«Ми не повинні програвати росіянам у жодному сенсі: ні метра землі, ані одного слова», – так говорить редакторка заставнівської газети «Голос краю» Лілія Баланецька. Видання вже понад 77 років у Чернівецькій області. Утім сьогодні опинилася під загрозою закриття через відсутність коштів на видавництво газети. Про це Лілія Баланецька розповіла в коментарі НСЖУ.
Вона зазначила, що читачі чекають на вихід улюбленого видання, але через війну редакція не заробила грошей ні на оплату послуг друкарні, ні на зарплату працівникам. Причина – повний штиль на ринку реклами, яка раніше була одним із джерел надходжень до бюджету газети.
«У нас приватне підприємство. Через війну ми втратили рекламу. Багато наших читачів передплачують газету на три місяці, і чимало з них передплату не продовжили. І це зрозуміло: люди не знають, що буде завтра, чи буде хліб і до хліба?», – каже пані Лілія.
На її думку, необхідно звертатися до Кабінету Міністрів та Верховної Ради України з пропозицією розробити комплексну програму підтримки засобів масової інформації.
«Бо як ми зникнемо – втратимо потужну зброю, яка сьогодні допомагає Україні воювати з рф. Ми не повинні програвати росіянам у жодному сенсі: ні метра землі, ані одного слова. Інформація – це також зброя», – підкреслює вона.
Журналісти «Голосу краю» активні, висвітлюють допомогу Збройним Силам України та працю волонтерів. Вони й самі є активними волонтерами.
«Я допомагала й допомагаю переселенцям, чим можу: речами, продуктами харчування, – розповідає Лілія Баланецька. – Брала участь у плетінні маскувальних сіток та інших волонтерських заходах. Діє цілий комплекс зусиль і від держави, і від територіальної громади, залежно від фінансового стану. Є сильніші, є слабші. Але всі без винятку допомагають українській армії».
1637-3Сьогодні тижневий наклад газети – 2 200 примірників. За час війни з об’єктивних і суб’єктивних причин видання втратило кілька сотень передплатників. Поки що газета виходить, але видавці змушені зменшити її формат, або бодай трохи заощадити. Колектив газети «Голос краю» – це чотири працівники: двоє журналістів, верстальник і бухгалтер, який працює на півставки.
«Ми виходили у форматі А2, тепер в А3 на чотирьох сторінках, – пояснює Лілія Баланецька. – Перша та остання сторінки залишаються кольоровими, але газета всохла».
Сьогодні «Голос краю» підтримує дух українців, які живуть Заставнівському краї споконвіку або ж приїхали сюди зі зруйнованих російськими окупантами міст. Героями публікацій стають і родина з Маріуполя, і захисники-земляки.
А нещодавно звернулися до редакції вимушені переселенці.
«До них потрапила наша газета, і вони були в захопленні від неї, – каже редакторка. – В минулому випуску від сьомого квітня вийшла розповідь про переселенку з Київщини Валентину Тарасевич, вона залишила в редакції свої поезії. В наступний номер готуємо статтю про Володимира Кузнєцова з Гостомеля, це також творча особистість, пише вірші. Пан Володимир каже: «Навіть не очікував, що в районних центрах можуть бути такі сильні газети».
Лілія Баланецька вважає, що потрібно звертатися не лише до народних депутатів та уряду України, а й до керівництва державного підприємства «Укрпошта». Каже, цієї ж думки дотримуються й інші колеги-керівники редакцій.
“Укрпошта” під час передплатної кампанії забирає дуже багато наших грошей – до 40 відсотків, – пояснює вона. – На рівні держави потрібно розглянути питання і встановити граничну межу в 10 – 15 відсотків, щоб національний оператор не забирав у редакцій таку величезну кількість грошей”.
Редакторка каже, що попит на достовірну інформацію з авторитетних джерел під час війни дуже високий, незважаючи на те, що не всі люди можуть собі дозволити передплатити або купити газету.
«У нас є сайт і ми по можливості його наповнюємо. Але дуже багато людей, які живуть у селах, мають солідний вік. Вони в інтернет не зайдуть і газету в електронному форматі не прочитають. По-перше, в багатьох населених пунктах немає інтернету. По-друге, більшість старших людей не мають мобільних телефонів, а тих, які й мають гаджети, підводить зір. Ці люди дуже люблять газету в друкованому варіанті. П’ятдесят відсотків наших передплатників – це пенсіонери. Але навіть якщо один пенсіонер передплачує газету до двору – то читає вся сім’я, в тому числі діти й онуки», – підкреслює вона.