Непоправне горе прийшло в родину редакторки видання OBOZREVATEL Ірини Сушкової. Російські окупанти відібрали в неї найдорожче – чоловіка, з яким вона зовсім нещодавно побралася. Кадровий офіцер Віктор Сушков назавжди лишиться 30-річним. Саме йому, молодому українському військовому, зобов’язані своїми життями мирні мешканці міст і сіл, чиї оселі оминула смертельна небезпека.
Про загибель чоловіка Ірина Сушкова повідомила на своїй сторінці у фейсбуці. Цей сповнений гіркоти і відчаю пост, по суті, став прощальним листом-сповіддю коханої дружини до свого судженого. Подружжя збиралося відсвяткувати першу річницю весілля та мріяло про дітей. Але цим мріям не судилося здійснитися.
«Я зараз напишу найстрашніші слова у своєму житті. Напишу російською, востаннє, тому нею що я говорила тільки з тобою. Не писати не можу, я хочу, щоб увесь світ кричав, яким ти був. І без тебе я вмію лише одне – писати.
Я сиджу поруч із мертвим чоловіком. Моє життя лежить поряд зі мною в закритій труні. Моє життя, яке витирало мені сльози і говорило, що ніколи не залишить. Яке всю ніч гладило мене, коли було погано. Яке хвалилася мною на кожному кроці. А я хвалилася тобою. І дякувала Богові, що ти такий є. Мене начебто більше не існує.
Я не знаю більш чистої, доброї і гідної Людини. Ти був найкращим у всьому. Не тому, що мій. Так і було, у тебе все виходило. Тебе скрізь цінували.
Мені дзвоном у вухах стоять усі твої слова. Тільки ласкаві, інших ти не говорив жодного разу. Якщо в нас удома з’являлося щось класне, ти в той же час говорив, з ким ми поділимося. Якщо щось траплялося, я трималася лише через тебе. Одного «ззаю!» вистачало, щоб стояла по струнці смирно.
Ти летів зі служби додому з повними кишенями шоколадок, щоб я не сумувала. А все, що брав із собою, завжди роздавав похвалитися як я готую. Ти ніколи нічого не боявся, жодного разу. Ти сяяв усмішкою щодня, навіть якщо все було погано. “Я тепло одягнений і добре їм”, – на всі випадки життя. Ти будував плани на рік уперед, коли ми поїдемо до батьків. «Я тобі хоч раз у чомусь відмовляв?» – відповів ти на всі мої дурні дурниці. «От я тебе підлікую і все точно буде добре, нам ще дітей народжувати», «Яка робота, головне, щоб ти була здорова та щаслива», «Хочу собі таку маленьку дівчинку», – казав ти що божий день.
І завжди допомагав, я могла просити що завгодно. Ти що, командирка? – жартував ти з хитрою усмішкою. “Гірше, – говорила я, – я дружина командира” і цілувала в ніс.
Я могла тобі розповісти те, що не кажуть нікому і ніколи, а ти завжди розумів.
Після весілля до серця біля мого контакту ти додав будиночок і сказав: «Тепер ти – назавжди мій дім».
Я знала, якими ми нестерпними будемо в старості («ззззая, знову сковорідка не на своєму місці», «зззая, зззая, хто пив каву і капсулу не дістав»), я знала, які очі будуть у наших дітей. Я давно вигадала, що дарувати тобі на першу річницю весілля. А обирати довелося вінок на могилу. В останній розмові ти сказав, що охороняєш мій сон. Тепер я оберігаю твій до кінця свого життя.
Ти офіцер із таким внутрішнім кодексом честі, що цим с*кам і не снилося. Ти моє серце! Ти моя душа! Був і будеш. Я безмірно тебе люблю і пишаюся.
Я проклинаю цих фашистів за тебе, рідний, за наших з тобою ненароджених дітей, за вкрадене життя, твоє та моє.
Я сиджу поруч із мертвим чоловіком. Я вдова о 25. Моє життя вкрали нелюди. Моє життя вкрала *** росія», – написала Ірина Сушкова.
Віктор Сушков народився в місті Єнакієвому. Після вторгнення російських окупантів на Донбас у 2014 році він змушений був залишити свою малу батьківщину. Він прийняв свідоме рішення стати українським військовим та захищати землю України.
НСЖУ висловлює щирі співчуття колезі Ірині Сушковій та всім близьким загиблого. Герої не вмирають!