Вітаємо зі 100-річним ювілеєм одного з найповажніших київських журналістів Григорія Павловича ЗАБОЛОТНОГО!
Григорій Павлович Заболотний народився 10 лютого 1921 року у с.Волчек, Немирівського району Вінницької області.
Учасник Другої світової війни, перебував на фронті з 1941 по 1945 роки. Кілька разів був поранений. Перемогу зустрів у Берлині. Має вагомі державні нагороди: два Ордени Червоної Зірки, Орден Богдана Хмельницького, Орден Вітчизняної Війни, та близько 30 медалей. Був військкором, його репортажі з передової публікувалися у багатьох військових виданнях.Полковник у відставці.
Член Спілки журналістів з 1957 року. Має вісім подяк від НСЖУ.
Автор багатьох книг. Одна з них – “Молоді герої Вітчизняної Війни”- вийшла в видавництві «Молода Гвардія», в серії ЖЗЛ. Згодом були ще “Подвиг командарма”, ” 19 юнацьких років”, та інші.
В лютневі дні 1921 року в Україні ще йшла громадянська війна. То ж дитячі роки Григорія були буремними, хлопцеві довелось пережити чимало гірких подій: й голодомор, і насильницьку колективізацію, і репресію батька. Родина після переїздів та переховувань знайшла прихисток у Волновасі. Там Григорій і закінчив середню школу. Мріяв про журналістику. Ще у школі його здібності помітили та оцінили журналісти місцевої газети. Згодом юнака запросили до редакції на стажування. Мріяв, набувши досвіду, отримати направлення і поступити у Харківський Інститут журналістики. Та не так сталося, як гадалося: у 1939 році Григорія мобілізували в армію, в Закавказкий військовий округ.
Повернутися додому після служби не встиг, почалася Друга світова війна. Фронтовими дорогами пройшов від першого до останнього її дня. Перемогу зустрів у Германії. Григорій Павлович вважає, що саме довоєнна служба в армії спасла йому життя, адже за ці два роки він набрався досвіду, став справжнім військовим.
Брав участь в обороні Криму. І тут доля врятувала Заболотного: при відступі разом з другом під ворожим вогнем переплив Керченську протоку з допомогою автомобільної камери, яку бійці встигли витягнути з підбитої вантажівки. А це – чотири кілометри в холодній травневій воді… Сьогодні рідні, як легенду розповідають про цей випадок.
На фронті став воєнкором, писав в різні військові газети. Спочатку, воюючи в артилерійських військах, згодом – у піхотних, тобто з самої передової.
Після закінчення війни Григорій Павлович отримав направлення в Смоленське газетне училище, де предметно вчився на журналіста. Після закінчення навчання працював у виданнях Міністерства Оборони України. Багато років, до відставки, служив кореспондентом у редакції газети «За Вітчизну». А після – декількa років працював там же позаштатно. Потім, був кореспондентом у газеті «Радянська торгівля».
Протягом багатьох років Григорій Павлович захоплювався мистецтвом фотографії. І це не просто знімки його рідних, а детальний часопис країни.
По сьогодні Григорій Павлович займає активну життєву позицію, має гострий розум і не скаржится на пам’ять. Донедавна не просто виходив на вулицю, а проходив кілька кілометрів. Багато читає, цікавиться сучасними виданнями. Аналізує прочитане, має власну думку про деякі публікації, які на його погляд, не завжди об’єктивні. І ще його дуже дивує, коли одна подія в різних ЗМІ висвітлюється діаметрально протилежно.
У Григорія Павловича велика сім’я: 2 сина, 2 онука и внучка, 4 правнука та правнучка . Він не самотній – з ним живе онука та правнук, які з любов’ю і увагою допомогають йому.
Щиро бажаємо нашому шановному ювілярові міцного здоров’я, поваги і любові рідних, бодьорості і душевної міцності. Нехай наш світ не перестає дивувати і радувати Вас, Григорій Павлович!
Благодійний Фонд «Ветеран Преси»
