Про те, що почалася війна, головна редакторка газети «Сіверський край» Ганна Халіман дізналася після дзвінка сина о 6 ранку.
«Мамо, все нормально?» – «Та нормально, синок». «Точно нормально? Ну, добре, тримайся!». А чого він подзвонив у таку рань, і що це за питання? Беру телефон, вмикаю Свобода ФМ. Перше слово, яке бачу в повідомленнях – війна. Ну, а далі – вибухи з північної сторони, там де дорога. Вискочила з хати на вулицю, сусіди теж повискакували, питають: «Що це таке?». Я кажу: «Війна!». А вони, видно, ще нічого не чули, та і не вірять…» – згадує редакторка.
Колектив зібрався в редакції. Водій запитав, чи їхати до Чернігова на поліграфічно-видавничий комплекс «Десна», звідки редакція отримує пачку примірників.
«Відповідаю: «Звичайно, їхать! Може, це взагалі наша остання газета».
Невдовзі водій повернуся: «Яка там газета! Танки в Снячеві!». Газету комбінат віддрукував, вона виходить щочетверга. Але пошта вже її не доставила, бо було небезпечно, – каже Ганна Халіман.
Зателефонувала в Семенівку колезі, колишній редакторці газети «Життя Семенівщини» Катерині Дикій. Вона повідомила, що через Семенівку йдуть танки.
«Новгород-Сіверський таке лихо оминуло, бо місто розташоване не на трасі. Танки йшли саме по трасі, там і стояли певний час. Під Новгородом-Сіверським у перші дні були росіяни, але небагато біло техніки, і в саме місто не зайшли», – говорить редакторка.
Зараз газета «Сіверський край» у зв’язку з воєнними діями ще не виходить.
«Сподіваюся, що це тимчасове явище. Сайту в нас немає, то я пишу щоденник війни на своїй сторінці у Facebook. Але з цим теж є складнощі, бо дуже погано працює інтернет», – ділиться пані Ганна.
Зараз редакція тримається лише завдяки раніше набутим запасам. Це гроші від передплати на півроку. Також газета отримала матеріальну допомогу завдяки Національній спілці журналістів України від фонду Free Press Unlimited для журналістів/редакторів у біді.
«Якби ми працювали, ми б далі заробляли на рекламі, на оголошеннях, на передплаті. А зараз цього немає. Ні реклами, ні надходжень. Скільки зможемо так триматися? Тож гроші ми не тринькаємо. Ходимо по черзі в неоплачувану відпустку. Працівники пенсійного віку одразу після початку війни звільнилися. Колектив невеликий, п’ятеро працівників, а шоста працівниця перебуває у відпустці по догляду за дитиною. Вона мала б виходити на роботу 17 квітня, але поставила перед фактом, що вона розраховується і йде на іншу роботу. Дівчина молода, дуже хороша журналістка. Сказати чесно, я розраховувала, що вона й мене невдовзі підмінить.
В іншій ситуації я була б надзвичайно засмучена. Але тепер, коли не знаєш, яка перспектива на нас чекає, сприймаю це інакше», – розповідає Ганна Халіман.
Каже, що підтримує зв’язок із головним редактором газети “Наше слово” Олександром Назаренком (місто Мена), з Катериною Дикою (Семенівка), Наталією Авер’яновою та Ольгою Черняковою (Чернігів), намагається бути в курсі всіх подій у нашій області.
«Найтяжче зараз у Чернігові. Начебто всі колеги-журналісти живі, я не чула, щоб хтось загинув. Але тривожно», – додає вона.