Анна Волошина, яка родом зі Снігурівки Миколаївської області, разом із чоловіком-програмістом уже декілька років живе у США. Після початку масованої російської агресії вона активно займається волонтерством, а також влаштовує обіди зі страв української кухні для американців. Кошти від цих обідів ідуть на підтримку Сил оборони України.
Анна веде кулінарний блог, який торік визнано найкращим у своїй номінації, а нещодавно видала англійською мовою книжку про українську кухню під промовистою назвою «Будьмо!»
Хист до слова Анні, вочевидь, дістався від її батька – відомого на Миколаївщині журналіста Ігоря Новікова. Талант дівчини оцінила й одна із провідних американських газет. Видання «The Washington Post» опублікувало статтю Анни Волошиної, в якій авторка пише про те, як її родина вижила в окупованій росіянами Снігурівці. Нещодавно про цю публікацію розповіли дві газети з Миколаївщини – новобузька «Вперед» і снігурівська «Вісті Снігурівщини».
«Коли я росла в Україні, щоразу, як залишалась у своєї бабусі, ми спускались в її погріб з консервацією, щоб вибрати щось смачненьке для нашої вечері. Вона відчиняла скрипучі двері й тримала мене за руку, бо сходинки були настільки круті, що найменше спотикання могло призвести до неприємного інциденту. На третій сходинці я могла простягнути праву руку й знайти вмикач світла, який освітлював моє щасливе місце: чарівне кулінарне царство, наповнене рядами маринованих овочів, консервованих фруктів, сяючих пляшок золотистої соняшникової олії та глечиків з бабусиним домашнім вином, яким вона дуже пишалася», – пише Анна Волошина.
Саме завдяки цьому «чарівному кулінарному царству» снігурівській родині Анни вдалося вижити під час російських бомбардувань і на початку окупації.
«Мама, бабуся і ще семеро членів моєї сім’ї та маленький песик спускалися по тих самих крутих сходах, щоб сховатися від російських бомб у погребі моєї бабусі… Дев’ять людей ховалися на глибині 12 футів під землею, у кімнаті розміром не більше, ніж звичайний холодильник у ресторані, в оточенні банок із соліннями, посудинами з квашеною капустою та мішками з картоплею і буряками. Моя сім’я пробула там два тижні, закутавшись у ковдри, тремтячи від холоду та жаху», – розповідає Анна Волошина.
Дівчина пише, що тепер не може згадувати те місце без сліз на очах. «Війна перетворила мій щасливий куточок на похмуре бомбосховище, сповнене страху, смутку та нещастя. Вперше моїй родині довелося відкривати консерви не тому, що їм хотілось ароматного соління до страви, а тому, що їжа майже скінчилась», – пише Анна.
Коли стало ясно, що окупація – це реальність, яка триватиме доволі довго, сім’я перебралася до Одеси. Та наразі Снігурівку вже звільнено, і родичі Анни, напевне, незабаром повернуться додому. «І ті помідори будуть ще смачнішими, без натяку на гіркоту війни, що прослизнула в тих земляних стінах погребу», – переконана волонтерка.
«У нашій родині ми мріємо про те, щоб коли закінчиться війна, Україна накрила величезний стіл по всій країні, від самого східного краю Луганської області до найдальшого західного пункту – Чопа, і щоб уся нація святкувала перемогу, – пише Анна Волошина наприкінці статті. – Ми накриємо той величезний стіл вишитою скатертиною і наповнимо його тисячами українських страв. Кожен додасть до застілля щось особливе – червоний український борщ, пухкі вареники, часникові пампушки та здобні млинці. Вже знаю, що я принесу на святковий стіл, – мамині смачні пряно-кислі помідори».
Інформаційна служба НСЖУ
