Замість фотоапарата і комп’ютера – стрілецька зброя; замість цивільного одягу – однострій; замість звичних дедлайнів – військова дисципліна: такі метаморфози нинішнього часу відбулися з журналістом Едуардом Торським, який з 2012 року очолював як головний редактор газету та Інтернет-видання «Діловий Слов’янськ».
Після початку повномасштабного вторгнення рф в Україну, з 24 лютого 2022 року, медіа довелось перевести у дистанційний формат. Однак видання не зникло – інформація поширюється у фейсбуці, телеграм-каналі і на YouTube, і має досить солідну аудиторію – 23 тисячі читачів. Звичний формат згорнули через бойові дії, коли багатьом журналістам довелось покинути рідні домівки, аби убезпечити рідних від воєнних жахіть.
Приблизно через півтора місяці після повномасштабної війни, коли через Слов’янськ ще курсували евакуаційні поїзди, Едуард Торський зміг вивезти родину до Чернівців – чудового міста, жителі якого з розумінням ставляться до переселенців.Родина цінує теплий прийом. Також Едуард зауважує, що допомогу йому запропонували й у і Національній спілці журналістів України. Однак тоді дуже великої скрути не було, тож вирішив – хай Спілка підтримає тих, хто більше потребує. Тим більше, що він сам як людина з військовим досвідом планував повернутися у Слов’янськ, одягти військовий однострій.
Ставши у квітні на військовий облік у Чернівцях, він фактично відразу був мобілізований до лав територіальної оборони Чернівців. Спочатку підрозділ відправили на навчання, а вже з листопада минулого року Едуард Торський, як стрілець одного з відділень батальйону Чернівецької тероборони разом з побратимами виконував бойові завдання у зоні бойових дій, між Бахмутом і Горлівкою.
Пізніше відбулася передислокація, і зараз Едуард несе службу на північних рубежах України, у місцевості, яка торік у лютому також була зоною бойових дій. Тут військові відчувають щиру підтримку і прихильність місцевих жителів, котрі навіть частують людей у «пікселі» варениками. А ті, своєю чергою, теж стараються віддячити своєю допомогою.
А ще Едуард Торський зізнається, що йому як журналісту хочеться фіксувати все, що відбувається навколо, фотографувати, розповідати про побачене і пережите… І пояснює, чому це прагнення доводиться стримувати.
«Я солдат, я не уповноважений цього робити. Тут є представники пресслужби, які все вивіряють, роблять інформацію коректною у донесенні до читачів чи слухачів. Це правильний варіант. Однак займатися творчістю мені хочеться. У вільний від служби час працюю над творчим проєктом “Поезія нашої перемоги” та концептом “Український стандарт або загальний чисельник”. Коли приходить натхнення, то достатньо хвилин 20-30, щоб осягнути ідею і записати в телефоні, а потім допрацювати. Також у співавторстві з волонтером Мариною Квіткою та музичним колективом «Побратими» написали «Марш тероборони України». Цей марш був записаний у виконанні оркестру Полтавської філармонії. Він поки що не офіційний, однак досить цікавий у виконанні.
Маю й низку надихаючих віршів. Це – «Поезія нашої Перемоги», «Час повертати своє», «Стрілецька»… Адже мотивація – дуже важливо для солдата. Все ж певні події, бойові дії тощо давлять на психіку. Тому потрібен певний імпульс, щоб надихали людей на те, щоб жити далі, вірити у те, що ми переможемо!», – зауважує Едуард Торський.
Інна Косянчук
