Як розпізнати сексуальні злочини на території бойових дій і в окупації та як зарадити собі
СНПК — незнайома абревіатура. Що це взагалі таке?
Серед усіх видів воєнних злочинів, що коїть Російська Федерація нині в Україні, до особливо цинічних зараховують злочини СНПК — сексуального насильства, пов’язаного з конфліктом. Страждають від нього насамперед цивільні, які опинилися під владою окупанта. Армії, недержавні збройні групи або терористичні організації застосовують сексуальне насильство по всьому світу як зброю війни та тортур. А також як покарання за політичні, громадські та релігійні погляди, участь у бойових діях на стороні супротивника. До сексуального насильства непропорційно сильно вразливі жінки та дівчата, однак його можуть зазнавати й чоловіки та хлопчики.
Мета тих, хто чинить сексуальне насильство, — принизити, підкорити, вселити страх, розсіяти або силоміць перемістити цивільних членкинь громади або етнічної групи, витіснити цивільне населення зі стратегічно важливих місцевостей, а також отримати прибуток від сексуального рабства. З почуттям любові чи симпатії це не має нічого спільного.
У 2022–2023 роках зі злочинами СНПК масово стикнулися й громадяни України, а десятки таких злочинів були скоєні на окупованих Росією територіях починаючи з 2014 року. Станом на листопад 2023 року Офіс Генпрокурора України зареєстрував 235 випадків сексуального насильства під час війни, з них 13 — щодо дітей. Реальна ж кількість постраждалих набагато більша, адже вони часто мовчать про пережите, боячись осуду суспільства і не сподіваючись на будь-чию допомогу. Далеко не всі готові відкрито говорити про пережите, давати інтерв’ю ЗМІ.
Отже, що таке сексуальне насильство? За міжнародним визначенням правозахисників, це протиправне посягання однієї особи на статеву недоторканність іншої. До сексуального насильства непропорційно сильно вразливі жінки та дівчата, однак його можуть зазнавати й чоловіки та хлопчики.
Коли заходить мова про сексуальне насильство, повʼязане з конфліктом (СНПК), перше, що спадає на думку, — зґвалтування. Однак видів СНПК нараховується набагато більше. Це одна з причин, чому далеко не всі постраждалі усвідомлюють себе постраждалими, не заявляють про скоєння злочину і не звертаються по юридичну, медичну, психологічну, соціальну підтримку.
Буває, що людина, яка пережила сексуальне насильство під час війни, прагне, свідомо чи несвідомо, якнайшвидше забути про це і намагатись жити, як і раніше. Проте є досить великий ризик, що отримані фізичні чи психологічні травми дадуть знати про себе згодом, погіршити фізичне здоров’я, спричинити стан депресії, розпачу, відчуття глибокого приниження та самознецінення.
Отже, до видів сексуального насильства належать:
– зґвалтування;
– сексуальне рабство;
– проституція;
– примус до вагітності;
– примус до аборту;
– примус до стерилізації;
– примус до шлюбу;
– сексуалізовані тортури.
Ба більше, до них належать формування обґрунтованого передчуття або страху акту сексуального насильства, у тому числі шляхом сексуальних погроз, погроз зґвалтування; образи, приниження, залякування сексуального характеру; спільне утримання в одному приміщенні чоловіків та жінок, у тому числі без надання окремого туалету та/або душу, примусове (повне або часткове) оголення.
Багато українок та українців могли б розповісти зокрема про принизливе роздягання їх окупантами під час перетину блокпостів начебто з метою пошуку небезпечних речей чи то знаків належності до «радикальних» формувань. Такий примус до оголення — не що інше, як сексуальний злочин.
Власне, всі перелічені вище форми сексуального насильства зафіксувала громадська організація «Східноукраїнський центр громадських ініціатив» в інтерв’ю з людьми, постраждалими протягом збройного конфлікту ще на сході України. Це інформація станом на 2021 рік. Але, судячи з даних, що надходять зі звільнених та окупованих територій з початку повномасштабного вторгнення РФ в Україну, вона є більш ніж актуальною.
Римський статут Міжнародного кримінального суду (МКС) зараховує певні види сексуального та гендерно обумовленого насильства до категорії воєнних злочинів у рамках як міжнародних, так і неміжнародних збройних конфліктів. Так, зґвалтування, примус до проституції, примусова стерилізація та інші види сексуального насильства, які становлять грубі порушення Женевських конвенцій (якщо вони скоєні в контексті збройного конфлікту та пов’язані з ним), відповідно до ст. 8 Римського статуту визнаються воєнними злочинами. Це означає, що особи, які вчинили такі злочини, можуть постати перед МКС.
«Добровільні стосунки» в окупації
Чи можна говорити про сексуальні стосунки за згодою між постраждалими та окупантами у місцях воєнного конфлікту? Очевидно, ні, оскільки в ситуації несвободи не може йтися про вільний вибір постраждалих.
У практиці МКС виходять з того, що згодою не вважаються:
– будь-які слова або поведінка постраждалої особи, коли сила, загроза сили чи примусу або використання примусового середовища підривають здатність постраждалої особи давати добровільну та справжню згоду;
– коли вона не здатна дати справжню згоду;
– мовчання або відсутність опору постраждалої особи щодо передбачуваного сексуального насильства.
За жодних умов постраждала чи постраждалий не бувають винними у скоєнні сексуальної наруги! Вся вина за злочин лежить виключно на тому, хто вчинив насильство. Це варто вповні розуміти оточенню постраждалих — їхнім рідним, близьким, сусідам, односельцям, усьому колу спілкування. І не намагатись перекладати відповідальність на постраждалу чи постраждалого, щоб не завдати цій людині додаткового й несправедливого болю та не спинити її потяг до відновлення справедливості.
Як саме злочинам СНПК протидіють в Україні?
Заразце відбувається у формі допомоги постраждалим, котру надають фахівці державних та громадських організацій (їх список див. у кінці статті). А також вивчення міжнародного досвіду і координації зусиль зі світовими інституціями. При Генеральному секретареві ООН існує посада Спеціальної представниці з питань СНПК, яку нині посідає Праміла Паттен. У травні 2022 року уряд України в особі віцепрем’єр-міністерки з питань європейської та євроатлантичної інтеграції Ольги Стефанішиної підписав із Прамілою Паттен як представницею ООН Рамкову угоду про співпрацю щодо запобігання та протидії СНПК.
На виконання угоди створена Міжвідомча робоча група з питань протидії сексуальному насильству, пов’язаному зі збройною агресією РФ проти України, та надання допомоги постраждалим. Група включає понад пів сотні організацій. Головою групи є Урядова уповноважена з питань гендерної політики Катерина Левченко. У рамках виконання угоди за час, що минув, розроблена державна програма протидії торгівлі людьми, два законопроєкти про репарації та компенсації, створена онлайн-платформа психотерапевтичної підтримки «Аврора».
За ініціативи Ольги Стефанішиної в Україні відкрито 11 центрів допомоги для людей, які постраждали від СНПК та інших жахіть окупації й перебування у прифронтовій зоні.
Весною 2023-го Україну відвідала міжнародна правозахисниця, лавреатка Нобелівської премії миру 2018 року Надя Мурад. Ця молода жінка родом з Іраку сама потерпіла через тортури, сексуальне насильство, вбивства її рідних, вчинені ІДІЛ. Надя побувала в Києві та Київській області, де в ході зустрічей з керівництвом держави ознайомилась з тим, як документують і розслідують сексуальні злочини російських військових, вчинені в Україні.
Чи можна покарати кривдників?
Зараз покарання за злочини СНПК можливе лише на підставі міжнародних договорів. Адже в чинній редакції Кримінального кодексу України жоден вид сексуального та гендерно обумовленого насильства не згадується саме як воєнний злочин. Щоб це сталося, необхідно запровадити зміни до законодавства. Поки що вплив воєнного конфлікту на життя населення, на жаль, лишається недооціненим.
Верховна Рада ще 2021 року ухвалила закон «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо імплементації норм міжнародного кримінального та гуманітарного права». Станом на січень 2024 року закон направлено на підпис Президенту України, але документ не є підписаним, отже, не є чинним. Як тільки законодавчий акт набуде сили, згідно з його положеннями ст. 438 ККУ матиме назву «Воєнні злочини проти особи». І включатиме зокрема «Умисне вчинення (заподіяння) у зв’язку з міжнародним збройним конфліктом чи збройним конфліктом не міжнародного характеру стосовно особи, яка перебуває під захистом міжнародного гуманітарного права» таких дій, як «наруга над людською гідністю», «зґвалтування, сексуальна експлуатація, примушування до зайняття проституцією, примусова вагітність, примусова стерилізація або будь-які інші форми сексуального насильства», «катування або інше нелюдське поводження, або незаконне проведення будь-яких дослідів над людиною чи застосування до неї незаконних методів лікування, що є небезпечними для життя або здоров’я в момент їх проведення чи застосування».
Окрім того, у ККУ буде доповнена ст. 4424 «Злочини проти людяності». В її Ч.1 йдеться про «Умисне вчинення (заподіяння) в межах усвідомленого широкомасштабного нападу або систематичних нападів на цивільне населення… …зґвалтування, сексуальної експлуатації, примушування до зайняття проституцією, примусової вагітності, примусової стерилізації або будь-яких інших форм сексуального насильства».
За скоєння злочинів, передбаченими цими двома статтями, визначене покарання у вигляді позбавлення волі на строк від семи до п’ятнадцяти років.
Важливо, що закон установлює кримінальну відповідальність щодо «подій минулого», які вже кваліфікувалися міжнародним правом як злочин геноциду, злочин агресії, злочин проти людяності або воєнні злочини, але ще не передбачалися як злочини за ККУ. Отже, коли закон набуде чинності, українські правоохоронці матимуть у своєму розпорядженні правовий механізм, що дозволить притягнути до відповідальності винуватців воєнних злочинів, у тому числі сексуально та гендерно обумовленого насильства, скоєних в Україні починаючи з весни 2014 року.
Але неодмінна умова збору інформації про злочин — повідомлення самих постраждалих про зазнане насильство. Якщо ця тема торкнулася вас, і ви маєте можливість звернутися до українських фахівців, зробіть це. Таким чином ви допоможете відновитися собі та сприяти відновленню справедливості і покаранню винуватців.
Що можуть зробити журналісти?
Національна спілка
журналістів України за підтримки Фонду доктора Деніса Муквеге провела серію
тренінгів для журналістів і журналісток із належного висвітлення сексуального
насильства, пов’язаного з конфліктом (СНПК). Під час тренінгів у Дніпрі,
Запоріжжі, Львові і Києві учасники й учасниці дізналися про те, як готувати
матеріали з цієї чутливої теми, де шукати контакти і спікерів, як проводити
інтерв’ю з потерпілими і як подбати про власне ментальне здоров’я.
Учасниками тренінгів стали понад 60 журналістів із різних регіонів. Спікерами і
тренерами стали правозахисниця, директорка з комунікацій ГО «СЕМА Україна»
Людмила Гусейнова, Урядова уповноважена з питань гендерної політики Катерина
Левченко, спільний Представник в Україні Фонду лауреата Нобелівської премії
доктора Деніса Муквеге та Глобального фонду тих, хто пережив насильство, Федір
Дунебабін, перша секретар НСЖУ Ліна Кущ, юристки громадської організації
«Юрфем», журналістка – учасниця програми прихистку для українських журналістів
у Косово Людмила Макей, психологи. Із вітальним словом до учасників тренінгу в
Києві звернулася виконавча директорка Фонду доктора Денiса Муквеге Катрiйн
Коппенс.
В рамках проєкту спілка підготувала брошуру «Сексуальне насильство, пов’язане з конфліктом: що потрібно знати журналістам?»
Крім того, команда проєкту презентувала результати першого в Україні соціологічного дослідження у форматі фокус-групи, присвяченого висвітленню теми СНПК журналістами. Для популяризації теми в суспільстві учасники опитування запропонували комплексний підхід. Необхідна злагоджена робота влади й неурядових організацій у проведенні освітніх заходів, а також поширення соціальної реклами та просування матеріалів в медіа і соціальних мережах.
Підготувала Ольга Боглевська.
Куди звертатися по допомогу
Невідкладно, безкоштовно, конфіденційно
Центри допомоги врятованим.
Мережа закладів, створена урядом України у співпраці з Фондом ООН у галузі народонаселення. Таких закладів 11, вони працюють у містах Київ, Запоріжжя, Дніпро, Львів, Чернівці, Мукачево, Херсон, Харків, Полтава, Одеса, Кропивницький
https://www.help-platform.in.ua
Урядова «гаряча лінія» з питань протидії торгівлі людьми, запобігання та протидії домашньому насильству, насильству за ознакою статі та насильству щодо дітей. Інформаційні, психологічні та юридичні консультації.
тел. 1547 (цілодобово)
«СпівДія» — офіційна платформа гуманітарної допомоги. Юридична та психологічна підтримка, хаб, шелтер, забезпечення речами першої необхідності.
тел. +38 (089) 120 33 04
«гарячі лінії» «СпівДія хаб»:
м. Луцьк +380 (99) 500 71 17, +380 (97) 500 71 17
м. Дніпро +380 (89) 120 33 04
СЕМА Україна — громадська організація жінок, постраждалих від сексуального насильства в умовах воєнних дій. Частина глобальної мережі Sema Network, заснованої Фондом доктора Деніса Муквеге.
тел. +38 (099) 999 99 99
Східноукраїнський центр громадських ініціатив — громадська правозахисна організація. Документує порушення прав людини під час війни.
м. Київ, тел. + 38 (044) 578 14 38, + 38 (063) 640 96 40
Центр громадянських свобод — громадська правозахисна організація. У пріоритеті — відновлення справедливості для всіх жертв воєнних злочинів.
м. Київ, тел. +38 (067) 211 31 22
Українська фундація громадського здоров’я (представництво міжнародної організації HealthRight International) — психологічна, гуманітарна та соціальна підтримка жінок і дітей, які зазнали сексуального насильства в період війни.
м. Київ
+38 (067) 113 47 59
«Гаряча лінія» підтримки з питань жіночого здоров’я — гінекологічні кабінети безбар’єрного доступу, медична та психологічна допомога при домашньому, гендерно зумовленому та сексуальному насильстві.
тел. 3033
Національна «гаряча лінія» з попередження домашнього насильства, торгівлі людьми та гендерної дискримінації.
тел. 116 123 та 0 800 500 335
«Аврора» — онлайн-платформа психотерапевтичної допомоги постраждалим від насильства, пов’язаного з війною, зокрема сексуального. Дистанційна підтримка будь-де в Україні, в тому числі на окупованих територіях, і за кордоном.
Восток SOS — благодійний фонд. Евакуація із зони конфлікту, гуманітарна, юридична та психологічна допомога.
«Гаряча лінія»:
тел. 0 800 332 614, Viber +38 (099) 710 48 72, +38 (099) 311 53 14
Telegram +38 (096) 108 60 48
«Слов’янське серце» — благодійний фонд. Евакуація із зони конфлікту, юридична, соціальна та психологічна допомога для жінок і сімей з дітьми.
+38 (050) 420 20 92
