День вишиванки бере свій початок з часу, коли 18 років тому студентка Чернівецького національного університету імені Юрія Федьковича Леся Воронюк запропонувала друзям і знайомим в один день прийти у вишиваному одязі й започаткувала акцію «Всесвітній день вишиванки»
Ідея завойовувала все більше прихильників. Тепер щороку у третій четвер травня не лише в Україні, а й в усьому світі люди одягають вишиванки, і так. І хоч для багатьох медійників, які працюють на лінії фронту, уже третій рік поспіль звичнішим атрибутом стали бронежилети, та все ж якщо є можливість – журналісти обов’язково одягають вишиванки. А допомагають їм додати барв у цей день Центри журналістської солідарності НСЖУ, які організували різноманітні заходи, що стали доброю нагодою продемонструвати вишите вбрання – традиційне й сучасне, яке здавна любили українці, яке уособлює солідарність і незламність наших людей, наших колег!
До загальноукраїнського флешмобу долучився й колектив Національної спілки журналістів України.
– Сьогодні Україна вбирається у традиційний національний одяг, але для багатьох медійників це свято – в окопі і бронежилеті. Однак ми — єдині, ми — українці! Дякуємо Героям, котрі боронять Україну. Допомагаємо журналістам, які роблять важливий внесок у спільну Перемогу, – підкреслили в НСЖУ.
У Києві і Львові, Харкові й Запоріжжі, Івано-Франківську й Чернівцях, Дніпрі та інших містах відбулися теплі й атмосферні заходи, з нотками етнічної автентики і певним сумом за мирним життям. Але – з нестримною вірою у Перемогу, для якої медійники роблять усе можливе, тримаючи інформаційний фронт. І вишиванки як один із символів приналежності до українського народу – теж частина цього інформаційного фронту.
Зокрема у Харкові цього дня журналісти на всіх заходах були у вишиванках. У Центрах журналістської солірадності НСЖУ також буяло розмаїття вишивок.
Івано-Франківськ
Івано-Франківський центр журналістської солідарності НСЖУ й Молодіжна рада Івано-Франківської обласної спілки журналістів з нагоди Дня вишиванки провели фотокалейдоскоп «Вишиванка єднає нас!». Журналісти Прикарпаття та медійники-переселенці, які тимчасово проживають на Івано-Франківщині, представили свої фото у вишиванках та зробили короткі дописи про те, що для них означає вишиванка.
–Моя мама понад усе любила вишивати – картинки, скатертини, пошивки і звичайно ж, барвисті буковинські сорочки, які носили мої батьки, сестри й брати. Змалечку у вишиванці ходила і я. Відомо ж бо з діда-прадіда: вишиванка виконує роль потужного оберега, зберігає пам’ять роду і генетичний код нації. Сьогодні я у чорній блузці, вишитій червоними нитками. Червоне – то любов до України, журналістики, родини, а чорне – то журба за тисячами жертв безглуздої війни. Але неодмінно настане день, коли ми вдягнемо вишиванки, вишиті білим по білому, синім по білому, червоним по білому – як символ миру й любові! Адже недарма гасло нинішнього Дня вишиванки – «Вишиваємо Перемогу!», – каже Вікторія Плахта, координаторка Івано-Франківського Центру журналістської солідарності.
–Я – українець! Вишивана сорочка для мене – це як святиня. Завжди вдягаю її у великі християнські та державні свята, з нагоди різних урочистостей. Адже я – українець, і цим безмежно горджусь. І це не просто одяг, це – частина української душі. Водночас, це одяг вільної людини. Жодна нація світу не має такого коду, аби так виразно підкреслював її ідентичність. З днем вишиванки, друзі!», – зауважує Михайло Захарчук, головний редактор газети «Слово народу».
–Для українців вишиванка – не просто одяг. Це наша історія: міфологія, релігія, давнє мистецтво предків, душа народу. На Донеччині здавна вишивали різними техніками. Тепла гама кольорів вирізняє вишивку Сходу від інших – в ній багато простору і сонця. Нашим теренам була найбільш притаманна вишивка нитками червоного кольору. Його давали материнка, бузина, калина, горобина, буряк. Іноді вишивали з вкрапленням синього. Але не чорного! Нема природних барвників, які б фарбували нитку в чорний колір. По полотну майстрині голками «малювали» синім, який з часом сірішав. Завжди чомусь згадую про це, коли чую загальновідоме «Червоне – то любов, а чорне – то журба»… Досить нам журби! Після Перемоги вишию собі нову сорочку. Червоними нитками», – зазначила Віра Ільїна, журналістка-ВПО з Краматорська Донецької області.
Запоріжжя
Журналісти-переселенці, представники місцевих медіа, та журналісти, які працюють на прифронтових територіях і колеги-ветерани за сприяння Запорізького Центру журналістської солідарності НСЖУ і його координаторок – голови обласної організації НСЖУ Наталії Кузьменко та відповідального секретаря Валентини Манжури – зібралися у затишній залі приміщення Студії театрального мистецтва Performance. Тут відбувся музично-театральний захід «Вишивана моя Україна: обереги вірності і любові» – цікава і зворушлива зустріч із запорізькими майстринями.
Одна з них – знана в Україні писанкарка, майстриня декоративно-ужиткового мистецтва Наталія Бабенко. Вона розповіла журналістам, що її творчий шлях розпочався ще наприкінці 90-х, саме тоді мисткиня створила свої перші «зернові писанки».
– А згодом, у 2004 році мене запросили до Коломиї, де у Музеї писанкового розпису я презентувала свою першу виставку «зернових писанок», яка отримала багато схвальних відгуків. Це для мене було дуже високим визнанням, – розповіла Наталія Бабенко. – Потім був Всесвітній з’їзд писанкарів у селі Космач – одному із центрів мистецтв та ремесел Гуцульщини, що в Івано-Франківській області. Там же згодом відбулися перший Міжнародний фестиваль «Великдень у Космачі» і другий Всесвітній з’їзд писанкарів. Я чула схвальні і навіть дещо здивовані відгуки, що, мовляв, із Запоріжжя, яке не мало власної помітної історії писанкарства, майстриня привезла такі роботи. І дуже раділа, що можу прославити своє українське місто, яке люблю, і хочу, щоб тут відроджувались і розвивались наші давні ремесла і декоративно-вжиткові мистецтва, бо це душа запоріжців – творча, вільна і сильна.
Пані Наталя створила ще одну власну унікальна техніку, яку майстриня називає «малювання нитками», яка, за її словами, з’явилась випадково, під час локдауну. Свою нову колекцію Наталія Бабенко розширила з початком повномасштабного вторгнення. Перша її робота, створена під час війни, – «Дерево життя і маки», що символізує силу України. За словами майстрині, Запоріжжя – потужне, патріотичне і незламне місто, яке робить все для Перемоги. А творчість дає поштовх для нових проєктів.
Про свою колекцію великодніх писанок розповіла і майстриня з вишивки Віра Лобач. Ці роботи журналісти бачили і під час презентації виставки «Запорізький край у писанці», яку представили майстрині ГО «Запорозькі берегині» у Центрі журналістської солідарності Запоріжжя напередодні свята. Вишивкою пані Віра займається давно, у її доробку є й вишиті рушники і сорочки-вишиванки.
Родзинкою заходу стала участь у презентації власних творчих доробків і наших медійників – самодіяльної мисткині, журналістки-переселенки з Енергодара Алли Шамрай і запорізької журналістки Світлани Костюк. Алла презентувала авторську колекцію ляльок-мотанок й зізналась, що нинішній рік присвячує саме цим оберегам, і в кожну мотанку вона закладає особливі побажання для друзів і колег. Світлана Костюк продемонструвала власні вироби з патріотичною символікою, обереги і вишиті великодні писанки.
Майстрині вручили виготовлені власноруч обереги нашим прифронтовим журналістам, щоб під час виконання професійних обов’язків вони відчували себе захищеними силою української землі і духовною силою наших давніх героїчних предків.
–Дякую за обереги, дякую за вашу творчість, дорогі колеги, яка у ці важкі часи допомагає всім у боротьбі за звільнення України від ворогів. І ваші подарунки, і сам захід мене дуже розчулили, важко навіть говорити, – зазначив маріупольський тележурналіст В’ячеслав Твердохліб, який три доби пішки через степи і блокпости вибирався з окупованого Маріуполя на підконтрольну Україні територію, зумівши зберегти безцінні фотоматеріали про звірства російських загарбників у його рідному місті. – Ви знаєте, рашисти хочуть нас знищити, позбавити нас нашої історії, наших традицій, бо народ без коріння легко морально зламати та перемогти. Але ми не дамо цього зробити, ми збережемо і примножимо те духовне багатство, ті традиції, які з дідів-прадідів живлять нас силою і натхненням, вірою в перемогу над злом. І в цьому сенсі наш захід і те, що роблять мої колеги і наші запорізькі майстрині – просто безцінні, – схвильовано зазначив журналіст.
Під час музичного-театрального дійства звучали проникливі українські пісні про два кольори, про сорочку-вишиванку і про материнський рушничок. Журналісти-письменники прочитали свої вірші на цю вічну і таку щемно-хвилюючу тему.
Гостинний господар – керівник та режисер у Студії театрального мистецтва Performance Геннадій Широченко презентував нові прем’єри вистав та концертних програм театру, які відбудуться у травні.
Чернівці
У Чернівцях локацію відкриття дійства вибрали символічну – сквер Дня вишиванки, що поблизу факультету історії, політології та міжнародних відносин ЧНУ ім. Ю. Федьковича, де 2006 року група студентів заснувала свято. Гасло свята цьогоріч – «Вишиваємо Перемогу». Організатори певні, що воно вкотре нагадає всім українцям, про те, що кожен серед нас має стати символічною «ниткою», яка щодня наполегливо «вишиває» українську Перемогу. Презентували цього дня й вишиванку «Бойова дронівка».
– Вишиванку «Бойова дронівка» було розроблено Тетяною Зез, яка заклала у цей орнамент багато символів, які, ми віримо, допоможуть створити енергію та оберіг вишиванки. Бачимо ми також дрон, який є символом Перемоги України, є Герб України, Козацький Хрест, що символізує Збройні Сили України», – розповідає членкиня оргкомітету Дня вишиванки Оксана Шородок.
Є на сорочці й напис англійською «VictoryUA» («Перемога України»), а орнамент-облямівка символізує народження нового життя зі старого коріння.
До презентації унікальної вишиванки долучився амбасадор Всесвітнього дня вишиванки, командир взводу РУБАК «Фаворит» 107 бригади ТРО.
– Мені важко говорити, бо зараз я приїхав з похорону. У ці хвилини проводять в останню путь мого побратима. Тому ми маємо пам’ятати, якою ціною ми зараз можемо збиратися у відносно мирному місті й відзначати такі важливі дні», – каже офіцер.
