«Люблю матеріали, які надихають на хороше», – для Галини Добровольської незмінний принцип у роботі – людяність
Не боїться незручних питань, але не може дозволити собі переступити межу людяності. А найкращими вважає матеріали, які надихають людей на щось хороше. Навіть зараз, в умовах карантину. Це – про директорку радіо «На хвилі Корсуня», що на Черкащині, Галину Добровольську.
Вона – перша героїня нової рубрики «Журналіст місяця НСЖУ». Щомісяця в цій рубриці ми будемо знайомити вас з одним із журналістів – членів НСЖУ. Будемо представляти тих, хто і наполегливо працює в журналістиці, але і хто проявляє солідарність з колегами.
Галина Добровольська – активна учасниця заходів НСЖУ, у Спілці вже 16 років. Ініціювала звернення корсунських медійників до найвищих органів влади щодо необхідності розслідування резонансного вбивства земляка журналіста Василя Сергієнка, активно долучалася до проведення Громадських слухань щодо злочинів проти журналістів, постійний учасник семінарів Спілки. Зауважує: якраз навчальні заходи НСЖУ дуже допомагали в роботі. Особливо, коли очолила радіо. Адже розпочинала все з нуля і самотужки.
«У мене досі є книжки, які отримала на цих семінарах. І коли формувала колектив «На хвилі Корсуня», усі по них навчалися», – розповідає Галина.
Галина Добровольська розповідає: освіта в неї не журналістська, а педагогічна. Тож, коли в 2000 році влаштувалася в міську газету «Корсунь», доводилося вчитися писати матеріали на ходу.
«Сказали: навчишся – то будеш працювати». Пізніше Галину «переманили» у районну газету «Надросся», кілька років вона була власкором обласного видання «Нова Доба». Але у 2011 році, коли тодішній голова райдержадміністрації Анатолій Івашкевич ініціював створення районного радіо, загорілася цією ідеєю.
«З пів року працювала без зарплати. Вчилася радійним «фішкам» самостійно. Завантажила з інтернету аудіоредактор, навчилася монтувати. Їздила у декілька редакцій переймати досвід, дивилася, якими програмами вони користуються. Дикторська майстерність прийшла з часом. Але якось так вийшло, що ми в Корсуні організували найсучаснішу на той час студію із місцевих радіостанцій. Тоді вже до мене приїздили переймати досвід», – зауважує Галина Добровольська.
– Не шкодуєте, що змінили роботу в газеті на радіо?
– Ні, хоча, зміни були радикальні. До всього, у мене розпалася сім’я у період, коли я організовувала радіо. Лишилася з малесенькою дитиною на руках. Довелося і характер загартовувати, і фінансові труднощі долати… Не боюся про це говорити: нехай люди, які відчувають труднощі, знають, що складні ситуації теж можна побороти. Вдячна, що мої діти розуміють специфіку моєї роботи, повністю самостійні і не завдають ніяких прикрощів.
– Який найцікавіший спогад із журналістської роботи?
– Мабуть, це ще той перший досвід… Пам’ятаю, коли працювала в газеті, мені влаштували «школу молодого бійця» – відправили на свиноферму писати матеріал. І ось я в кашеміровому пальто, на каблуках ходила по тій фермі, а потім ще довго носила на одязі запах. Це зараз журналістам одноразові халати видають, а тоді такого не було. І матеріал непоганий написала, але той запах досі згадую.
– Журналістика і активна громадська діяльність – наскільки це поєднувані речі?
– У нас невелике місто, і часто доводиться занурюватися у громадські ініціативи. Ти вже не можеш бути осторонь. Другий рік разом з екоактивістами моніторимо екологічну ситуацію на річці Рось. Проблеми тривають і досі, ось щойно я знову повернулася з екологічного рейду. З початку війни підтримуємо всі волонтерські ініціативи. Зараз інформуємо про ситуацію з коронавірусом, але намагаємося і заспокоювати людей, щоб вони менше панікували.
Щодо справи Василя Сергієнка. Переконана, що до таких справ треба привертати увагу суспільства, бо вони яскравий індикатор становища в правоохоронній системі. Саме на прикладі таких резонансних справ люди мають вчитися відстоювати свої права, не опускати руки, вважаючи, що безкарність – норма. Так не має бути! Шкода, що ми за браком людей не можемо їздити на всі судові засідання, ще й зараз під час карантину вони проходять в закритому режимі. Але все одно відстежуємо хід судових розглядів, інформуємо земляків.
– Що найбільше заважає вашій журналістській роботі?
– Постійний брак часу. Щоб зробити якісний матеріал, потрібно зануритися в тему, зібрати докази, думки всіх сторін. А нам інколи хронічно не вистачає часу навіть вивчити документи. Заздримо грантовим журналістським проектам, які дають можливість спрямувати двох-трьох людей на роботу над однією темою. Для нас це дуже велика розкіш. І от мені як керівникові дуже бракує можливості брати участь у таких проектах. Ми ж комунальне підприємство, а закордонні донори не довіряють таким.
– Який принцип у роботі для Вас найважливіший?
Людяність і порядність. Я не боюся ставити незручні запитання, але межа дозволеного усе таки для мене є. Баланс думок – надважливо. Оприлюднюючи конфліктні теми, прискіпливо вивчаю думки всіх сторін. Треба завжди пам’ятати, що неправильно поданий матеріал може знищити людину.
– Які матеріали Ви любите робити найбільше?
Оптимістичні. Ті, які можуть надихнути людей на щось хороше. От зараз хоча б – не падати духом.
