У переддень Дня Незалежності України я часто замислююсь над долями тих, хто своїм життям і боротьбою уособлює цю незалежність. Одним з таких людей для мене є Станіслав Асєєв.
Наші шляхи перетнулися у 2014 році, коли наша незалежність вперше після 1991 року зазнала серйозної загрози. Ми обидва вирішили залишитися на окупованих територіях – я в Криму, Станіслав на Донбасі. Тоді ми не були знайомі і не могли контактувати, але діяли однаково: залишились виконувати свій професійний обов’язок – писати правду, вести хронологію окупації, документувати злочини.
Ми не керувалися високими поняттями, і навіть коли навкруги чигала небезпека, не вважали свою роботу героїзмом. Ми просто розуміли, що в Україну прийшла біда, і ми повинні, як мінімум, її правдиво описати. Але не так думали ті росіяни, які окупували Крим і Донбас. Наша правда їм заважала, і вони намагалися позбавити цього права не тільки нас, але і всіх наших колег.
Наші історії майже синхронні. Практично одночасно на нас впали репресії окупантів, ми пройшли через російські “суди” і майже одночасно вийшли на волю. Але за цією синхронністю стоять різні долі. Станіслав пройшов через пекло “Ізоляції” – таємної в’язниці в Донецьку, де його катували 2,5 роки.
Сьогодні Станіслав Асєєв веде широку політичну діяльність, займає активну соціальну та політичну позицію. Він виступав у Раді Європи, на Мюнхенській конференції з безпеки, зустрічався з американськими сенаторами. Але найголовніше – Станіслав не здався. Коли почалося повномасштабне вторгнення, він пішов на фронт.
“Я в бронежилеті та камуфляжі вимушено, бо є загроза країні,” – каже Станіслав. – “Звичайно, я б із задоволенням писав книги, займався публіцистикою, жив би десь у Європі. Але Росія – це сучасна така «Ізоляція». Або «Ізоляція» – це модель сучасної Росії, яка, на жаль, поглине всю нашу країну, якщо не боротися.”
Станіслав Асєєв створив фонд Justice Initiative Fund, мета якого – збирати інформацію про військових злочинців у російській війні в Україні. “В основу фонду я поклав ідею виплати фінансової винагороди за інформацію про цих людей,” – пояснює він. – “Тобто я вирішив поєднати практику США, які виплачують на державному рівні винагороду за інформацію про терористів, а також Ізраїлю, який шукав нацистських військових злочинців стільки, скільки вони існували на цій землі.”
Для Станіслава Асєєва гасло “єдина країна” – це не просто абстракція. “Це дійсно те, у що я вірив і продовжую вірити. І Донбас географічно, безумовно, є частиною України,” – наголошує він.
У День Незалежності ми згадуємо всіх, хто боровся і бореться за вільну Україну. І Станіслав Асєєв – один з тих, хто своїм прикладом надихає нас не здаватися, боротися далі. “З Україною не можна робити так, як вони вчинили в Бучі, в Ірпені, в «Ізоляції», в інших таких ключових місцях,” – говорить він. – “Не можна просто приїхати, зґвалтувати, потім навіть програти у війні та забути про те, що відбувалося у Бучі. Якщо ніхто не понесе відповідальності, ми отримаємо Бучу знову.”
Цього року ми святкуємо День Незалежності в умовах війни. Але саме такі люди, як Станіслав Асєєв, дають нам впевненість: ми вистоїмо, ми переможемо. Бо незалежність – це не просто слово. Це щоденна боротьба, яку ведуть такі незламні борці за свободу. І доки вони є – наша незалежність непорушна.
Автор – Микола Семена, кримський журналіст, член Секретаріату НСЖУ, лауреат Національної премії НСЖУ за захист свободи слова ( 2016 рік)
Станіслав Асєєв – український письменник, журналіст та військовослужбовець, який 28 місяців провів у полоні бойовиків т.зв. “ДНР” за свою журналістську діяльність на окупованому Донбасі. Після звільнення став відомим завдяки книгам про досвід полону, активно виступає на міжнародних форумах, привертаючи увагу до військових злочинів Росії, а з початком повномасштабного вторгнення пішов добровольцем на фронт. Є лауреатом Національної премії НСЖУ за захист свободи слова (2020 рік).
