Канадське видання опублікувало статтю журналіста Марка Маккіннона про місцеву газету з Сумщини
Залишивши оберемок газет біля будинку з синіми воротами та забитими вікнами, Олексій Пасюга розвернув свій забрьоханий седан на вулиці і помчав геть від близького російського кордону, прискорюючись повз спалену українську військову техніку.
Сірий ранок яснішав з приходом полудня, що полегшувало дронам стеження, а Олексій та його дружина Наталія подолали лише половину того, що може бути найнебезпечнішим маршрутом доставки газет у світі, доправляючи примірники щотижневика «Ворскла» передплатникам в активній зоні бойових дій.
– Нам треба скоро їхати. Вони зазвичай починають гатити о 12:30, – пояснив Олексій під час короткої зупинки, щоб доставити одну газету черговому передплатнику. Вибух – п’ятий за день – прогримів десь удалині. Було вже 12:15, а Пасюгам ще треба було зробити десяток доставок у Великій Писарівці, містечку в північній Сумській області України, яке неодноразово опинялося під прицілом майже трирічного вторгнення російського президента Володимира Путіна.
Газетний маршрут Пасюг є інформаційною лінією життя для кількох сотень людей, які залишаються у Великій Писарівці та навколишніх селах. Російська артилерія та авіаудари методично знищили всі вежі стільникового зв’язку в районі. Більшість жителів місяцями не мали доступу до інтернету, і хоча вони все ще можуть дивитися головні телеканали України, з них мало що можна дізнатися про те, що відбувається в цьому віддаленому куточку країни.
Лише «Ворскла», 95-річна міська газета, повідомляє місцеві новини – про те, чим займаються ті, хто втік, про життя та загибель вихідців із Великої Писарівки, котрі воюють на передовій… Головною статтею у номері від 24 січня була розповідь про місцевого чоловіка – до війни організатора урочистостей, – який воював у прифронтовому місті Покровську, але повернувся додому на два тижні, щоб спробувати переконати інших вступити до армії.
«Ворскла» так само понівечена, як і місто, про яке вона пише. У головному офісі газети ще торік у березні вибито вікна та зірвано з петель двері – керована бомба влучила в сусіднє поштове відділення. Це змусило Олексія, 56-річного головного редактора «Ворскли», перенести редакційний штаб газети до міста Охтирка, за 90 хвилин їзди, а друкарню – до Вінниці на заході України.
В офісі «Ворскли» підлога усипана битим склом, частину архівів пошкоджено. Друк Пасюги перенесли до іншої області, подалі від бойових дій. Фото Ольги Іващенко
Національна поштова служба «Укрпошта» твердить, що доставляти пресу до гарячих зон, таких як Велика Писарівка, небезпечно. Тому Олексій і Наталія (53-річна працівника страхової компанії, яка також пише і виконує дизайнерську роботу для «Ворскли») верстають газету щовівторка, встигаючи надрукувати її так, щоб 600 примірників надіслали їм назад з Вінниці до четверга.
Щоп’ятниці подружжя сідає у свій деу-седан і починає неспокійну поїздку з Охтирки до Великої Писарівки з газетами, складеними позаду. Деякі вони доставляють особисто. Інші залишають пачками друзям, які добровільно передають їх сусіднім передплатникам. Решту залишають стопками у півдюжині маленьких магазинів, які все ще працюють у Великій Писарівці та околицях, де їх продають далі за 35-50 центів за штуку.
Пасюги розглядають свій маршрут доставки як внесок у військові зусилля. Більшість радіостанцій, доступних у Великій Писарівці, транслюються з-за кордону, з Росії, часто змішуючи розважальні програми з не надто тонкою кремлівською пропагандою.
– Вони кажуть такі речі: «Здавайтеся, ми брати. Приєднуйтеся до нас, перетинайте кордон», – каже Наталія.
Олексій, який після початку вторгнення додав до заголовка газети гасло «З Україною в серці», каже, що не намагається протиставляти пропаганду пропаганді. Але визнає, що намагається зробити новини якомога позитивнішими: «Кожною статтею ми намагаємося дати людям надію, що переміщені люди повернуться, просто треба дочекатися кінця війни».
І Олексій, і Наталія від природи балакучі і веселі. Але вони замовкли, проїжджаючи знак, що позначає в’їзд до Великої Писарівки, де виріс Олексій і де подружжя виховало свою доньку. Олексій нервово перехрестився, а Наталія прочинила вікно, щоб прислухатися до характерного гудіння російських дронів у небі.
– Якщо я за кермом, Наталія прислухається до звуків зовні. Якщо вона за кермом, я слухаю небо, – каже Олексій, який за кермом під час цієї п’ятничної доставки.
Велику Писарівку було ненадовго окуповано на початку війни, коли російські війська увійшли в місто і взяли під контроль більшу частину навколишньої Сумської області, перш ніж відступити перед лицем жорсткого опору.
Але найбільших ударів було завдано впродовж минулого року, коли українські війська почали використовувати Суми як плацдарм для черезкордонних атак на сусідні російські регіони Бєлгород і Курськ, що викликало у відповідь потужні російські авіаційні та артилерійські удари.
Головний суд міста, бібліотека, школа та мінімаркет було зруйновано, а офіційну евакуацію провели торік в березні. Ті одиниці, хто залишився, – в основному літні жителі, які кажуть, що не могли б уявити життя деінде.
600 газет, які Олексій і Наталія доставляють до Великої Писарівки, становлять близько 40 відсотків загального накладу газети. Наталія каже, що більшість інших передплатників – це колишні жителі міста, яке до війни мало населення 4000 осіб, які тепер розкидані по інших частинах України, але все ще відчувають зв’язок із місцем, яке їх змусили залишити.
– Без газети ми б не знали, що відбувається – у нас немає мобільного зв’язку, нічого, – каже Віктор Єщенко, 64-річний власник невеликого продуктового магазину, – третьої зупинки на маршруті Пасюг. Він розповідає, що продає в своєму магазині 10-15 примірників газети щотижня. Магазин залишається відкритим, незважаючи на те, що наприкінці минулого року по ньому вдарив шквал від вибуху безпілотників.
Будинок із синіми воротами та забитими вікнами є найнебезпечнішою зупинкою на їхньому маршруті; знак в кінці дороги попереджає, що російський кордон прямо попереду.
Незважаючи на ризики – вікна і дах були зірвані одним із багатьох вибухів, що вразили вулицю – Валентина Гончаренко вийшла зустріти гостей, на її обличчі була явна радість. 62-річна екологиня сказала, що щотижнева доставка газети – це водночас і розмова з друзями, які її доставляють, «промінь сонця» в її житті.
– Я дивлюся багато новин про війну і все таке, але я також хочу бачити, що відбувається в моїй громаді, про наше життя, як тут живуть люди, які руйнування у нас тут, – каже вона. Її собака Пушинка крутиться біля її ніг.
Незважаючи на перевагу, яку віддає позитивним новинам, Олексій вважає, що «Ворскла» також зобов’язана розповідати історію про те, як війна змінила Велику Писарівку та навколишні села.
– Ми не пропустили смерть жодного солдата з громад Великої Писарівки та Кириківки, – сказав він, додавши, що 60 жителів цих місць загинули на передовій, а ще 10 мирних жителів загинули від російських атак. – Ми написали про кожного. Ми не лише писали факт, що ці солдати загинули, а й те, якими були ці солдати в мирний час.
Навіть коли Україну струшують світові події (дні після інавгурації президента США Дональда Трампа продемонстрували, як майбутнє країни та можливу мирну угоду обговорювали в публічних заявах і пан Путін, і пан Трамп), Наталія каже, що саме місцевих новин найбільше бажають читачі «Ворскли». «Ворскла» була, можливо, однією з небагатьох газет у світі, яка не надрукувала жодного слова про інавгурацію пана Трампа минулого тижня.
– Люди хочуть чути лише новини про те, як він «закінчив війну за 24 години», – сказав Олексій, посилаючись на передвиборчу похвальбу пана Трампа, що він міг би закінчити конфлікт за день. – Якщо він це зробить, я поставлю його фото на першу сторінку на місяць.
За матеріалами Катерини Гаценко
Голова НСЖУ Сергій Томіленко:
“Найнебезпечніший газетний маршрут у світі” – так називає щотижневу поїздку редактора “Ворскли” Олексія Пасюги канадський журналіст Марк Маккіннон у своєму розгорнутому репортажі для “The Globe and Mail”.
Восени я проїхав цим маршрутом разом з Олексієм та його дружиною Наталією. Велика Писарівка на Сумщині на кордоні із росією знелюдніла. Абсолютна більшість жителів виїхали через постійні обстріли. Але редакція продовжує працювати.
В будівлі редакції розбиті всі вікна. На поверсі – вибиті двері з табличкою “Редактор газети “Ворскла” Олексій Пасюга”. Більшість речей та підшивок колеги вивезли у безпечніші місця. Але частину журналістських бейджиків, газет, книжок лишили. Зі сподіванням на повернення…
Марк Маккіннон один із найвідоміших канадських журналістів, який глибоко розуміє важливість локальних медіа у прифронтових регіонах. У минулому він уже робив матеріал про газету “Обрії Ізюмщини” у деокупованому Ізюмі. А під час показу нашої стрічки “На межі” (створеної Національною спілкою журналістів України) про прифронтову газету “Зоря” у лондонському Фронтлайн-клубі я домовився із Марком про новий репортаж.
І ось сьогодні – потужний матеріал про “Ворсклу” на першій шпальті провідної канадської газети “The Globe and Mail”. Про те, як подружжя журналістів щоп’ятниці сідає у свій Daewoo і вирушає розвозити газети, хрестячись перед в’їздом у місто. Як слухають небо, щоб встигнути до початку обстрілів. Як доставляють газету до будинку з синіми воротами – останньої точки перед російським кордоном.
“Щотижнева доставка газети – це промінь сонця в моєму житті”, – каже місцева жителька Валентина. І в цих словах – вся суть нашої прифронтової преси. Коли немає інтернету і мобільного зв’язку, коли зруйновані всі вежі – місцева газета стає єдиним надійним джерелом інформації. Символом того, що про людей не забули. Що Україна з ними.
Пишаюсь нашими колегами, які попри всі виклики залишаються в нашій професії та виконують важливу Місію. І вдячний міжнародним партнерам, які допомагають прифронтовим медіа вистояти.
А кожен доставлений примірник є нашою маленькою перемогою у інформаційній війні».
