Перший день осені – пори напоєних літніми соками плодів і запашного, яскравого квіткового різнобарв’я – в Національній спілці журналістів України відзначився презентацією збірки поезій полтавчанки Олени Никифоренко «Як є…».
Про вірші не можна розповісти, їх треба читати і перечитувати, знаходячи кожного разу в їхніх рядках новий відтінок думки автора. Але, щоб оцінити поетичність віршів Олени, достатньо, мабуть, сказати, що чимало з них покладено на музику, звучать у піснях молодих і зрілих талантів Полтавщини.
У конференц-залі Спілки в центрі Києва, зібралися друзі і колеги, і всі вони говорили про невгамовну енергію та потужну енергетику Олени, що саме вона налаштувала багатьох на віру в себе і свої сили, спонукала до руху вперед до досягнення мети.
Авторку збірки «Як є…» вітали голова НСЖУ Сергій Томіленко, перша секретариня НСЖУ Ліна Кущ. Наголошують: «Зберігати творчий запал у непростий час війни може тільки сильна і творча людина. Наша часом жорстка професія не позбавила її чутливості до прекрасного, і – важливо – рядки віршів Олени – не вигадане, а пережите. За кожним з цих рядків – живі люди, події, враження. Тим її поезія і цікава».
А журналіст і письменник Павло Кущ напівжартома зауважує: «Багато хто з нас, журналістів, йдуть у літературу, бо ж маємо дві руки і кожна з них має працювати. У авторки книжки «Як є..» таких рук значно більше. Талановита журналістка – авторка яскравих програм «Музичного екіпажу» на радіо, художниця, драматична акторка, яка опановує мистецтво балету. Усе це вона – Олена Никифоренко».
«Олена вміє перетворювати життя на процеси, що мають мету і дають результат. Вона – як атомна електростанція, що підживлює енергією багатьох. Часом їй навіть заздрять, а вона – потік енергії і творчості – торує шлях не тільки собі, а й іншим», – каже багаторічний друг — парфумер, експерт Богдан Зубченко.
А сама Олена Никифоренко каже: «Хтось підтримує фарму і лікарню. Але для мене місця там немає, я займаюся арт-терапією», – і ділиться найближчими планами у своїй «багаторукій» діяльності.
«Як є…» – це вже друга її збірка, спочатку були «Ілюзії». Від ілюзій стався перехід до справжнього життя і – далі буде. Адже, як зазначає сама Олена, «Аркуш паперу – вірний друг, що рятував, рятує і буде рятувати. Буде. Далі – обов’язково буде…». Хочеться, щоб це були мрії у осяйному світі Перемоги і миру в Україні.
І беззаперечно, що Олена Никифоренко й далі підтримуватиме усіх, кому складно, думається, що її творчість й надалі нагадуватиме картини знаменитої Марії Приймаченко. Постер однієї картин майстрині Ліна Кущ подарувала авторці «Як є…». Це було символічно.
***
Як віддзеркалення усіх віршів, що увійшли в збірку.
Багато років і багато кроків.
Ці рідні вулиці – ви бачили усе.
Зі мною ви раділи та страждали.
Куди нас знову доля понесе?
Обійми друзів чи холодні очі,
Хто зрадив, а кого забула я…
Моя Полтаво, ти моя дівоча,
Жіноча доля, подруго моя!
Я інше місто вже не уявляю.
Тут рідне все: будинки і мости,
Зелені парки, Ворскла величава,
Щасливі люди! Довго їй цвісти!
Бруківка, вікна, сквери і фонтани…
Для мене все… І хтось намалював
Ескіз майбутнього – і сяє площа Слави,
І гостей зустрічає наш вокзал.
Альтанка Біла, і Собор з музеєм.
Дитинство кожного – все рідне і живе…
У сонячному парку ми гуляємо,
Де у фонтані липи цвіт пливе.
Весільні пари вітерець закружить,
Фотограф око професійно мружить –
«Привіт з Полтави» – з’їж цукерку, друже,
І слухай рідне радіо своє!
Авторка статті – Ольга Войцехівська, «Журналіст України».
