Коли біля школи №320 міста Києва зупинилася машина, навантажена великими коробками, ніхто з учнів ще не здогадувався, що це – початок особливого дня, який поєднає дитячі серця Києва та Мюнхена.
Німецький журналіст Міхаель Вацке приїхав з особливою місією – передати подарунки від німецьких родин українським першокласникам. Цей візит став символом того, як прості людські історії можуть перетворюватися на мости дружби між народами навіть у найскладніші часи.
«Щедрі подарунки дітям було навіть важко підняти»
– Ми були дуже вражені, коли отримали того листа з Німеччини, – розповідає директорка школи Яна Маркова. – Історія почалася з того, що в одній з мюнхенських шкіл навчається українська дівчинка, яка через війну переїхала до Німеччини.
Німецькі батьки, дізнавшись про київську школу №320, були поємно вражені її активністю та прогресивним підходом до навчання. Вони ретельно вивчили інтернет-сторінки закладу, його присутність у соціальних мережах і помітили, що школи схожі за розміром та кількістю учнів.
– Це була абсолютно спонтанна ініціатива, – підкреслює директорка. – Ми нічого не просили, це було їхнє власне бажання показати свою підтримку та розуміння ситуації, в якій опинилися українські діти.
Для першокласників, котрих у школі 97, підготували спеціальні бокси, наповнені солодощами та іграшками. Кожен подарунок був індивідуально підібраний та упакований німецькими родинами.
– Коли учні несли ці подарунки, їм навіть було важко їх підняти, – з усмішкою згадує директорка. – Але дитячі очі світилися такою радістю, що ця вага здавалася їм зовсім незначною.
Реакція маленьких учнів була миттєвою та щирою. Дехто одразу розпакував подарунки в класі, демонструючи однокласникам свої скарби, а хтось вирішив донести додому, щоб розділити радість з батьками.
– Кричали «Дякуємо, дякуємо!» – і це було так щиро, так по-дитячому безпосередньо, – розповідає Яна Олександрівна.
Фото: М. Вацке
Школа в умовах війни
Але ця ініціатива виявилася чимось більшим, ніж просто передача подарунків.
– Це важливий меседж про те, що люди за дві тисячі кілометрів розуміють, що нам живеться непросто, – підкреслює Яна Олександрівна. – Вони бачать, що наші діти – звичайні, вони просто хочуть радіти, вчитися, спілкуватися.
Журналіст Міхаель Вацке, який особисто привіз подарунки, був глибоко вражений тим, що побачив у київській школі.
– Ми захоплюємося стійкістю та силою вчителів і учнів, – ділиться він із інформаційною службою НСЖУ своїми враженнями. – Їхня готовність витримувати всі труднощі війни вражає, особливо коли вони змушені спускатися до шкільного бомбосховища знову і знову, іноді по кілька годин і до трьох разів на день – і все це без нарікань!
Особливо його вразило те, як вчителі зуміли перетворити підвальне приміщення на затишний навчальний простір.
– Вони створили там справжній клас, але все одно – це величезний виклик для дітей 6-10 років чути сирени і частково жити під землею, – зазначає Міхаель.
Найбільш зворушливим для німецького журналіста став момент вранішньої церемонії вшанування пам’яті загиблих захисників України.
– О 9-й ранку всі учні тихо і урочисто стояли за своїми партами, вшановуючи пам’ять полеглих воїнів, – розповідає Міхаель. – У цій школі загинули колишній учень та брат нинішнього учня. Їхні портрети розміщені у вхідному холі. Цей момент розривав серце.
Яна Олександрівна додає, що школа намагається підтримувати кожного учня, особливо тих, чиї родини безпосередньо постраждали від війни.
– У нас є діти, чиї батьки загинули, є такі, де мама служить, а дитина живе з бабусею. Кожна така історія – це окремий біль, але й окрема історія мужності, – каже директорка.
Цікаво, що до війни школа №320 сама активно займалася благодійністю.
– Ми готували подарунки для дітей, позбавлених батьківської опіки, – згадує Яна Маркова. – Перед самою війною, взимку 2021 року, ми робили індивідуальні бокси для онкохворих дітей. Тоді ми відчували те, що відчуває той, хто дарує. А цього дня ми вперше опинилися по інший бік – відчули, як це, коли тебе підтримують.
Додаткові подарунки, яких виявилося більше, ніж першокласників, школа вирішила передати старшим учням, чиї батьки служать у війську або загинули під час війни.
– Це було наше спільне рішення з німецькими друзями – подарувати радість тим, кому зараз особливо важко, – пояснює Яна Олександрівна.
– Більшість людей у Німеччині розуміють, що українці борються не лише за свою свободу, але й за нашу, – підкреслює Міхаель Вацке. – Німеччина не тільки надсилає зброю та боєприпаси, будучи другим найбільшим постачальником після США, але й намагається допомогти цивільним, особливо дітям, пережити зиму.
Журналіст особливо відзначає, як його вразила ввічливість київських школярів.
– Кожна дитина, проходячи повз нас вранці, коли ми розвантажували подарунки, чемно віталася «добрий день» – і це при тому, що вони ще навіть не знали, що ці пакунки призначені для них! – із захопленням зазначає Міхаель.
Журналістський погляд на Київ
– Це дуже зворушлива історія про те, як професійна журналістика може не лише висвітлювати події, а й творити добро, – зазначає голова Національної спілки журналістів України Сергій Томіленко, який зустрівся з німецьким колегою в офісі НСЖУ. – Міхаель Вацке показав приклад того, як журналісти можуть бути мостом між народами. Особливо важливо, що ця ініціатива народилася спонтанно, від щирого серця, а її героями стали діти… Такі історії нагадують нам, що попри всі випробування, які переживає зараз Україна, світ не залишається байдужим, а підтримка приходить часом з найнесподіваніших джерел. НСЖУ вітає такі прояви солідарності та дружби між українськими та німецькими громадами, особливо коли вони реалізуються за участі представників медіа.
Міхаель Вацке розповів інформаційній службі НСЖУ, що мав у Києві цимало цікавих зустрічей, і з нетерпінням чекає можливості розповісти про них своїм слухачам на радіо «Deutschlandfunk».
Особливо йому запам’яталася зустріч із молодою програмісткою, яка раніше жила і працювала в Мюнхені, але вирішила повернутися до України, щоб допомагати армії.
– Вона зараз член «друк-армії» – друкує деталі для дронів на чотирьох 3D-принтерах у своїй квартирі для українських військових, – розповідає журналіст. – При цьому вона продовжує працювати на своїй основній роботі з 9 до 18 години. Вкладає багато часу та грошей, щоб допомогти своїй країні перемогти.
Ініціатива мюнхенських батьків стала прикладом того, як особисті зв’язки між німецькими та українськими родинами створюють міцні мости взаєморозуміння та підтримки в ці складні часи.
– Ми сподіваємося, що наша ініціатива надішле сигнал вчителям, дітям та їхнім батькам, що люди в Мюнхені глибоко піклуються про своє місто-побратим Київ та про Україну і її народ загалом, – підсумовує Міхаель Вацке.
У свою чергу Яна Маркова додає:
– Коли ти бачиш такі прояви людяності та турботи, розумієш, що ми не самотні у цій боротьбі, що є люди, які розуміють і підтримують нас, навіть якщо вони живуть в іншій країні, так, здавалося б, далеко…
Максим Степанов, інформаційна служба НСЖУ
