«Ми не хотіли б, щоб фільм «Щедрик» асоціювався з війною, бо насправді він не тільки про це. Ми хочемо, щоб у цьому кіно бачили людяність. Людяність, яку ми не втрачаємо навіть тоді, коли дуже важко», – каже продюсер «Щедрика» Тарас Босак. Події у стрічці розгортаються у Станіславові (нині – Івано-Франківськ), тож у цьому місті виробники фільму провели допрем’єрний показ, на який запросили й представників Центру журналістської солідарності НСЖУ.
– Фільм є історичним не тільки через те, що події відбуваються у воєнний період. Ми вирішили згадати й ті події, що відбувалися тут, у Станіславові, – каже режисерка Олеся Моргунець-Ісаєнко.
Стрічка стала знаковою, зокрема, й для євреїв, оскільки порушує питання Голокосту. Тому творці стрічки отримали пропозицію перекласти фільм на іврит, прем’єра відбудеться в Єрусалимі.
– Жодна країна у світі не запропонувала нам безкоштовно перекласти стрічку. Всі хотіли, щоб ми надали їм готовий переклад. А євреї висловили бажання самі його зробити! – каже режисерка. – Кошти, зібрані там на показі, перекажуть для потреб ЗСУ.
У фільмі «Щедрик» події відбуваються в часи Другої світової війни, коли місто почергово потрапляло під окупацію більшовиків та рейху. Одна будівля стала домівкою для представників чотирьох різних національностей: українців, поляків, євреїв та німців. У стрічці йдеться, зокрема, про розстріл 1943 року під стінами станіславівської синагоги, де гестапівці розстріляли 27 українських патріотів, більшість із яких затримали напередодні під час облави в міському театрі, куди містяни прийшли на оперету Ярослава Барнича «Шаріка». Пісня «Щедрик» у стрічці виступає символом єднання, а одна із героїнь вважає, що вона здатна робити людей добрішими, тому виконувала її у різних скрутних ситуаціях та вірила, що може розбудити приспане добро навіть у ворогові й помирити весь світ.
– Це доволі сімейне кіно, яке ніколи не перестане бути актуальним, – ділиться враженнями від перегляду журналістка-переселенка Олена Смирнова, якій двічі довелося покинути домівки – в 2014 році в Донецьку і торік – в Ірпені. Тепер вона живе в Івано-Франківську і тісно співпрацює з Центром журналістської солідарності НСЖУ. – У фільмі порушили і тему ставлення до дітей: ніхто не повинен нести відповідальність за злочини своїх батьків. Кіно – справді про людяність. Ця тема завжди на часі.
Інформаційна служба НСЖУ
