…Жінка простягала перехожим газету, деякі з них ледь не до обличчя підносили їй смартфон, тицяючи пальцем в екран з якоюсь погордою чи здивуванням: «Нащо газета, коли тут усе є…» Так згадує себе у перші дні розповсюдження відновленої друком газети «Вечірній Миколаїв» головна редакторка Олена Івашко. Стояла журналістка у центрі Миколаєва, на пішохідній вулиці Соборній, поруч з невеличким кіоском «Преса». Згодом він перетворився у своєрідний символ відродження однієї з найпопулярніших міських газет. Для багатьох мешканців знову став не просто точкою продажу, а місцем зустрічі, обговорення та обміну думками.
«Вечірка», як її по-домашньому називають миколаївці, з початком війни призупинила свій вихід. І тільки у червні 2024 року редакція газета знову налагодила друк видання. Скільки тоді це коштувало зусиль Олені Івашко, знає тільки вона. Було й картала себе: нащо взялася за не властиву їй справу, адміністрування? До чого такий виклик? Звалила на себе редакторську ношу, хоча все життя займалася тим, що найбільше любила і добре вміла – журналістикою.
– Наш колектив мав свої потрясіння: війна, у яку, здавалося, ніхто не вірив, відійшов у засвіти головний редактор через важку хворобу, – розповідає Наталія Христова, журналістка редакції, яка залишається їй вірною з 1998 року, авторка багатьох книг. – Похитнулася основа нашої роботи. І ми не втрималися. Припинили випуск газети. Минав час, і зрозуміли, якщо не відродимо зараз свою «Вечірку», то вже цього не станеться ніколи. Час іде, читачі звикають до того, що нас немає, шукають інші джерела інформації. Але потрібен був лідер, який би, засукавши рукави, став до справи. «Підхопити» редакцію у колективі було нікому. У Миколаєві журналісти всі один одного знають, і ми вирішили звернутися до Олени Івашко, сподіваючись, що її завзяття й наполегливість спрацюють. І вона взяла на себе відповідальність та змогла зробити можливим майже неможливе. З приходом нової редакторки у нас закипіла робота…
А через півтора місяці після затвердження на посаду нова редакторка і стояла посеред вулиці Соборна з газетою, намагаючись привертати увагу перехожих до свого дітища.
– Я тоді не тільки сама стояла, у мене й група підтримки з’явилася – мама, сестра з племінницею, – зараз вже з усмішкою згадує той період пані Олена. – Так склалися обставини, що представники від колективу не могли брати участь у наших промоакціях. Втім, ми намагалися робити таку газету, яку читачі готові були б купувати. А перший випуск після тривалої перерви, коли у редакції майже не було ніяких коштів, нам допомогла видати Національна спілка журналістів України, керівництво – Сергій Томіленко і Ліна Кущ підтримали ідею відродження газети. Дві тисячі примірників – таким був перший надрукований наклад видання після перерви. Ми тоді пішли з однією колежанкою у місто і почали роздавати газету людям, на вулицях, у торгівельних центрах, на різних локаціях. Треба було достукатися до миколаївців, що ми вже знову з ними, газета виходить. Щоб про нас пішов поголос. Тоді я почула цінну пораду, навіть уже не пам’ятаю від кого: «Ніколи не знецінюйте свою роботу. Не віддавайте задарма». І після того ми почали продавати газету. Я зверталася до читачів у колонці редактора: «Друзі, підтримайте нас!» І люди відгукувалися. Хто скільки міг, переслали гроші. Це був наш справжній фандрайзинг. Ще для мене приємним відкриттям стало те, що редакція володіє власним кіоском для продажу преси у центрі міста. Вирішила, що він і стане першою точкою розповсюдження газети, хоч і був у занедбаному стані. Але, то робота рук, було б бажання. Сама й взялася за прибирання там, познімала старі плакати, все відчистила.
Кіоск, у якому відродився запах свіжої преси, а згодом і кави
Для редакції поява «Вечірнього Миколаєва» на прилавку оновленого кіоску стала особливою гордістю, можливістю повернення газети до життя. Там миколаївці колись купували свіжу «Вечірку» дорогою з роботи. Не одразу, але люди почали знову зупинятися, аби придбати свіжий примірник, розпитували про наступний випуск, залишали відгуки, навіть підказували теми для журналістів.
– Перші постійні читачі, а їх було лишень чоловік 15, купували по дві-три газети, щоб роздати сусідам чи пенсіонерам, – згадує головна редакторка. – Потім постійних покупців збільшилося вдвічі, згодом втричі… До нас часто приходило подружжя переселенців з Херсона. Дружина повторювала, що вони не уявляють свого життя без газет. Почали допомагати розповсюджувати видання. Були й інші помічники, читачка з промовистим прізвищем Тетяна Глоба, вона пророкувала успішне майбутнє. Збулося.
А згодом співпрацю запропонував підприємець, у якого у місті функціонує мережа кав’ярень. Вклав кошти у ремонт, облаштував робоче місце для продавчині. На одному боці кіоску з’явилася реклама кави «з собою», а на другому – представлений «Вечірній Миколаїв». Ребрендинг пішов на користь, продажі збільшилися як свіжих примірників, так і за попередні тижні. Налагодили продаж газети ще в одному кіоску цієї мережі.
– Газета й кава – це традиція, яку приємно було відновити, – каже головна редакторка. – Поєднання, образно кажучи, розумного з приємним. Ми бачили, як читачі беруть газету, йдуть поруч у кав’ярню – і це вже чудовий знак: ми потрібні людям. Нам навіть один читач, він є й нашим дописувачем на теми краєзнавства, надіслав світлину якраз за переглядом газети за кавою. Було приємно отримати таке фото. Мені доводилося бувати в Греції, і просто захоплення викликала вранішня картинка: купа чоловіків у кав’ярнях пили каву і читали газети. І коли мені говорять, що газета вже не потрібна, я відповідаю: давайте рухатися до цивілізованого світу, де преса продовжує виходити тисячними тиражами.
Редакція не відступила перед труднощами
Більш ніж тисячний тираж має зараз щотижня «Вечірній Миколаїв». За півтора роки роботи, як вважають у редакції, це – хороший результат. Буває коливається від 1200 до 1500 примірників. Коли номер присвячується певній важливій темі, як це було, наприклад, з нагоди ювілею Малої академії наук, друкують додаткові екземпляри. Багатьом героям публікацій приємно отримати газету для збереження у власному архіві.
Співпрацює колектив і з міською радою. Медійники хочуть, щоб люди бачили своє місто на сторінках газети, історію суднобудівників, долі земляків, їхні перемоги. Кожен номер наповнений змістом.
– На першій шпальті – міські новини, комунальні питання, медицина, освіта. Газета співпрацює з 123-ю бригадою тероборони, публікуючи історії бійців. Маємо активних дописувачів – ветеранів суднобудівного заводу, – деталізує Олена Івашко. – Користується популярністю рубрика «Етнокухня», де представляємо національні спільноти області – болгар, євреїв, греків, які діляться автентичними рецептами. Це не просто кулінарна сторінка, – це об’єднання багатокультурності Миколаївщини.
Попри труднощі, колектив у редакції зберігся: працюють верстальник, бухгалтер і троє журналістів. Одна з медійниць веде активну комунікацію у соціальній мережі. Усім вдалося згуртуватися задля своєї газети. А кому довелося робити подібну справу, маючи нестачу ресурсів та розірвану логістику, той зрозуміє усю проблемність і складність такої роботи.
– Ми будемо виходити доти, доки нас читають, – каже Наталія Христова. – Багато років я пишу на теми культури. І приємно, що «Вечірній Миколаїв» запрошують на різні заходи, виставки художників. У нинішній час це додає впевненості і стабільності. На цьому й наголошую у своїх матеріалах. Після відновлення друку ми жодного разу не пропустили випуск. Наша газета, хоч як не важко, але не просто існує, вона знаходить сили рухатися вперед. В інтернеті багато матеріалів зникає, їх буває потім складно знайти. А на газетних шпальтах усе зберігається. Вважаю, що друкована преса – це справжній архів життя. Те, що сьогодні легко розчиняється у інтернетівській стрічці новин, залишається назавжди у бібліотеках, у газетних стосах, серед цінного – й на домашніх полицях, бо то пам’ять. Я багато літ писала про миколаївських жінок, а потім, зібравши усі газетні історії, видала книгу «Миколаївські мадонни». Її неймовірно тепло сприйняли читачі. Ми довели, що друковане слово не зникає, бо воно потрібне людям.
Від липня минулого року редакція відновила передплату. Хоч високі тарифи «Укрпошти» не надто сприяють залученню передплатників, все ж повністю відмовлятися від поштової доставки поки не мають наміру.
– Ми стараємося не класти всі яйця в один кошик, – каже головна редакторка. – Передплата, а також роздріб не приносять великих коштів, хоча для нас важливий кожен читач. Мені вдалося знайти й такий шлях: домовилися з комунальними підприємствами міста. Вони стали нашими партнерами. Газету підтримують регулярно, а ми маємо можливість працювати стабільно і детально тримати містян у курсі комунальних питань. Пишемо грантові проєкти, маємо деякі благодійні внески. Серед міських і обласних друкованих видань Миколаєва залишилося лише три –«Південна правда», «Миколаївські новини» і наш «Вечірній Миколаїв». Кожна газета має свою нішу. «Південна правда» жодного разу під час повномасштабного вторгнення рф не переривала вихід, зберігаючи коло передплатників. «Миколаївські новини» шукають свої канали розповсюдження через супермаркети та торгові мережі. А «Вечірній Миколаїв» об’єднав кілька можливостей: передплату, комунальні підприємства й роздріб.
Передплату на 2026 ми відкрили, будемо триматися, задля того й відроджувалися, аби одна з улюбених газет миколаївців продовжувала своє життя, – підсумовує Олена Івашко.
Людмила Мазнова, фото з архіву редакції
Дискусія з цього приводу: