Проєкт-розслідування фальсифікації звинувачень проти журналістів у російських “судах” Криму.
Продовження. Початок:
Крим: ідея свободи переможе фантоми диктатури.
Наріман Джелял: Помста за незламність і «Кримську платформу».
Ірина Данилович: Росія проти медсестри, або «Freedom is our religion».
У своєму останньому слові на так званому «суді» Владислав Єсипенко сказав: «… Я журналіст українського видання і, найімовірніше, співробітники ФСБ хотіли показати, наскільки неприйнятна для них свобода слова. Я вважаю, що погрози й тортури у XXI столітті неприйнятні. У 1937 році катували й розстріляли мого діда. Склалося враження, що в тих чекістів, які були тоді, – у них є онуки, правнуки, які роблять такі самі дії, як їхні діди в 1937 році».
Усі знають, що сталінські репресії 1930-х років, зокрема кривавий терор і репресії 1937-го, особливо жорстокого, року офіційно засуджено ще радянською владою, а їхніх безневинних жертв реабілітовано. Але що їм, розстріляним ще тоді, ця реабілітація? Що вона для їхніх рідних, які в статусі «чесеір» вже випили всю чашу знущань і переслідувань від російської влади, яка зараз намагається приховати свої злочини та хоче здаватися знову хорошою і благородною? Що воно для них, безневинних, у той час, коли їхні переслідувачі й кати щасливо прожили своє нікчемне життя й не були покарані? Ось саме з цієї причини і з’явились сьогодні сини й онуки тих катів – вони теж стали катами і знову тортурами вибивають потрібні свідчення…
***
Почнемо з історії про собачку. В одному з мікрорайонів Сімферополя між будинками жив собі невеликий, але веселий, люб’язний і привітний песик на ім’я Чорнушка. Його всі любили і балували – хто сардельку винесе, хто кашку. Особливо Чорнушку любили дітки і тому під час ігор навіть частували його морозивом та цукерками. Чорнушка з усіма дружив, Чорнушка вірив цсім людям. І раптом – Чорнушка зник. Люди шукали його по всіх нетрях навколо, кликали, але жодного звуку, жодних ознак присутності спільного улюбленця не знайшли.
Минуло кілька днів. І раптом усіх мешканців цих будинків охопив жах, люди були майже в паніці від здогадок: хто це зробив? Щоб раніше таке могло бути в місті, ніхто не пригадує. Через кілька днів після зникнення Чорнушка приповз до будинків, де жив раніше, і людей охопив відчай – йому, живому, хтось відрізав кінці всіх чотирьох лап і сильно порізав носа і щелепи. Люди написали в газету, газета це опублікувала, але ніхто й не подумав шукати злочинця. А пізніше один із знавців, що раніше стикався з таким явищем, по секрету пояснив кільком людям, що саме так тренуються вбивати в собі жалість та співчуття до всього живого ті, хто став або ще тільки готується стати катом. Так люди зрозуміли, що окупаційна влада обзавелася в Криму принаймні одним новим катом. І можна зрозуміти, як це було. Чорнушка повірив чоловікові, який його покликав, пішов до нього, але цього разу він жорстоко помилився. Його занесли в якийсь підвал, і можна собі уявити, як Чорнушка несамовито кричав, коли йому відрізали заживо лапки, але чоловік був без жалю, і щоб собака не кричав він порізав йому ще й носа і рота. І того крику ніхто не чув, бо стіни в таких підвалах дуже надійні. Люди прийняли біду Чорнушки як свою. Всі гуртом лікували його, змащували рани, змайстрували для нього спеціальний візочок. І як же боляче було дивитись на бідну тваринку, яка пізнала нещастя зустріти злу людину.
Отже в цій справі є одна психологічна проблема, якк досі не вирішено. Адже ніхто зі школярів у творах «Ким я буду, коли виросту» не пише, що він хоче бути катом і мріє знущатися з людей, виривати нігті, натягувати протигаз і вприскувати туди сльозогінний газ, під’єднувати до тіла нещасних дроти і катувати електричним струмом. Отже такими людьми, а насправді нелюдами, не народжуються, а стають. І вони, ставши дорослими, мабуть, мають свої сім’ї і своїх дітей. І цікаво – їхні батько й мати, дружина й діти – знають, ким вони працюють? Ви можете уявити, що з виду начебто нормальний, лагідний і люблячий чоловік щоранку цілує свою дружину, обнімає й цілує дітей, наказуючи добре вчитися в школі, а потім іде на роботу – і там, в підвалі, відбиває людям печінки і катує їх електричним струмом і протигазом? Так? Чи як це відбувається? Чи він і вдома такий самий нелюд, як у підвалі? Інакше де беруться кати, внуки катів 1937-го?
***
Загалом справа Владислава Єсипенка з погляду законів дуже проста. І якби суд не був заангажований стороною обвинувачення, воно б провалилося з тріском і ганьбою. Але в усіх політичних справах є цей нюанс: суд грає на стороні обвинувачення, а тому закриває очі на явні проколи, на відсутність доказів, на невідповідність тверджень прокурорів законам, на фальсифіковану експертизу.
Чому Владислава Єсипенка окупаційній владі Криму було необхідно затримати? Бо фрілансер «Радіо Свобода» жив раніше в Криму і добре знав окупаційні порядки. Бо він ось уже 4 роки публікував на сайті Крим.Реалії репортажі з Криму, в яких люди розповідають правду, як їм живеться. А саме правди про життя в Криму Росія й боїться.
Уже кілька тижнів силовики чекали нагоди затримати Єсипенка. І 10 березня 2021 року затримали журналіста після того, як він «засвітився» на тому, що 9 березня знімав на відео покладання квітів активістами української громади Криму до пам’ятника Тарасові Шевченку в Сімферополі.
16 березня ФСБ Росії заявила, що Єсипенко нібито вів «розвідувально-підривну діяльність в інтересах українських спецслужб», а саме «здійснював фото- і відеофіксацію місцевості, об’єктів життєзабезпечення і місць масового перебування людей» у Криму. Алогізм полягав в тому, що за таким звинуваченням можна було затримувати геть усіх журналістів з фотоапаратами і відеокамерами, адже знімати – це їхня робота, а на зняті кадри завжди будуть потрапляти «місцевість, об’єкти життєзабезпечення і місця масового перебування людей». Більше того, начальник Управління взаємодії зі ЗМІ та громадськістю СБУ Артем Дехтяренко в коментарі виданню ZMINA заперечив, що журналіст співпрацював зі Службою безпеки України.
Тоді, для підстраховки, вони оголосили, що його затримали ще й за те, що начебто в машині знайшли якусь гранату, що пізніше було зафіксовано, як «незаконне виготовлення, перероблення або ремонт вогнепальної зброї, її основних частин…», тобто ч. 1. ст. 223.1 Кримінального кодексу Росії.
***
На брифінгу в «Укрінформі» дружина Єсипенка Катерина Єсипенко та Голова Кримської правозахисної групи Ольга Скрипник відкинули звинувачення ФСБ у тому, що журналіст співпрацював з українською спецслужбою і зберігав вибухівку. Вони переконані, що справжньою метою переслідування Єсипенка була журналістська діяльність для «Крим.Реалії».
Катерина Єсипенко повідомила, що після брутального затримання її чоловіка окупаційні силовики, за інформацією видання ZMINA, затримали також літню жінку Єлизавету Павленко, яка перебувала в машині. Вони чинили на жінку психологічний тиск, погрожуючи їй ножем, пістолетом, арештом, не давали їй їсти та пити. А вже перед засіданням «суду» до жінки навідався з цукерками оперативник ФСБ Денис Коровін, який вибачався за некоректну поведінку його колег, що обшукали її помешкання 10 березня. Він просив жінку не свідчити проти учасників формування, пообіцявши їй майбутню підтримку. Утім, вона відразу відмовилася від його пропозиції й пізніше розповіла на судовому засіданні про психологічний та фізичний тиск на неї.
Дружина політв’язня нагадала, що з 10 березня до 6 квітня її чоловіка ФСБ утримувала іncommunicado, не допускаючи до нього жодного з трьох залучених родиною адвокатів. В той самий час «державна» адвокатка Віолєтта Синєглазова, яку закріпили за Єсипенком, в день його затримання не була черговою в Адвокатській палаті Криму, а отже, відповідно до регламенту роботи цієї палати, не мала права брати участь у справі Єсипенка. Цим окупаційна влада порушила право громадянина України на захист.
З матеріалів кримінальної справи випливає, що в першому протоколі затримання журналіст повністю заперечує звинувачення ФСБ. Згодом, коли в справу незаконно ввійшла Віолєтта Синєглазова, чоловік, який перебував під арештом у СІЗО, терміново попросився на допит в ФСБ, щоб дати зізнавальні свідчення проти себе.
«Уранці 12 березня Синеглазова зателефонувала мені й повідомила про затримання Владислава та про судове засідання, на якому йому оберуть запобіжний захід. Чому та за яких обставин його затримали – вона відмовилася мені повідомити. Утім, попередила: якщо він не даватиме зізнавальних свідчень, то поїде в колонію на вісім років», – розповіла Катерина Єсипенко. Згодом, коли він заявив про тортури над ним, співробітники ФСБ погрожували ув’язненням на 11 років.
Щоб пояснити, чому оперативники тримали Єсипенка кілька днів без оформлення затримання, вони заявили, що після затримання «відпустили його додому», а потім він, начебто, сам прийшов до них. «Якби вони його відпустили, то він прийшов би на місце проживання і зв’язався б зі своєю родиною. Брехню співробітників ФСБ може підтвердити білінг мобільного телефону Владислава. Насправді його в цей час катували електричним струмом та били. А наступного дня його привезли до слідчого Власова… Слідчий Власов, адвокатка Синеглазова та співробітник ФСБ Коровін були в злочинній змові та сфабрикували вигадану політичну кримінальну справу щодо Єсипенка, приховували від адвокатів та покривали насильство над ним», – розповіла Катерина Єсипенко.
Згодом у справі відкривалося все більше «білих плям». Так, слідство не мало, а отже не надало суду записів відеокамери, яка б знімала з’їзд із головної дороги до місця «схову» вибухових речовин. Вона також не встановила автомобілів, які рухалися дорогою в той час. Крім того, Денис Коровін не зміг пояснити, куди подівся з машини журналіста його відеореєстратор, який купувала Катерина Єсипенко. З ним він заїхав на територію Криму та ніколи його не знімав. «Коровін спочатку говорив, що не знає, де він, а потім заявив, що його не було в машині. Адвокат Тарас Омельченко вказав, що на одному з оперативних відео видно, що цей відеореєтратор був у машині. «Суд» переконував захисника, що такого відео не існує. Чому ж тоді не переглянули всі оперативні записи? Ми їх і не побачимо, тому що вони доводять невинуватість Єсипенка», – повідомила Катерина Єсипенко.
Вона також додала, що в матеріалах справи немає жодного запису з пошти, смс-повідомлень чи месенджерів, які б підтвердили звинувачення в шпигунстві. «Ми вважаємо, що слідству не вдалося довести провину Єсипенка. Навіщо йому була граната? Від кого він її отримав? Яке завдання отримав та як передавав виконане завдання? Ці питання не були доведені. Ба більше, як граната розміром у 12 см разом з іншими прикріпленими деталями та сумкою могла поміститися в речовий бардачок під кермовим колесом машини Shkoda Fabia, ширина якого насправді менш ніж 12 см?» – сказала Катерина Єсипенко. Громадський захисник політв’язня архієпископ Кримської єпархії ПЦУ Климент підтвердив невідповідності у свідченнях під час судових засідань. За його словами, троє слідчих, які брали участь в оперативних заходах, під час судового засідання плутались у свідченнях щодо того, де ж саме містилася граната.
***
Примусити невільника дати інтерв’ю із зізнаннями своєї вини – прийом не новий. Так діяли з усіма ще радянськими дисидентами, так зробили зі Станіславом Асєєвим в Донецьку. Владислав Єсипенко заявив, що його також примусили під загрозою тортур дати «інтерв’ю» продюсеру проросійського телеканалу «Крим 24» Олегу Крючкову. Про це він розповів у своїй колонці для сайту «Крим.Реалії». Зараз Олег Крючков «піднявся» до посади радника так званого «глави Криму»
Єсипенко повідомив, що його привезли зі слідчого відділу ФСБ, одягнувши чорні окуляри, навушники, в інше приміщення. Там йому «головний опер», який брав участь у тортурах 10 березня в підвалі, сказав: «Владиславе, впізнаєш мене?!» Після того, як журналіст дав ствердну відповідь, співробітник ФСБ сказав, що за кілька годин приїдуть телевізійники, і йому потрібно буде дати інтерв’ю.
«Він сказав, що якщо інтерв’ю пройде в «правильному» руслі, то мене відвезуть назад до слідчого Віталія Власова в УФСБ, а потім у СІЗО. А якщо ні, то знову «оброблятимуть» у підвалі. Судячи з усього, варіантів у мене не було. Я був змушений погодитися… Потім мені зняли окуляри. Прийшов ще один ефесбешник, який почав зі мною вчити текст для запису інтерв’ю. Усі вони були в балаклавах», – написав журналіст.
За його словами, оскільки він не зовсім відновився після тортур з 10 на 11 березня, у нього були короткочасні провали в пам’яті. Текст він довго не міг вивчити. Тож текст скоротили й порізали.
Він повідомив, що в коридорі ФСБ йому вдалося зустрітись із кримською адвокаткою Лілією Гемеджи. Це стало можливо, бо його не охороняли в той момент два опери-ефесбівці. У цей проміжок Єсипенко встиг написати заяву про тортури й відмову від адвокатки Синєглазової.
«Коли наступного разу мене привезли до слідчого відділу ФСБ, то мені вдалося поговорити з адвокатом Тарасом Омельченком. Ми з ним узгодили мою позицію на майбутньому судовому засіданні. Я розумів, що, оголосивши на попередньому засіданні суду про тортури, я ризикував. Ніхто не знав тоді, як поводитимуться ефесбешники після моєї заяви та які заходи щодо мене буде вжито. Тоді я порівнював це зі стрибком через прірву: можна перестрибнути, а можна впасти вниз…» – розповів читачам Владислав Єсипенко.
У своїй колонці журналіст звертає увагу, що погрози застосуванням тортур з боку ФСБ надалі не припинилися. Найчастіше вони згадували про продовження катувань електрикою, побиття в «пресхатах» СІЗО та просто вбивство. Якщо з убивством мені все було зрозуміло, то в тортур та побиття могли бути варіанти. У разі катування струмом я розумів, що для мене меншим злом і болем буде покалічити себе, а саме «розкритися» – порізати вени вздовж зап’ястка й тим самим потрапити на деякий час у медсанчастину або розсікти брову ударом об одвірок. Якби перевели в «пресхату» СІЗО, то невідомо, кому б більше дісталося: мені від «пресхати» чи «пресхаті» від мене. Можна сказати, я був готовий майже до всіх варіантів розвитку подій.
Вже пізніше Владислав Єсипенко написав відкритого листа Олегу Крючкову. Його текст оприлюднено на фейсбук-сторінці журналіста, яку веде його дружина Катерина Єсипенко. До журналіста не допускали незалежних адвокатів протягом 27 днів.
Єсипенко стверджує, що Крючков «інтерв’ював» його в кабінеті оперативників ФСБ, які «надали потрібний їм текст із готовими питаннями та відповідями». Він сподівається, що колись журналіст «покається».
«Не можу сказати, що тоді ти брав інтерв’ю, оскільки ми обидва знаємо, що співробітники ФСБ написали та надали потрібний їм текст із готовими запитаннями та відповідями. Фактично ти був не журналістом, а ретранслятором ФСБ. Упевнений, прийде час, і ти даси інтерв’ю мені у вільному від окупантів Криму. Тільки перед цим тобі не погрожуватимуть убивством, б’ючи та катуючи в підвалі, як це було зі мною. І за твоєю спиною для контролю не стоятимуть співробітники спецслужб. Ти даси інтерв’ю-покаяння, де щиро каятимешся перед українським народом за себе і за всю вашу потворну, злочинну російську владу. Добра тобі, Олег. До зустрічі».
***
Нарешті про сам суд. Так званий «Сімферопольський районний суд» (суддя Длявер Берберов) засудив Владислава Єсипенка до шести років колонії загального режиму і штрафу в 110 тисяч рублів. Прокуратура ж просила для Єсипенка 11 років в’язниці. На засідання 16 лютого 2022 року не пустили слухачів, а Єсипенко під час виступу з останнім словом напередодні заявив, що вважає справу політичною. Його визнали винним у незаконному зберіганні та перевезенні вибухового пристрою. Тут характерний той факт, що спершу окупанти затримали і звинуватили Єсипенка в «шпигунстві», і навіть примусили його дати інтерв’ю тому же Олегу Крючкову саме з приводу шпигунства, але… звинувачення в шпигунстві відпало і не дійшло до суду. На суді фігурувала тільки міфічна «граната». Чого ж варте таке слідство, яке звинувачує в одному, а судить за інше? І як судить? Обвинувачення вперто не тримається купи і відверто розвалюється.
У вересні 2021року Владислав Єсипенко заявив, що один зі свідків обвинувачення говорить неправду. Як заявив адвокат Дмитро Дінзе, під час засідання були допитані два «представники громадськості». Вони виступали як поняті під час двох оперативно-розшукових заходів щодо журналіста. Як сказав адвокат, один з них заперечував, що на ділянку місцевості, де нібито Єсипенко діставав зі схову гранату, підсудного привезли з мішком на голові та в навушниках. Однак Владислав Єсипенко заявив, що «свідок каже неправду». Крім того, адвокат Дмитро Дінзе підкреслив, що «обидва представники громадськості мали вигляд заздалегідь підготовлених до допиту в суді: добре пам’ятали ключові обставини, а також використовували професійні юридичні терміни». За словами Дінзе, їхні свідчення разюче відрізняються від результатів допиту двох попередніх понятих, які переважно повідомляли, що «нічого не пам’ятають».
Як виявилось, адвокат Віолетта Синєглазова вже неодноразово фігурувала в політично мотивованих справах проти громадян України, фактично захищаючи не підзахисних, а інтереси слідства. Вона раніше не оскаржувала взяття підзахисного під варту і не з’явилася на засідання у «Верховному суді Криму». Синєглазова ввійшла в справу, судячи з матеріалів, 11 березня. Вона ж підписувала перші документи справи – протоколи про затримання і допит Єсипенка. Утім, як повідомляють «Ґрати», жінка не була черговим адвокатом Адвокатської палати Криму в ці дні й, згідно з регламентом роботи палати, не мала права брати участь у справі. У графіку чергувань адвокатів палати за Сімферопольським судовим районом ідеться, що Синєглазова чергувала 8 і 20 березня.
«Верховний суд Криму» зняв з розгляду скаргу призначеної окупаційною владою адвокатки Віолєтти Синєглазової на арешт Владислава Єсипенка. Повідомляється, що Владислав Єсипенко, який раніше відмовився від послуг Віолєтти Синєглазової і не знав про подану нею скаргу, самостійно клопотав зняти її з розгляду. «Суд» задовольнив його клопотання. Сама Синєглазова на засідання не прийшла. Єсипенко подав скаргу на Синєглазову до Адвокатської палати Криму, вказавши, що повідомляв їй про тортури, проте жодних дій з її боку не було. Також він написав, що Синєглазова схиляла його до зізнавальних свідчень, мотивуючи це зменшенням терміну покарання.
Під час судового засідання в незаконному «Верховному суді Криму» Єсипенко заявив, що його катували протягом двох діб, з моменту затримання до надходження в СІЗО Сімферополя. Чоловіка били по тулубу, ногах та в ділянку статевих органів. Силовики ФСБ також приставляли до мочок вух та голови Єсипенка контакти, після чого вмикали електричний струм, що завдавав нестерпного болю. Коли він більш-менш звикав до цього, силу струму збільшували.
Єсипенко також стверджує, що його ставили в стійку лежачи на кулаки, на руки й, коли він уже більше не міг стояти й падав, починали бити ногами по різних частинах тіла.
Крім того, ФСБ погрожувала йому, що якщо він не дасть зізнавальних свідчень, то його знайдуть у камері повішеним і все буде обставлене як самогубство. Через це на судовому засіданні журналіст заявив, що він не збирався і не збирається накладати на себе руки.
Зрештою, російська експертиза не знайшла відбитків пальців журналіста Владислава Єсипенка на гранаті. Згідно з результатами дактилоскопічної експертизи, на гранаті, нібито вилученій у журналіста Владислава Єсипенка, не виявлено відбитків його пальців. Про це повідомив адвокат Олексій Ладін. За його словами, 5 травня відбулися слідчі дії з журналістом у будівлі «управління ФСБ». «Під час слідчих дій захист ознайомився з висновком дактилоскопічної експертизи, відповідно до висновків якої відбитків пальців Владислава Єсипенка на гранаті, що нібито була вилучена в нього, не виявлено», – розповів Ладін.
Далі, «суд» відмовив захисту Владислава Єсипенка у задоволенні клопотання про допит слідчого ФСБ Росії Віталія Власова, повідомив Дмитро Дінзе.
Захист Владислава Єсипенка також зазначив, що зміст матеріалів кримінальної справи на стадії попереднього слідства має розбіжності з матеріалами, які розглядаються в суді.
Незаконний «суддя» Длявер Берберов відмовив у задоволенні клопотання захисту про витребування первинних оперативних документів, що стали підставою для проведення оперативно-розшукової діяльності про журналіста. Адвокат журналіста Дмитро Дінзе переконаний, що відсутність цього документа в матеріалах справи може вказувати на намір співробітників ФСБ організувати провокацію щодо Єсипенка з підкиданням вибухового пристрою до його машини. Крім того, «суддя» відмовив у витребуванні повного тексту вибухотехнічної експертизи, тоді як під час попередніх засідань з’ясувалося, що в матеріалах справи відсутні порівняльні характеристики елементів, які були нібито перероблені самим Єсипенком. Також без відповіді, на думку захисту, залишилися питання щодо методики дослідження. Незважаючи на це, «суд» відхилив клопотання, мотивуючи тим, що експерта двічі допитували в судовому процесі.
В суді, нарешті, 22 листопада 2021 року допитали експерта, який визнав гранату, нібито знайдену в машині журналіста, саморобним вибуховим пристроєм. За словами Дмитра Дінзе, допит показав, що «експерт спирався на свою суб’єктивну думку». Під час допиту експерт не зміг назвати обладнання та методики, за допомогою яких він встановив, що до пристрою гранати внесено конструктивні зміни. Також він не зміг відповісти на низку питань про суперечності в змісті експертизи. Захист переконаний, що висновок «експертизи базується на суб’єктивній оцінці експерта, а саму експертизу виконано з порушенням норм чинного законодавства».
У справі, нарешті, допитали свідка з боку обвинувачення Єлизавету Павленко, в якої знімав квартиру Владислав. Павленко російські силовики затримали разом із Владиславом Єсипенком 10 березня 2021 року. У неї в квартирі зупинявся Владислав, коли приїжджав до Криму. Це ж помешкання обшукали після затримання журналіста окупаційні правоохоронці.
«Я вважаю, що це – свідок захисту. Відповідно, свідок, який здавав квартиру Єсипенку. Там були встановлені обставини проведення обстеження приміщення, там, власне, жодних доказів не було вилучено. Вони фігурують у справі, але це просто замальовка така, як діяли співробітники ФСБ. А діяли вони, можна сказати, не зовсім коректно: розходилися по кімнатах, могли щось підкинути, могли щось зробити. Але, на наше щастя, цього не сталося в цій квартирі», – прокоментував засідання адвокат Дмитро Дінзе.
***
В серпні 2022 року окупаційний так званий Верховний суд Криму в апеляції зменшив термін ув’язнення журналісту Владиславу Єсипенку на рік. Ще наприкінці травня «Верховний суд Криму» почав розглядати скаргу захисників, однак повернув справу до «суду» першої інстанції, тому що захист не ознайомили із протоколами судових засідань, про що адвокати просили у доповненнях до апеляційних скарг.
Було призначено перевірку, чому адвокати вчасно не отримали протоколи судових засідань. За даними адвокатів, Єсипенко отримав протоколи ще в СІЗО, але виявив, що 50% в них не схоже на те, що відбувалося в залі «суду».
Адвокат звертався до суду з проханням надати протоколи для ознайомлення, але йому запропонували самому прийти та ознайомитися з матеріалами. Адвокат Дмитро Дінзе також просив суд надіслати йому протоколи до Москви — через відміну авіасполучення після початку повномасштабного вторгнення російських військ в Україну він не міг прибути до Криму. Але суд йому відмовив. Прокурор погодився, що це порушення права на захист. Суд повернув справу до Сімферопольського райсуду.
Єсипенко на засіданні 18 серпня заявив, що підтримує апеляцію захисту та попросив суд його відпустити, щоб він міг повернутися до сім’ї. Він хоче допомогти та захистити свою дружину та маленьку доньку в умовах повномасштабної війни в Україні. Але «суд» не став оцінювати аргументи захисту, але скоротив термін ув’язнення Єсипенка на рік, пояснивши це «активним сприянням розкриттю злочину». Так «суд» назвав вибиті в Єсипенка тортурами свідчення, від яких він відмовився ще на стадії слідства, після того, як з ним вдалося зустрітися незалежним адвокатам. Захисники планують подати касаційну скаргу на вирок, повідомляє УКРІНФОРМ.
Інформаційна служба НСЖУ
