«Навіть у в’язниці українські журналісти залишаються патріотами і борються за правду!» – сказав звільнений журналіст «Радіо Свобода» Владислав Єсипенко під час дискусії в Нью-Йорку, яку організувала НСЖУ та ГО «Нумо, сестри!» у партнерстві з Комітетом захисту журналістів, PEN America та Делегацією ЄС в ООН.
Єсипенко розповів, що був затриманий співробітниками ФСБ під час відрядження до окупованого Криму, де знімав матеріали про життя людей в умовах окупації. Після затримання його відвезли до підвалу і піддали катуванням — стандартній, за його словами, процедурі для ФСБ: металеві дроти на вуха і електричний струм, а в перервах — побиття. Мета — змусити зізнатися у шпигунстві або підготовці терористичних актів.
Журналіст згадав свого друга Костянтина Ширінга, який після катувань загинув у 1923 році в російській в’язниці, та розповів про долі інших ув’язнених. Журналіст Дмитро Штибликов, відбувши п’ять років на окупованій території, на виході з в’язниці був одразу заарештований повторно і засуджений ще на 19,5 років.
Особливо зворушливою була історія політв’язня, кримчанина Євгена Шведа, з яким Єсипенко перебував в одній в’язниці. Одного разу той зайшов до тюремного клубу і просто почав грати на гітарі Гімн України.
«Він мені сказав: я кажу правду, бо мене так бабуся і мати вчили», — процитував Єсипенко. Швед відкрито називав росіян окупантами навіть за ґратами, попри очевидну небезпеку. Відбувши 2,5 роки, він вийшов — і був затриманий знову. За наявними даними, йому вже винесли новий вирок — чотири роки, а ще чотири справи перебувають у провадженні. Загалом йому загрожує щонайменше 15 років ув’язнення.
Окремо Єсипенко згадав 70-річну Галину Довгополу, яку звинуватили у співпраці з українськими спецслужбами та засудили до 11 років. Їй залишається відбути ще шість. «Я розумію, що вона не висидить цей термін. Вона помре», — сказав журналіст і наголосив, що зробить усе можливе для її звільнення.
Завершуючи виступ, Єсипенко наголосив: навіть якби в залі сиділа лише одна людина — він і його колеги все одно б говорили. «Нам це болить. Я маю надію, що ми будемо довбати цю стіну, хоча це нелегко, — і до тих пір, поки ми її не зламаємо».
Інформаційна служба НСЖУ
