Журналісти в заручниках росії

Щонайменше 28 працівників медіа і громадянських журналістів перебувають у неволі внаслідок незаконних затримань, захоплень у полон, облудних звинувачень і фальсифікованих «судових процесів» російських окупантів на території України.

Зникнення журналістів

З перших днів широкомасштабної російської агресії на тимчасово окупованих територіях журналісти опинилися під загрозою.

«Коли росія окупувала території України, незалежні працівники ЗМІ стали одними з перших мішеней для переслідувань, незаконних затримань та зникнень, – наголошено в щорічній доповіді Платформи безпеки журналістів Ради Європи «Свобода преси в Європі: час переломити ситуацію» за підсумками 2023 року. – Окупаційна влада намагалася примусити місцевих журналістів до співпраці шляхом фізичного та психологічного тиску».

Об’єктивне і правдиве інформування про дії окупаційних військ – не в інтересах росії, тож перед журналістами на окупованих територіях ставили вибір: або працювати на «нову владу», або замовкнути. Навіть виїхати за межі контрольованих рф територій не для всіх стало можливою опцією.

«Російські збройні сили затримували та погрожували… категоріям цивільних осіб, які сприймають як противників окупації, включаючи журналістів, державних службовців, офіційних осіб і активістів громадянських прав, – стверджує Управління верховного комісара з прав людини ООН у звіті від 20 березня 2024 року. – Загалом з 24 лютого 2022 року по 31 грудня 2023 року УВКПЛ зафіксувало 687 випадків свавільних затримань російською федерацією в окупованих районах Донецької, Харківської, Херсонської, Луганської, Миколаївської та Запорізької областей (587 чоловіків, 92 жінки, 7 хлопчиків, 1 дівчинка). Багато з них також являли собою насильницькі зникнення».

Через викрадення, полон, тортури, примус до «співпраці» мусив пройти журналіст із Нової Каховки Херсонської області Олександр Гунько, який на момент окупації досяг 70-річного віку.

«Окупанти не мали уявлення, як працює справжня журналістика, – розповів НСЖУ згодом, після виїзду на підконтрольну Україні територію Олександр Гунько. – В уяві росіян журналістика – синонім пропаганди. Вони розпитували, які вказівки мені дає уряд, міський голова. Я намагався пояснити, що нічого такого в Україні немає. «Нет, такого не может быть!» – казали у відповідь окупанти».

Про неможливість відкрито працювати в умовах російської окупації свідчать журналісти, які пройшли це випробування й урешті мусили виїхати на підконтрольні Україні території – журналісти з Херсонщини Валентина Федорчук, Євгенія Вірлич, Віта Копенко, колектив видання «Новий день», журналістка з Маріуполя Олена Калайтан та багато інших.

«Вільно працювати на окупованих територіях український журналіст не може, – наголосила в коментарі НСЖУ херсонська тележурналістка Анжела Слободян, яка пережила російський полон. – Журналістів, які передають справді чесні новини, відстоюють свої громадянські права, російські окупанти вважають небезпечними».

Журналісти заявляють про самочинні обшуки їхніх помешкань, вилучення професійної техніки. Коли окупанти не застали вдома херсонського журналіста Костянтина Риженка, вони затримали його молодшого брата. А в Мелітополі російські військові взяли в заручники 75-річного батька головної редакторки видання «РІА-Мелітополь» Світлани Залізецької. Чоловіка тримали в ув’язненні, вимагаючи в дочки обміняти батька на її покаяння та співпрацю.

Застосовуючи силу, окупанти примушували до співпраці бердянського журналіста Сергія Старушка, мелітопольських журналісток Євгенію Борян, Юлію Ольховську, Любов Чайку, видавця Михайла Кумка. Певний час утримували в неволі телевізійника з Херсона Олексія Воронцова, журналісток з Луганщини Марину Животкову і Вікторію Кайдаш, журналістку з Волновахи Лідію Тараш.

Серед одних з останніх викрадень – історія журналістки Вікторії Рощиної, яку окупанти затримували двічі, й після другого викрадення досі не випустили.

Невідомими залишаються долі й мелітопольських медійників Георгія Левченка, Анастасії Глуховської і Яни Суворової. Їх було підступно викрадено 20 серпня 2023 року, а офіційно про це російська пропаганда повідомила лише наприкінці жовтня 2023 року.

Утримання без суду і слідства

У Верховній Раді України зареєстровано проєкт постанови про необхідність домогтися звільнення захоплених у полон українських журналістів, внесений головою комітету з питань свободи слова Ярославом Юрчишиним та іншими депутатами. У постанові парламент звертається по допомогу до ООН, держав-членів ЄС та НАТО, самого ЄС, парламентських асамблей Ради Європи, ОБСЄ та НАТО, МК Червоного Хреста, Міжнародної та Європейської федерацій журналістів та «Репортерів без кордонів».

На переконання Ярослава Юрчишина, саме словосполучення «полонений журналіст» звучить неадекватно.

«Люди з маркуванням “PRESS” не є комбатантами, відповідно їх не можна брати в полон. Але у випадку з росією… Ви самі все розумієте. Про дотримання правил війни говорити не доводиться», – заявив політик, наголосивши на важливості звільнення в повернення захоплених ворогом журналістів до України.

Слова Ярослава Юрчишина підтверджуються фактами: за інформацією Уповноваженого Верховної Ради з прав людини Дмитра Лубінця, кількість українських цивільних заручників, які перебувають у російському полоні, обчислюється тисячами.

«Росія затримує наших колег за підставою «протидія спеціальній воєнній операції, тероризм, екстремізм, шпіонаж» і, користуючись правовою невизначеністю, утримує журналістів, не даючи змогу запустити процедуру для звільнення, – пояснює перша секретар НСЖУ Ліна Кущ. – Поки такої процедури немає, ми можемо лише вдаватися до компаній солідарності з полоненими та інформування міжнародної спільноти».

Яскравий приклад того, як російські окупанти можуть без суду й слідства тривалий час утримувати цивільну людину в полоні є доля журналіста УНІАН Дмитра Хилюка. Про нього спеціальне розслідування підготували «Репортери без кордонів». Російські військові захопили його в батьківській хаті в селі Козаровичах на території тимчасово окупованої тоді Київщини 3 березня 2022 року. Чоловіка вивезли на територію росії, де тримали спочатку в Новозибковському СІЗО №2 поблизу кордону з Україною, а відтак – в одній із в’язниць Володимирської області. При цьому слідчий комітет рф в офіційному листі стверджував, що «не має інформації про кримінальне провадження» проти Дмитра Хилюка.

«Утримуючи цього українського журналіста, який не скоїв жодного злочину, у в’язниці, Росія продовжує зневажати Женевську конвенцію, переконаний керівник відділу розслідувань «Репортерів без кордонів» Арно Фроже. – Використання цивільних осіб як військової здобичі для “вибивання” інформації або “промивання мізків” доповнює довгий список звірств, скоєних з початку війни. Дмитро Хилюк зараз є державним заручником. Він має бути звільнений беззастережно».

Мати Дмитра Галина Хилюк переконана, що приналежність до журналістської професії – єдина «провина» її сина перед російськими окупантами.

«Третій рік тримають його – і було б за що. За те, що журналіст. Не знаємо, чи висунили йому якісь обвинувачення, не знаємо, де він… Боюся казати, що не маю надії. Треба сподіватися. Молюся за нього, – сказала Галина Хилюк у коментарі НСЖУ. – Звертаюся до всього світу, до всіх чесних людей, до владної верхівки. Згляньтеся на наше каліцтво, на нашу інвалідність, на наші великі роки! Звільніть наше дитя з полону!»

Лише на початку квітня 2024 року рідним Хилюка удалося отримати від міністерства оборони рф підтвердження, що його «затримано, і він перебуває на території Російської Федерації», хоч про підстави цього «затримання» досі невідомо.

На жаль, практика викрадень українських журналістів окупантами стала дуже поширеною, і не про всі випадки сьогодні можна говорити, будучи впевненими, що це не зашкодить полоненим журналістам.

Свавілля під маскою «суду»

На території Криму, який перебуває під окупацією вже десять років, російські окупанти намагаються інституалізувати репресії, надаючи їм вигляд «судових» рішень.

Розуміючи, що журналістську діяльність не вдасться подати світові як злочин, російська влада в Криму ув’язнює журналістів за звинуваченням у «екстремістській діяльності», «тероризмі», «зберіганні зброї та вибухових речовин», а також у «шпіонажі».

Як «шпигуна» в Криму ще до початку широкомасштабної війни затримали журналіста проєкту Радіо Свобода «Крим.Реалії» Владислава Єсипенка. Він працював як фрілансер для проєкту «Крим.Реалії» «Радіо Свобода». Журналіст засуджував анексію Криму та фіксував свавілля окупаційної влади на півострові, знімав сюжети на соціальні теми та опитування громадської думки на вулицях Криму, давав інтерв’ю міжнародним медіа.

«10 березня 2021 року журналіста Владислава затримала ФСБ як шпигуна. Насправді Владислава затримали за його журналістську діяльність на території тимчасово окупованого Криму, – розповідає в коментарі НСЖУ дружина журналіста Катерина Єсипенко. – Два дні Владислава катували електричним струмом, били, погрожували вбивством і обіцяли обставити все це як самогубство, змушували свідчити проти себе, змушували відмовлятися від адвокатів, з якими я підписала угоду».

Про катування Владислав постійно заявляв у «суді». «Роздягли мене догола і одягли дроти на вуха. Я намагався чинити опір, але оскільки я був один і в кайданках, у мене нічого не вийшло. Я лежав на підлозі голий, вони увімкнули дроти і пустили струм. Біль був такий, що в мене мізки закипали», – розповідав журналіст.

Російський суд в Криму засудив Єсипенка до 6 років позбавлення волі в колонії загального режиму, згодом вирок пом’якшили до 5 років позбавлення волі.

Владислав Єсипенко — лауреат Національної премії за захист свободи слова імені Ігоря Лубченка 2023 року, присудженої Національною спілкою журналістів України. На українських та міжнародних майданчиках НСЖУ постійно закликає боротися за свободу для Єсипенка та всіх полонених росією журналістів.

Упродовж років окупації Криму російська адміністрація звела діяльність професійних журналістів нанівець. Тож висвітлення ситуації на півострові довелося взяти на себе громадянським журналістам – звичайним громадянам, які через доступні їм канали поширюють суспільно значущу інформацію.

«На тлі репресивних дій з’явилися громадянські журналісти. Вони відчували вакуум інформації, до того ж багато хто з тих, хто нині репресований, ізольований та ув’язнений, – це наші колеги, друзі, родичі, і ми багато часу проводили під судами як слухачі. Ми розуміли, що повинні знайти спосіб, як допомогти цим людям, як висвітлити їхні історії», – каже кримська журналістка і правозахисниця Лутфіє Зудієва.

Наразі в Криму в неволі за рішенням «судів» утримують чотирьох професійних журналістів (крім Владислава Єсипенка – також Олексія Бессарабова, Дмитра Штибликова і Володимира Дудку, звинувачених у «підготовці до диверсії») й 14 громадянських журналістів, більшість із яких – представники «Кримської солідарності».

Багато хто з засуджених за абсурдними звинуваченнями професійних і громадянських журналістів має серйозні захворювання. Так, Амет Сулейманов хворіє на багато важких хронічних захворювань серця, легень, шлунку та суглобів. Лікарі рекомендували йому заміну серцевого клапана. А Ірина Данилович, попри тяжку хворобу вуха і систематичні головні болі, не має доступу до кваліфікованої медичної допомоги.

Відпрацьований у Криму механізм «засудження» ні в чому не винних людей окупанти застосовують на захоплених після лютого 2022 року територіях. Так, журналіста і громадського активіста з Нової Каховки Херсонської області Сергія Цигіпу, якого було «заарештовано» 12 березня 2022 року, відправили до Криму і за звинуваченням у «шпигунстві» дали 13 років позбавлення волі. На початку квітня 2024 року стало відомо про те, що Сергія етапують на територію російської федерації.

Дружина Сергія Олена Цигіпа наголошує: «Сергій був і залишається патріотом своєї країни. Він живе на своїй землі. Яке росіяни мали право його викрадати? Та ще й судити за абсурдними звинуваченнями?»

За словами Олени, попри вирок, вона продовжить боротися за чоловіка.

«Національна спілка журналістів України гаряче підтримує цих людей, – каже секретар НСЖУ Микола Семена, який і сам пройшов через російське судилище в Криму. – Ми через адвокатів підтримуємо зв’язки з ними, допомагаємо їм у підтримуванні контактів із сім’ями».

Катування та інші позасудові дії щодо журналістів

Ситуація з Владиславом Єсипенком не унікальна. Існують підтверджені дані про застосування окупантами різних видів катувань щодо українських полонених – від побиття і принизливих мордувань до тяжких умов утримання й обмежень у їжі, воді, сні, медичній та юридичній допомозі й навіть свіжому повітрі.

«Обсяг тверджень, які заслуговують на довіру, про тортури та інші форми жорстокого, нелюдського і принизливого поводження або покарання свідчить про те, що тортури є елементом російської військової політики, – заявила, виступаючи в Раді ООН з прав людини спеціальна доповідачка ООН щодо проблеми катувань Еліс Джилл Едвардс. – Ці тяжкі злочини не є ані випадковістю, ані супутньою обставиною».

Про те, що російська окупаційна влада, дії якої не контролюються жодною значущою інституцією, може вдаватися до катувань та інших позасудових дій проти заарештованих журналістів, про які міжнародна спільнота отримує лише мізерну інформацію, заявив заступник директора глобальної мережі «Міжнародний інститут преси» Скотт Гріффен.

«Міжнародне співтовариство повинно негайно втрутитися в цю ситуацію, змусивши російську владу забезпечити прозорість і звільнити всіх українських журналістів, яких вона утримує в заручниках», – додав Скотт Гріффен.

Національна спілка журналістів України має свідчення українських журналістів, яким удалося вирватися з полону, про застосування щодо них тортур та жорстокого поводження.

«Затриманим на окупованих територіях журналістам загрожують тортури та позасудові розправи, – наголошує голова НСЖУ Сергій Томіленко. – Російські окупаційні сили утримують їх у нелюдських умовах. Механізмів захисту для цих людей немає».

Журналіст із Донецька Станіслав Асєєв написав цілу книгу про свій трагічний досвід перебування в полоні ДНР в 2017–2019 роках. Людей били й без жодної провини піддавали вкрай бузувірським і принизливим катуванням. За свідченнями журналіста з Нової Каховки Олега Батуріна, який перебував у полоні 8 днів, його принижували морально і били, зламавши 4 ребра. А журналістка з Херсона Анжела Слободян розповідає, що її під час 30-денного полону годували один раз на день здебільшого макаронними виробами, тримали в душному приміщенні, позбавивши ліків, медичної допомоги і можливості зв’язатися з близькими. За дверима вона постійно чула крики людей, яких били, ґвалтували, катували струмом.

«Ці катування є дуже жорстокими, і охорона дозволяє собі все, що завгодно, – сказала в коментарі НСЖУ виконавча директорка Медійної ініціативи за права людини Тетяна Катриченко. – Катують електричним струмом, наприклад, в душі, коли люди мокрі, вони бʼють електрошокерами. Ми знаємо непоодинокі випадки і сексуального насилля, і зґвалтувань».

На жаль, не всі журналісти, яких було викрадено і піддано катуванням, змогли вижити. Особливо сумна доля спіткає літніх людей – таких як 78-річний маріупольський ветеран журналістики Євген Баль. 18 березня 2022 року окупанти заарештували його у власному помешканні. Літнього чоловіка три дні тримали «на підвалі», після чого, жорстоко побитого, відпустили. 2 квітня Євген Баль помер.

Свідчення про жорстоке поводження і позбавлення медичної допомоги надходять і від кримських журналістів, які досі перебувають за російськими ґратами.

Дії росії – воєнні злочини

Женевська конвенція про захист цивільного населення під час війни (від 12 серпня 1949 року) передбачає, що «є забороненими і залишатимуться забороненими будь-коли і будь-де» насилля над життям і особистістю, зокрема, всі види вбивств, завдання каліцтва, жорстоке поводження і тортури. Також заборонено захоплювати заручників, чинити наругу над людською гідністю. У разі ж притягнення до суду цей суд має бути створено «належним чином», і він має надавати судові гарантії, визнані цивілізованими народами як необхідні (ч. 1 ст. 3 Конвенції).

Відповідно до її ч. 1 ст. 3, насилля над життям та особистістю, зокрема захоплення заручників, є забороненими й залишатимуться забороненими будь-коли та будь-де стосовно осіб, які не беруть активної участі в бойових діях. У ст. 34 документа прямо вказано, що захоплення заручників заборонено.

Взяття цивільних у заручники, відповідно до пунктів viii) п. b) ч. 2 ст. 8 Римського статуту, є воєнним злочином, який підпадає під юрисдикцію Міжнародного кримінального суду. В Україні порушення норм гуманітарного права щодо цивільного населення також може кваліфікуватися як воєнний злочин (ст. 438 Кримінального кодексу України).

У щорічній доповіді Платформи безпеки журналістів Ради Європи «Свобода преси в Європі: час переломити ситуацію» за підсумками 2023 року наголошено, що Україна залишається «надзвичайно небезпечним середовищем». «Окрім кількості загиблих і поранених, деякі ледве уникли смерті, хтось «зник» за нез’ясованих обставин, а інші, які залишилися на тимчасово окупованих Росією територіях або потрапили на них, були затримані, ув’язнені, а в деяких випадках і зазнали жорстокого поводження», – зазначають автори доповіді.

Європейська федерація журналістів також наполягає на дотриманні принципу свободи слова і прав людини щодо працівників медіа. «Вимагаємо негайного звільнення журналістів, ув’язнених лише за те, що вони виконували свою роботу!» – наголошує президентка ЄФЖ Майя Север. Федерація наголошує на важливості виконання Рекомендації Комітету міністрів Ради Європи 2016/4 щодо захисту журналістики та безпеки журналістів.

Національна спілка журналістів України, яка є партнерською організацією ЄФЖ, заявляє про солідарність із кожним журналістом, якого окупанти утримують у неволі.

«На тлі міжнародної журналістської єдності, численних заяв колег із різних країн світу на підтримку медійників-заручників, звернень НСЖУ щодо створення окремої секції трибуналу проти Путіна – секції покарання за злочини проти журналістів – ми сподіваємося не те, що всі незаконно захоплені журналісти будуть на свободі, – заявив голова НСЖУ Сергій Томіленко. – Ми закликаємо міжнародні організації, закликаємо українську владу посилити свій вплив, хоча це і надзвичайно складно, на росію, яка не дотримується жодних конвенцій, жодних міжнародних правил, які поважають роботу журналістів навіть в умовах війни. Але ми закликаємо посилити тиск на росію з тим, щоб припинилися воєнні злочини проти журналістів. Ми хочемо наблизити той момент, коли ми на свободі привітаємо кожного журналіста, який на сьогодні, на жаль, незаконно увʼязнений росією».

Українські цивільні журналісти, яких утримує в полоні російська федерація (список доповнюється):

1. Бессарабов Олексій, український журналіст і політичний аналітик, колишній військовослужбовець ВМС України. Жив у Севастополі, працював кореспондентом видання «Главред», співпрацював із аналітичним центром «Номос», був заступником головного редактора журналу «Чорноморська безпека». Затриманий ФСБ 9 листопада 2016 року за звинуваченням у диверсійно-терористичній діяльності. Піддавався катуванням електрострумом. 4 квітня 2019 року за явно сфальсифікованою справою засуджений до 14 років позбавлення волі в колонії суворого режиму.
2. Дудка Володимир, український військовий моряк, інженер з техніки безпеки, політичний аналітик, співпрацював з журналом «Чорноморська безпека». Затриманий ФСБ 9 листопада 2016 року за звинуваченням у диверсійно-терористичній діяльності. Піддавався катуванням електрострумом. 4 квітня 2019 року за явно сфальсифікованою справою засуджений до 14 років позбавлення волі в колонії суворого режиму.
3. Штибликов Дмитро, український журналіст, офіцер запасу ЗСУ, керівник міжнародних програм аналітичного центру «Номос», заступник головного редактора журналу «Чорноморська безпека». Затриманий ФСБ 9 листопада 2016 року за звинуваченням у диверсійно-терористичній діяльності. У травні 2017 року під примусом і погрозами щодо членів родини уклав досудову угоду, визнавши «вину». 16 листопада 2017 засуджений до 5 років позбавлення волі з відбуванням у колонії суворого режиму. 8 листопада 2021 року, коли мав вийти на волю, заарештований за звинуваченням у «державній зраді» і залишений під вартою.
4. Аметов Ернес, громадянський журналіст, активно висвітлював порушення прав людини в окупованому Криму. Заарештований 11 жовтня 2017 року за звинуваченням в участі в мусульманській організації «Хізб ут-Тахрір», визнаній у росії «терористичною». 16 вересня 2020 року був виправданий, але апеляційний суд 14 березня 2022 року скасував виправдальний вирок. 29 грудня 2022 року отримав вирок 11 років позбавлення волі.
5. Асанов Марлен (Сулейман), фотограф, популяризатор кримськотатарської культури і громадянський журналіст, активно висвітлював обшуки та судові процеси. Заарештований 11 жовтня 2017 року за звинуваченням в участі в мусульманській організації «Хізб ут-Тахрір», визнаній у росії «терористичною». Отримав вирок у 19 років позбавлення волі в колонії суворого режиму. Через умови утримання й тривале перебування в штрафному ізоляторі часто хворіє.
6. Ібрагімов Тимур, громадянський журналіст, активно висвітлював порушення прав людини в окупованому Криму. Заарештований 11 жовтня 2017 року за звинуваченням в участі в мусульманській організації «Хізб ут-Тахрір», визнаній у росії «терористичною». Отримав вирок у 17 років позбавлення волі в колонії суворого режиму. Має третю групу інвалідності, у нього встановлено імплант ока, який уже давно потрібно замінити.
7. Салієв Сейран, громадянський журналіст  активно висвітлював обшуки та судові процеси. Заарештований 11 жовтня 2017 року за звинуваченням в участі в мусульманській організації «Хізб ут-Тахрір», визнаній у росії «терористичною». Отримав вирок у 15 років позбавлення волі в колонії суворого режиму.
8. Мустафаєв Сервер, правозахисник, один із організаторів і координаторів «Кримської солідарності», громадянський журналіст, проводив системний моніторинг ситуації в Криму та висвітлював у медіа політично вмотивовані судові процеси. Заарештований 21 травня 2018 року за звинуваченням в участі в мусульманській організації «Хізб ут-Тахрір», визнаній у росії «терористичною». Отримав вирок у 14 років позбавлення волі в колонії суворого режиму. Подавав низку позовів про вилучення в нього Корану та особистих речей, відсутність адекватної медичної допомоги та інші порушення керівництва «виправних» установ.
9. Сулейманов Руслан, громадянський журналіст  висвітлював порушення прав людини в окупованому Криму. Заарештований 27 березня 2019 року за звинуваченням в участі в мусульманській організації «Хізб ут-Тахрір», визнаній у росії «терористичною». Отримав вирок у 14 років позбавлення волі колонії суворого режиму.
10. Шейхалієв Рустем, громадянський журналіст, висвітлював порушення прав людини в окупованому Криму, передусім «судові» процеси. Заарештований 27 березня 2019 року за звинуваченням в участі в мусульманській організації «Хізб ут-Тахрір», визнаній у росії «терористичною». Попри важкі хвороби (хронічний пієлонефрит, опущення правої нирки, варикозне розширення вен на ногах), отримав вирок у 14 років позбавлення волі в колонії суворого режиму.
11. Бекіров Ремзі, громадянський журналіст, кореспондент «Grani.ru», висвітлював резонансні справи проти кримських татар в окупованому Криму. Заарештований 28 березня 2019 року за звинуваченням в участі в мусульманській організації «Хізб ут-Тахрір», визнаній у росії «терористичною». Отримав вирок у 19 років позбавлення волі в колонії суворого режиму.
12. Аріфмеметов Осман, письменник, переможець літературних конкурсів, громадянський журналіст, активно висвітлював обшуки та судові процеси, допомагав робити передачі в СІЗО для несправедливо засуджених кримських татар. Заарештований 28 березня 2019 року за звинуваченням в участі в мусульманській організації «Хізб ут-Тахрір», визнаній у росії «терористичною». Отримав вирок у 14 років позбавлення волі в колонії суворого режиму.
13. Єсипенко Владислав, журналіст проєкту «Крим.Реалії» «Радіо Свобода». Заарештований 10 березня 2021 року після того, як напередодні знімав покладання квітів до пам’ятника Т.Шевченку в Сімферополі; впродовж місяця родичі не знали, що з ним. Звинувачено спочатку в шпигунстві, а згодом – у збереженні та перевезенні вибухового пристрою. Було піддано катуванню електрострумом і погрозам убивством. Засуджено до 5 років позбавлення волі в колонії загального режиму. Справа Владислава Єсипенка, по суті, стала «методичкою» для фабрикування справ проти інших журналістів. Лауреат Національної премії за захист свободи слова імені Ігоря Лубченка 2022 року.
14. Сулейманов Амет, громадянський журналіст,  висвітлював порушення прав людини в окупованому Криму. Заарештований 12 березня 2020 року за звинуваченням в участі в мусульманській організації «Хізб ут-Тахрір», визнаній у росії «терористичною». Попри тяжку хворобу серця (лікарі рекомендували заміну серцевого мітрального клапана), отримав вирок у 12 років позбавлення волі в колонії суворого режиму. Перебував під домашнім арештом, а після набуття вироку чинності (з 5 квітня 2023 року) – в ув’язненні. Його утримують в умовах, які сприяють загостренню хвороби.
15. Ахтемов Асан, кримський журналіст, кореспондент і помічник редактора газети «Авдет». Затриманий 3 вересня 2021 року за звинуваченням у підриві ділянки газогону поблизу Сімферополя. Піддавався катуванням і психологічному тиску з боку співробітників ФСБ. Незважаючи на явну фальсифікацію «доказів», засуджений до 13 років позбавлення волі в колонії суворого режиму.
16. Джелял Наріман, кримський журналіст, працював на телеканалі «ATR», у газеті «Авдет». Заступник голови Меджлісу кримськотатарського народу. Затриманий 4 вересня 2021 року за звинуваченням у підриві ділянки газогону поблизу Сімферополя. Незважаючи на явну фальсифікацію «доказів», засуджений до 17 років позбавлення волі в колонії суворого режиму.
17. Хилюк Дмитро, журналіст УНІАН, захоплений російськими військовими 3 березня 2022 року у батьківському обійсті в селі Козаровичі Вишгородського району Київської області. Жодних офіційних звинувачень йому не пред’явлено. Відповідно до розслідування «Репортерів без кордонів», станом на липень 2023 року його утримували в одному з виправних закладів Володимирської області рф.
18. Цигіпа Сергій, громадський діяч, журналіст із Нової Каховки, затриманий 12 березня 2022 року, за звинуваченням у шпіонажі рішенням окупаційного Сімферопольського «суду» 6 жовтня 2023 року отримав 13-річний термін ув’язнення. 14 лютого 2024 року апеляційний «суд» залишив у силі цей вирок.
19. Данилович Ірина, кримська медична сестра, профспілкова і громадська активістка, громадянська журналістка «Кримського процесу». Викрадена в Коктебелі 29 квітня 2022 року; утримувалася в підвалі, була піддана катуванням і залякуванню. Обвинувачена у виготовленні і зберіганні саморобного вибухового пристрою. Отримала вирок у 7 років позбавлення волі. В ув’язненні стан її здоров’я сильно погіршився, вона втрачає слух, перенесла інсульт. Через відсутність медичного обслуговування оголошувала сухе голодування.
20. Ільченко Євген, адміністратор мелітопольського телеграм-каналу «Милый тополь», затриманий 10 липня 2022 року, вивезений у Росію.
21. Темер’янов Вілен, громадянський журналіст, згодом журналіст видання «Grani.ru», активно висвітлював порушення прав людини в окупованому Криму. Заарештований 11 серпня 2022 року за звинуваченням в участі в мусульманській організації «Хізб ут-Тахрір», визнаній у росії «терористичною». В умовах ув’язнення його піддавали примусовій психіатричній експертизі; крім того, в журналіста різко погіршився зір. Станом на квітень 2024 року вирок ще не винесено.
22. Левченко Ірина, журналістка з Мелітополя, ветеран журналістики, затримана 6 травня 2023 року разом із чоловіком Олександром. У чому її звинувачують і де утримують, достеменно невідомо.
23. Рощина Вікторія, журналістка-фрілансерка, співпрацювала з «Українською правдою», «Громадським радіо», «Радіо Свобода». Перебувала в російському полоні двічі. Перший полон – 16-22 березня 2022 року, затримана в Бердянську. Вдруге Вікторія зникла 3 серпня 2023 року на окупованій території, звідки планувала вести репортажі.
24. Левченко Георгій, адміністратор телеграм-каналу «РІА Мелітополь», заарештований ФСБ в Мелітополі 20 серпня 2023 року як «український терорист», що зафіксовано в російському пропагандистському ролику. Де утримують журналіста, наразі невідомо.
25. Глуховська Анастасія, до повномасштабного вторгнення – журналістка видання «РІА Мелітополь», заарештована ФСБ в Мелітополі 20 серпня 2023 року, що зафіксовано в російському пропагандистському ролику. Але офіційно ФСБ затримання Анастасії не визнає. Де її утримують, невідомо.
26. Гершон Владислав, адміністратор чату «Мелітополь – це Україна», затриманий 20 серпня 2023 року. Про його затримання родичам повідомили через два з половиною місяці.
27. Суворова Яна, адміністраторка телеграм-каналу «Мелітополь – це Україна», заарештована ФСБ 20 серпня 2023 року, як «українська терористка», що зафіксовано в російському пропагандистському ролику. Де її утримують, невідомо.
28. Османов Рустем, громадянський журналіст,  висвітлював порушення прав людини в окупованому Криму. Заарештований 5 березня 2024 року за звинуваченням в участі в мусульманській організації «Хізб ут-Тахрір», визнаній у росії «терористичною». Російський «київський районний суд» Сімферополя обрав йому запобіжний захід у вигляді тримання під вартою на два місяці.
29. Азізов Азіз, громадянський журналіст,  висвітлював порушення прав людини в окупованому Криму. Заарештований 5 березня 2024 року за звинуваченням в участі в мусульманській організації «Хізб ут-Тахрір», визнаній у росії «терористичною». Російський «київський районний суд» Сімферополя обрав йому запобіжний захід у вигляді тримання під вартою на два місяці.
30. Осьмак Геннадій, журналіст із Генічеська, колишній головний редактор видання «Новий візит». 12 березня 2022 року заявив про припинення роботи в медіа. 7 березня 2024 року стало відомо про його затримання за «участь у незаконному військовому угрупованні» («популяризацію терористичного батальйону імені Номана Челебіджихана»). Йому загрожує 15 років ув’язнення.

Також є інформація про журналістів, які потрапили в полон, перебуваючи у лавах Сил оборони України:

• Буткевич Максим, правозахисник, журналіст, засновник правозахисного центру Zmina і «Громадського радіо». Із початком повномасштабної агресії мобілізувався, в червні 2022 року потрапив у полон. У березні 2023 року за сфальсифікованим звинуваченням у пораненні мирних жителів засуджений до 13 років позбавлення волі. 13 березня 2024 року касаційний суд залишив цей вирок у силі.
• Гуділін Олександр, журналіст маріупольського видання 0629.com. З початком повномасштабної війни мобілізувався до територіальної оборони і охороняв різні об’єкти в Маріуполі. 12 квітня 2022 року потрапив у полон. Донецька обласна організація НСЖУ наполягає на негайному звільненні Олександра.

Інформаційна служба НСЖУ