«Він не був публічною людиною. Знайти його фото дуже важко, навіть у друзів… Він завжди приймав нестандартні рішення під час знімального процесу… Востаннє ми бачилися в 14-му році. Тоді, в 14-му, він мені сказав: “Якщо вторгнуться і окупують, піду в партизани”. Він пішов в ЗСУ в 22-му. Змінив камеру на кулемет…», – так згадує українського телевізійного і кінооператора Дмитра Шиповського, який загинув на війні, його товариш – режисер Станіслав Чепурко.
Дмитро Шиповський народився 7 листопада 1968 року. За інформацією бази даних відеовиробництва «DzygaМDB», Дмитро Валерійович до кінця 1990-х працював у Харкові. Знімав на телебаченні дитячі програми «Дітвора», «Вечірня казка», «В гостях у Дрьоми».
У 2016-2017 роках виступив оператором-постановником проєкту «Українська символіка», документальної стрічки «Війна на нульовому кілометрі». Як оператор знімав художній фільм «Антон і червона химера» (2019), документальні стрічки «ЮКІ» (2020), «Евакуація» (2020).
В останні роки співпрацював із «Приват ТБ: Харків» й телеканалом «Аль Джазіра».
Був активним учасником Революції Гідності. З початком російсько-української війни у березні 2022 року вступив до лав ЗСУ. Загинув 21 вересня 2022 року під мінометним обстрілом російських окупантів поблизу села Дружба Донецької області.
Друзі та близькі Дмитра Валерійовича діляться у соціальних мережах своїм болем від утрати.
«Цей біль відчувається зовсім інакше, коли йде той, кого знав. Ідуть наші, з ким працювала, дружила, їздила на велосипедах… Співчуття рідним та близьким. Світла пам’ять», – пише про Дмитра Валерійовича колега-медійниця з харківської ТРК «Simon» Олена Скалецька.
«Останніми роками часто бачилися, знімали, монтували, просто зустрічалися… Зідзвонювалися місяць тому… – згадує колега Дмитра Дмитро Штаде. – Нехай Земля України буде пухом».
«Я завжди буду тебе пам’ятати усміхненим і дуже захопленим нашою улюбленою справою всього життя – кіномистецтвом, – пише друг і однокласник Дмитра Андрій Вітер. – Ти навчив мене знімати, ти розповідав мені про новини техніки, ти навчив мене цінувати історію – раритетні кіноприлади. Ти був тим, хто міг зненацька приїхати ввечері до нас і поспілкуватися до півночі за чашкою гарного напою… Прости, що не завжди могли приділити достатньо часу на спілкування… Боляче від цієї звістки. Слова зараз тяжко підібрати, серце стисло…»
«Він був такий закоханий в те, що робив, що при зустрічі годинами розповідав про камери, зйомки, – розповідає давня знайома Дмитра Ольга Бегічева. – Навіть уявити не могла в його руках нічого іншого крім камери».
