Журналіст Юрій Торецький* зі Слов’янська, що на Донбасі, вивіз родину в безпечні Чернівці, пішов добровільно у військкомат і зараз в лавах ЗСУ захищає Україну.
На початку квітня сім’я Торецьких виїхала з рідного Слов’янська. Залишатися в прифронтовому місті було вкрай небезпечно. На Донеччині почалися запеклі бої. Вони гриміли вже зовсім поруч.
«Ми згорнули вихід нашого сайту до мінімуму, який могли забезпечити в цих важких умовах війни», – розповідає Юрій Торецький, головний редактор одного з інтернет видань Слов’янська.
В місті розпочалась друга хвиля евакуації. Юрій з дружиною Наталею і сином знайшли прихисток в Чернівцях.
«І от коли ми вже були в безпеці, облаштувались, коли можна було передихнути і спокійно жити далі, мій чоловік покликав мене, сина і сказав, що йде на війну. Простим солдатом. Хоча у свої 50 з плюсом, зі своєю мирною професією журналіста міг про це і не думати, – розповідає Наталія Торецька. – Намагалася було його відмовити. Але почула у відповідь те, що мала почути від свого чоловіка: мушу йти до війська, щоб бути достойним прикладом сину».
Журналіст Юрій Торецький зараз служить в одному з підрозділів територіальної оборони Збройних сил України.
«Наш сайт виходить, редакція працює дистанційно, у тому числі завдяки підтримці Національної спілки журналістів України, яка розгорнула Центри журналістської солідарності для допомоги українським виданням, і окремим журналістам, – розповідає Юрій. – Мої колеги по редакції цілком справляються з роботою. А я повинен зараз взяти зброю і захищати Україну, свою родину – це мій громадянський обов’язок. Тим більше, що у мене є бойовий досвід».
У середині 80х Юрій Торецький проходив строкову службу в радянській армії, в Повітряно-десантних військах.
«Намагаюся відновити армійські знання і тактичні навички, належно поводитись зі зброєю, покращити фізичну підготовку, – каже воїн-журналіст. – Маю змогу порівняти ту радянську армію з нашою, українською. Знаєте, в чому основна відмінність? У ставленні командування до простого солдата. Нас цінують, нас поважають, нами дорожать. Ми відчуваємо себе громадянами своєї держави. Ми відчуваємо себе синами своєї рідної землі, за яку готові боротися, ризикувати життям. Бойовий дух в наших Збройних силах – високий!».
Усім забезпечені. Бронежилети, шоломи, форма, зброя – все є. Але, зауважує, як радісно дорослим чоловікам отримати домашні смаколики з Краматорська, які привезли волонтери. Як приємно зустрічати чернівецьких хлопців, яку везуть воїнам гуманітарну допомогу з Буковини.
«Ми обов’язково переможемо, – каже. – Всі українці згуртуються разом – від Закарпаття до східних кордонів Донбасу, якими вони вони були до 2014 року. Заради цього ми взяли зброю до рук і очистимо Україну від рашистського ворога». *ім’я змінено з міркувань безпеки
