В окупованому Херсоні на Марину Савченко, як і на інших проукраїнських медійників, рашисти влаштували справжнє полювання. Їй, впізнаваній особі, яка тривалий час працювала на телебаченні, вела відомий проєкт з кримінальної тематики, було складно вийти навіть на ринок. Хоч і старалась маскувати зовнішність, все одно люди впізнавали. Рашисти її виманювали з дому, намагалися діяти через знайомих, довелося вимкнути телефон, на який дзвонили з ДНРівських номерів…
У зв’язку з окупацією тимчасово припинила випуск газета «Новий день», у якій працювала Марина. Головний редактор Анатолій Жупина виплатив кошти максимально, навіть заплатив наперед відпускні, та все одно гроші довелося економити, бо в окупації ціни істотно підскочили. З «Нового дня» довелося звільнитися, стати на облік у центрі зайнятості, але в окупованому місті, зрозуміло, гроші неможливо було отримати.
Після того, як рашисти взяли «на підвал» журналіста Олега Батуріна, Марині Савченко з міркувань безпеки довелось припинити прямі включення на телеканалі, з яким співпрацювала, тож ще одне джерело доходів відпало… І лише коли отримала фінансову допомогу від Спілки за підтримки фонду екстреної допомоги журналістам, про який повідомив Анатолій Жупина, стало легше трималися. Але ховатися ставало все важче, тож Марина вирішила їхати з окупованого міста.
Дві спроби безкоштовного виїзду були невдалими – росіяни двічі розвертали колону машин…І лише втретє пощастило, 9 червня Марину вивіз перевізник за немалі гроші.
Виїхати із зайнятого рашистами міста Марині Савченко дала змогу фінансова допомога від Спілки за підтримки фонду екстреної допомоги журналістам Free Press Unlimited. Також про можливість цієї допомоги Марина повідомила колегам із Херсона, які теж опинилися у складній фінансовій ситуації. Це, зокрема, телевізійники Олена Ваніна і Євген Кучерів, інші, хоча вона вже не пам’ятає всіх, кого рекомендувала на цю допомогу. Каже: коли справа зроблена – відразу про це забуваєш…
«Ціна виїзду з окупації – вісім тисяч гривень – це було дуже дорого, але якби у мене цих грошей не було, то не уявляю, як би я вибралась… Я вдячна Спілці за ці кошти, і вдячна чоловікові, який мене вивіз, бо він теж ризикував. І хоч я посвідчення з собою не взяла, боялася, що можуть зачепитися за те, що я журналістка. Мобільний телефон ховала в обшивці валізи, бо видалити все з нього не могла – там дуже багато фото, просто півжиття у цьому телефоні. Переїзд був дуже довгим і важким, лише 13 червня добралась до безпечного місця. Знаю, що у моєму будинку був обшук, але нічого не знайшли. А коли з’явилась можливість відновити випуски нашої газети, шеф знову покликав на роботу. Ось уже черговий номер «Нового дня» випускаємо. До речі, журналістські документи мені передали лише недавно разом з апаратурою».
Інна Косянчук
