Сумна звістка надійшла 2 листопада 2020 року: пішов у засвіти ветеран-спілчанин, заслужений журналіст України Анатолій Васильович Денисенко – кандидат історичних наук, у різний час головний редактор видань «Історичний календар», «Пам’ять століть», «Духовні студії», засновник наукового щорічника «Україна дипломатична». Тривалий час він очолював також Міжнародний історичний клуб «Планета».
Анатолій Васильович народився 17 липня 1939-го. Дитинство і юність минули в повоєнні часи на Львівщині, як він сам писав – у «благодатному краї добрих, працьовитих, завжди оптимістичних і щедрих на жартівливу іронію людей». На тому ґрунті зросли його почуття любові до України, українства, національної гордості та самодостатності. На Львівщині зробив і свої перші кроки в професії газетяра – на посаді літпрацівника-коректора.
Згодом закінчив факультет журналістики Львівського університету ім. Івана Франка (1964). Попрацював у чернігівській молодіжній, бердянській міжрайонній газетах, в. о. редактора чернівецької обласної газети «Молодий буковинець». З 1973-го − кореспондент газети «Молодь України». Також пізнавав світ за межами європейської частини тогочасного СРСР – був відповідальним секретарем евенкійської окружної газети, завідував відділом норильської міської газети «Заполярная правда» (Красноярський край РРФСР).
Були в його біографії різні посади – у райкомі комсомолу на Львівщині, Запорізькому обкомі комсомолу, Київському міськвиконкомі (заступник завідувача загального відділу). Як аспірант Київського держуніверситету ім. Т. Г. Шевченка написав і 1983 року захистив кандидатську дисертацію з історії молодіжної преси в УРСР. Завідував науковою редакцією Зводу пам’яток історії та культури Головної редакції Української Радянської Енциклопедії. Брав участь у виданні Українського Радянського Енциклопедичного Словника. Від 1986-го – в апараті Президії Академії наук УРСР, заступник директора з наукової роботи Центру пам’яткознавства АН УРСР (1991–1996). Але перевагу надавав усе-таки творчості: «Оглядаючи з відстані років пройдений шлях, аналізуючи зроблене на газетярській ниві, ще раз переконуєшся у геніальності сказаного – це стан душі». Журналістику, наукову, редакторську діяльність згодом поєднував і з викладацькою роботою в Національному педагогічному університеті ім. М. Драгоманова.
У творчому доробку, крім сотень різножанрових публікацій у друкованих виданнях, має кіносценарій «Громадянин вірнопідданий» (Укртелефільм) – про українського вченого Василя Каразіна. Автор п’єси «Білий цвіт калини» – про вченого-винахідника, революціонера Миколу Кибальчича. Видав у Києві казки народів Таймиру й Евенкії «Дідусь-наперсток» (1991), упорядкував художньо-документальну книжку для школярів «Дмитро Вишневецький (Байда)» (1995).
Заслужений журналіст України (1995), нагороджений медалями «В пам’ять 1500-річчя Києва», «Ветеран праці», церковними орденами. Лауреат премії ім. Івана Огієнка (1999), журналістської премії «Незалежність» (2002).
Анатолій Васильович завжди мав широкі творчі плани, мріяв, зокрема, видати книжку про українських журналістів-дипломатів. У власній творчості його завжди цікавили люди як дійові учасники суспільного життя. Таким самим дійовим учасником, який ставив слово на службі правди й людських чеснот, Анатолій Васильович Денисенко назавжди залишиться в пам’яті колег.
Національна спілка журналістів України
