприяючи міжнародній співпраці в освіті, науці, культурі, комунікації та інформації. ЮНЕСКО сприяє обміну знаннями та вільному потоку ідей для прискорення взаєморозуміння. Вона є координатором Плану дій ООН щодо безпеки журналістів і проблеми безкарності, який спрямований на створення вільного та безпечного середовища для журналістів і працівників ЗМІ, зміцнюючи таким чином мир, демократію та сталий розвиток у всьому світі. ЮНЕСКО тісно співпрацює зі своїми партнерськими організаціями в Україні для надання підтримки журналістам на місцях.
Використані терміни та подання матеріалу в цій публікації не є висловленням будь-якої думки з боку ЮНЕСКО щодо правового статусу будь-якої країни, території, міста чи району або їхніх органів влади, так само як і ліній розмежування й кордонів.
Автор несе відповідальність за вибір і представлення фактів, що містяться в цій публікації, а також за висловлені в ній думки, які не обов’язково відповідають позиції ЮНЕСКО та не покладають зобов’язань на Організацію.
За інформацією Івано-Франківського ЦЖС
