Автору цих рядків пощастило на знайомство з обома братами Носенками – Олегом і Олександром. Перший з них, Олег, заробив на фронті іронічний позивний «Псих» на противагу своєму надзвичайно спокійному характеру сапера-профі, який, як відомо, може помилитися лише раз у житті. Молодший Носенко, відомий черкаський журналіст, отримав від побратимів позивний «Танчик», коли ті вперше побачили його у повному «лицарському обладунку» з максимальним захистом бронею плитоносок і нашпигованій корисним військовим начинням «розгрузці».
Зараз він справді схожий на танк, але характером – коли шурхотить до мети через «болото» буремного ХХІ століття, намотуючи на «гусениці окупантів спочатку на фронті, «вживу», а потім – у «майже цивільному» житті ветерана, який взявся навчати «абсолютно цивільних» справі захисту своєї родини та України…
Олександр Носенко був офіцером міліції в часі Революції Гідності і в числі перших зголосився після неї на Схід, у «зону АТО», руйнуючи стереотип про «домашніх міліціонерів». Давній друг черкаських націоналістів, добре начитаний і «підкований» знанням про історію Визвольного руху на Черкащині і в цілому в Україні, він сприймав події 2014-го не як трагедію, а як логічне продовження історії протистояння одвічному ворогу, який завжди прагнув поневолити українців.
Серед тих, хто відстояв Маріуполь у травні 2014-го, був і Носенко… Пізніше були бої на Луганщині, на згадку про які Олександр досі носить на грудях амулет, зроблений з осколка, підібраного в Луганському аеропорту – посріблений шмат вбивчого металу, перетворений на маленьку копію «Мйольніра» – бойового молота Тора, бога блискавки й грому у скандинавській міфології.
Блискуче пройшов переатестацію в часи оновлення правоохоронних органів, став офіцером поліції, мав ряд успішних розкриттів злочинів, та в якийсь момент вирішив, що час звільнитися, бо хоч служити був не проти, та мав бачити мету, заради чого це робить.
Потім були успіхи в цивільній роботі журналіста і спортивного тренера (разом з дружиною Наталею мали тренажерну залу), активне волонтерство – разом з давнім другом і кумом, знаменитим у Черкасах Павлом Собком.
Далі був ранок 24 лютого 2022-го… Зголошення до війська, тяжкі бої в Попасній – у складі добровольців зі 118-ї бригади тероборони і найтяжчий у квітні 2022-го, коли Павло Собко загинув, прикривши Олександра власним тілом від ворожої кулі…
Потім Носенко і сам отримав важкі поранення – здавалося б, від того всього «міг стати світ на паузу», але «Танчик» вибуксував. Став інструктором 150-го навчального центру Сил ТрО, згодом (і донині) інструктором черкаського обласного Центру підготовки населення до національного спротиву.
Каже, що любить бачити, коли 19-річна дівчина чи майже 60-річний чоловік завдяки Центру перетворюються на готового бійця Руху Опору або ж просто отримують навички, корисні кожному українцеві навіть у мирному житті, від надання першої медичної допомоги – до орієнтування у лісі. Навіть вдома, двом своїм синам і доньці «Танчик» розповідає не тільки українські казки, а й скандинавські саги, які пояснюють давню і вічну історію боротьби Добра зі Злом. А діти вже радують батька, коли «в штики» сприймають звертання до них мовою окупанта, а не українською…
Петро Добро, «Козацький край».
