Наші стежини з Тетяною переплелися майже тридцять років тому – працювали журналістками у Вінницькій обласній державній телерадіокомпанії. І часто брали участь у заходах, які організовувала очільниця Всеукраїнського благодійного фонду «Журналістська ініціатива» Людмила Мех. Завдяки цьому ми не лише об’їздили Україну разом із журналістами з різних регіонів нашої країни та з іноземними колегами. Беручи участь в акціях фонду – ми здружилися з багатьма медійниками, членами творчої спілки журналістів і доброчинцями, з якими підтримуємо зв’язок, зокрема й у час крайнього десятиріччя історії України. Це спрацювало й на благодійну допомогу нашим ЗСУ! Пригода, яку хочу розповісти – лише один з прикладів.
Коли з’ясувалося, що ми з Тетяною Скомаровською майже в один час будемо на Західній Україні, вона запросила прийти на благодійні творчі зустрічі у Львові, якщо матиму таку змогу. Уточнивши дату й місця проведення зустрічей, ми, не змовляючись, окремо одна від одної зателефонували колежанці до Львова – Марії Веремчук, яка теж була й залишається активісткою в когорті фонду «Журналістська ініціатива». Сказати, що зустріч була емоційною, сповненою спогадів і новин у житті кожної з нас – це нічого не сказати. Але наразі – до подій.
Коли десятикласники львівської школи почали підспівувати давнім українським пісням, впізнаваним і яким підспівують у всьому світі – мені перейняло подих від цього єднання різних поколінь. Відгук у душах присутніх знайшли й вірші Галини Рибачук-Прач, і пісні, романси як давні, так і створені цими роками на вірші сучасних авторів. Чимало римованих рядків поклала на музику сама Тетяна Скомаровська. Її чарівний душевний спів полонив і маленьких читачів, і підлітків, і молодь, і представників старшого та зрілого поколінь. Якщо в дитячій бібліотеці (а благодійно-творчі зустрічі проходили у Львові саме в бібліотеках) хлопчиків і дівчаток цікавило, як пишуться, як видаються книжки, а також п’ятеро вирішили вчитися гри на гітарі – на ній пані Тетяна акомпанує собі, то в бібліотеці на Виговського,79 – присутні брали автографи, книжки авторки віршів Галини Рибачук-Прач.
Пані Галина пише і для малечі. Люди вносили пожертви на придбання необхідних матеріалів для плетіння маскувальних сіток й кікімор – їх виготовляє один з вінницьких волонтерських центрів. А ще – знімкували вірші з книжок пані Галини, бо її поетичні твори торкнулися глибин душі й хотілось їх закарбувати в пам’яті як своєрідну підтримку, як символ єднання порухів душ. Хтось придбавав збірки, хтось фотографувався на згадку із творчим тандемом – поетесою Галиною Рибачук-Прач і співачкою та композитором Тетяною Скомаровською. Аплодували вдячно за кожний виступ, наприкінці зустрічей – стоячи, сердечно, адже люди дістали розраду в такий надскладний для нашої держави час. І навіть коли вже закінчилася зустріч і вгамувався вир емоцій (а відгук ми дістали від присутніх надзвичайно потужний), подільські пані йшли вулицями Львова на наступну зустріч – юнаки радісно звернулися й ще раз подякували за приїзд, за вірші, за спів, за душевність і… справжність наших Берегинь! До того ж місцеві у відповідь на зустрічах декламували вірші, присвячені нашим неймовірним українським жінкам!
Творчо-благодійні зустрічі проводяться не перший рік і в різних містах та селищах – так люд нашої країни знайомиться з талантами з інших регіонів, пізнаються традиції давні й новітні, зокрема у волонтерстві. Ініціаторка й авторка цього проєкту – історикиня Надія Іщук-Чернишова, діяльність якої заслуговує на окрему розповідь. Завдяки її наполегливості подібні зустрічі-знайомства проходять у школах і закладах культури.
Варто додати: не лише за цим проєктом творчий тандем вінничанок дає такі своєрідні волонтерські, доброчинні концерти – у клубах, спорткомплексах, бібліотеках, церквах, центрах творчості та трудових колективах. А ще ж наші невтомні волонтерки по завершенні зустрічей і далі долучаються до плетення таких потрібних оборонцям маскувальних засобів. Часом за півтори доби треба терміново зробити п’ять-шість чималеньких виробів, а рук не вистачає… Тому зранку до пізньої ночі вони спільно з такими самими наполегливими «бджілками» – жителями Вінниці й переселенцями – підставляють кожен своє плече нашим героїчним захисникам із Сил оборони.
Відмінності зустрічей у кожній з бібліотек додавали і болю, і обнадійливої віри, що вся жертовність нинішніх реалій та минувшини України недаремні – бо з експозицій волав біль утрат у цій війні… Як-от історія життя й діяльності Юрія Руфа, книжку якого нам подарували.
Юрій Руф (Юрій Романович Дадак; 26 вересня 1980, Бережани, Тернопільська область – 1 квітня 2022) – син, чоловік, батько двох доньок, український поет, видавець, сценарист, засновник концептуального літературного проєкту «Дух Нації», що став впливовим у правому націоналістичному середовищі. Один з ідеологів українського наступального націоналізму та мілітарної rock-сцени. Послідовний критик усіх видів алко-субкультур. Був стрільцем 24-ї окремої механізованої бригади імені короля Данила. За фахом – вчений-технолог у галузі математичних процесів деревообробки. На слова Юрія створено пісні «Соколи» та «Молись» (гурт «Залізний хрест»), «В Рядах Безсмертних» (гурт «Геннадій Пересвіт & друг Залізняк»), «Пліч-о-пліч» та «Реклама» (гурт «Nachtigall»), «До Дня Героїв» (гурт «Друже Музико», альбом «Офензива»), «Українець» (гурт «FliT»), що дає підстави говорити про автора як про одного з ідеологів мілітарної рок-сцени України. Протягом багатьох років Юрій був ведучим і сценаристом мілітарі-фестивалю «Холодний Яр».
Його написані серцем рядки для нащадків стають своєрідними провідниками в пошуках сенсів життя. Наприклад: «Історія писалась кров’ю тих, Хто розуміє велич слова – “Батьківщина”». Або ж: «Ми, вірю, вже перемогли: Бо наш девіз – “Перемагати!”. Для цього треба подолати Малоросійство та х*хл@».
Кіптявою та димом вигорілих шин,
Струмками крові на слизькій бруківці,
Сльозами й горем безлічі родин
Історію писали нові бандерівці.
Історію, що творена в огні,
Не на пожовклих сторінках архівів.
І кожен був частиною історії в ті дні,
Коли кипів й палав повсталий Київ.
Коли піднявся хвилею народ,
Коли гриміла громом Україна.
Історія писалась кров’ю тих,
Хто розуміє велич слова – “Батьківщина”.
Юрій Руф («Час революції», 2014)
Ми переможемо москву,
Своє зумієм відібрати
Ми, знаю, зможем розірвати
Сталеві ланки ланцюга.
Ми переможемо москву,
Бо наш девіз – “Перемагати!”
Для цього треба подолати
Малоросійство та х*хл@.
Ми, вірю, вже перемогли:
Хтось страх, хтось лінь,
Хтось біль, хтось втому.
Велике бачу я в малому
Та синьо-жовті кольори…
Юрій Руф
А наступна львівська бібліотека – медіатека зустріла нас експозицією приголомшливо гарних авторських ляльок-мотанок Тетяни Андросенко під красномовною назвою – «Повернення до себе».
…Своєрідний апогей зустрічей у Львові – вже увечері, після третього концерту – зателефонували заслуженим журналістам України Людмилі Мех і секретареві Національної спілки журналістів України Сергієві Шевченку. Вони перебувають нині в Республіці Косово з місією протидії інформаційній пропаганді росії за проєктом міжнародної програми професійного захисту журналістів (Journalists-in-Residence Kosovo), що діє на Західних Балканах за підтримки НСЖУ та Європейського центру свободи преси та ЗМІ (The European Centre for Press and Media Freedom). У час розв’язаної московським режимом агресивної війни в Європі Приштина й Берлін серед перших подали руку підтримки медійникам, чию країну атакували рашистські загарбники.
Потім ми додзвонилися до колеги зі Світловодська (Кропивниччина) Валентини Черемісіної, яка нині в Німеччині в дітей. Говорили про все одразу, але за кожним закінченням розмов лунало головне і спільне – пришвидшуймо всім, чим можемо, перемогу України над рашистами.
Насамперед – допомагаймо ЗСУ!
А невдовзі – після насиченого творчістю і спілкуванням дня – ми поспішили на львівський вокзал, щоби добратися до Вінниці, а там, як і раніше, маємо робити свою найважливішу справу – донатити, допомагати воїнам: поетка і співачка – плестиме сітки, а я – виготовлятиму кікімори.
Марина Тепленко, заслужений журналіст України
м. Вінниця
Фото надала авторка і з архіву ВБФ “Журналістська ініціатива”
Джерело сайт ВБФ “Журналістська ініціатива”
