За словами регіонального медійника та відомого медіа-екперта Сергія Гузя, ЗМІ найбільше страждають від проблем з рекламою та одноманітності джерел інформації. Повідомлення про те, які стратегії адаптують на Заході не доходять до українських ЗМІ, а прямі дотації не є ефективним методом вирішити проблему. Детальніше у інтерв’ю для прес-служби НСЖУ.
Локальні ЗМІ стали жертвами карантинних обмежень – виявило дослідження НСЖУ. Зокрема, місцеві медіа вимушені обмежити обсяги виробництва, відмовитися від запланованих проектів, скоротити кількість персоналу. Змінюються не лише щоденні виклики для журналістів, а й умови роботи. Прес-служба НСЖУ поспілкувалася із Сергієм Гузем, головним редактором видання “Пильний погляд” (місто Кам’янське Дніпропетровської області) про те, як карантин додав перешкод та невизначеності для журналістів і що робити далі.
Сергій Гузь має досвід роботи і з місцевими, і з національними друкованими виданнями довжиною у 25 років: працював репортером у «Ведомостях», оглядачем «Українського тижня». Є членом НСЖУ, свого часу розбудовував діяльність Незалежної медіа-профспілки України. Зараз захищає інтереси регіональних видань у Комісії з журналістської етики. За його спостереженнями, у час пандемії COVID-19 нові виклики з’явилися, а старі не знайшли вирішення або ж навіть загострилися– під загрозою існування місцевих газет.
«Карантин добиває місцевий ринок»
– Зараз є дві головні проблеми. По-перше, падіння доходів редакцій через те, що фактично згорнувся ринок місцевої реклами. Багато закладів, підприємств зачинено і не працюють. По-друге, багато складнощів з поширенням газет. Багато роздрібних точок не працюють: вони знаходяться на ринках, а ринки то закриваються, то відкриваються. Складно вчасно продавати ті газети. Це стосується і інтернет ЗМІ. По них вдарили рекламні труднощі теж, хоча аудиторія у таких ЗМІ зростає: багато людей на карантині приділяють увагу новинам. Величезна проблема – можливість збирати інформацію. Багато людей у різних установах перебувають на так званій «удальонці», віддаленій формі роботи, тому все по телефону – складніше зустрітися. Менше публічних заходів. До впровадження карантину не було проблем зі збором інформації: багато різних заходів на місцевому рівні, не було обмежень по кількості людей.
– А як урізноманітнюють контент у таких умовах?
– Величезні складнощі будуть у аудиторії, оскільки значна частина читачів переключається на інтернет ЗМІ, тому повернути їх назад буде важко. Це проблема у регіонах. У нас, наприклад, два друкованих видання закрилися ще до карантину за останній рік. Тому що важко знаходити аудиторію, рекламні гроші, бо місцевий рекламний ринок у поганому стані вже давно. Карантин добиває цей слабкий місцевий ринок.
– А в плані фізичного перебування? Як ЗМІ «викручуються», аби мати доступ до редакцій?
– У ЗМІ, де я працюю – нас двоє, тому проблем не виникає, проте більшу частину часу працюємо дистанційно. До карантину ми хотіли розширюватися, набирати більше персоналу. Зараз ми цього не можемо зробити. Я знаю, що інші колеги влаштовують чергування. Через такі обмеження, скажімо так, багато ЗМІ стали одноманітними. Менше джерел інформації, вони у всіх однакові, складніше шукати інформацію.
Уряд, ЗМІ, карантин: матеріальної підтримки було б недостатньо
– Зараз головне питання – яка мета у уряду? Чи зекономити гроші, чи забезпечити наявність у громадян країни різноманітної інформації. Якщо ми скажемо, що основа демократії – це різноманітність інформації, то уряд повинен терміново збирати представників галузі і шукати можливості, як забезпечити різноманітність, в першу чергу на регіональному рівні. Тут якраз найважче. Національні канали не закриваються, бо там таких проблем ми не бачимо. Тут треба підтримка, і не обов’язково навіть грошима. Допомога з дистриб’юцією, розміщення соціальної реклами. Однозначно потрібно скликати якісь наради. Таким чином можна підтримати локальні ЗМІ.
– Ви сказали, про те, що влада має допомагати медіа. До прикладу, у Новій Зеландії нещодавно виділили 25 мільйонів доларів на підтримку ЗМІ під час карантину. Як ви вважаєте, матеріальна допомога зараз, які може викликати питання?
– Через це могло б виникнути багато проблем: кому давати, за якими критеріями визначати. Є багато ЗМІ, які реально працюють, які реально по-різному зареєстровані. Деякі взагалі не зареєстровані. Як їх підтримувати? Я думаю, що тут важко наперед сказати, який план для галузі кращий. Мені б достатньо було, якби держава пустила частину соціальної реклами на локальні медіа. Без прямих дотацій. А от як підтримати друковані ЗМІ, що перестали видавати газети і виходять в інтернеті? Дати їм гроші на друк? Чи просто на зарплатню? Це непросто питання і нічого не вирішиться, поки колеги з галузі не зберуться і не домовляться, як для галузі краще. От тоді і треба буде гроші давати.
– А взагалі, чи знаєте ви, як іноземні уряд чи міжнародні організації підтримують ЗМІ? Чи потрапляє така інформація у ваше інформаційне поле?
– Дещо іноді чую. Проте такі публікації дуже обмежені: «от там такий уряд щось таке видав». Дуже важко зорієнтуватися, як саме приймалося рішення, які були пропозиції з боку галузі, як будуть розподіляти ресурси. Лише загальна інформація
Справи про напад (не) вирішують локально
Фізична безпека журналістів – один із поширених викликів у регіонах. За даними Індексу фізичної безпеки журналістів, випадки нападів на журналістів помітні у різних регіонах України: від Києва та Київської області до Одещини та Волині. На думку Сергія Гузя, пандемія ніяк не вплине на розв’язання проблеми безкарності, а кількість випадків агресії може зменшитися лише через те, що всі працюють віддалено.
– Я думаю, що карантин не вплине на боротьбу з безкарністю, це трохи різні проблеми. Справа в тому, що розслідують правоохоронці на місцевому рівні. Що б там не казали урядовці, це все буде вирішуватися локально. Часто люди, які замовляють напади на журналістів мають на місцевому більше влади, ніж правоохоронці. От в чому проблема. Треба, я казав це на парламентських слуханнях, мати незалежних слідчих і прокурорів із повноваженнями більшими, ніж у локальних захисників порядку. Тільки тоді будуть ефективні розслідування. Ті, хто замовляють напади на нас – це люди із зв’язками у Києві, у вищих рівнях прокуратури. Правоохоронці на рівні начальника відділу кажуть: «я нічого не можу зробити, оскільки ця людина «не десята», у неї вищий статус». Це те, що не вирішити. Нападів стане менше тільки тому, що мало заходів, але в мене вже були проблеми, коли знімав репортаж про місцевий ринок. Ніхто не нападав, але люди обурювалися: «що ти ходиш, що ти знімаєш?». В соцмережах журналістів, які пишуть репортажі про якісь незакриті заклади, що нелегально працюють, громадяни засуджують. Емоційно це важко сприймати, але самих нападів стало менше.
«Паски затягнути доведеться всім»: пост-карантинні передбачення
– Зараз стоїть питання трудового захисту. Проблеми щодо свободи слова, які були, такі і залишилися: посилення впливу держави на медіа, олігархічні впливи, економічна залежність від спонсорів, а не від ринку. Щодо трудових прав, таких як зарплати, відпустки, карантин дуже вплине саме на них. Перші місяці це ще не такий має прояв, але якщо карантин затягнеться – редакції у економічному плані постраждають як підприємства. Виникає потреба у профспілці, що зайнялася б саме трудовими правами. У нас є профспілка в Україні, але не настільки потужна, щоб впливати на усю галузь в Україні. Нам бракує солідарного усвідомлення журналістами, що право на зарплати, умови праці і відпустки треба захищати так само, як і свободу слова. Це взаємопов’язані права. Комерційним, ринковим медіа буде легше. Вони оклигаються, але тоді, коли оклигається ринок. Проте, паски затягнути доведеться всім. Ситуація з тими ЗМІ, які тримаються за рахунок дотації власників дещо неоднозначна: якщо криза вдарила по власнику, то медіа будуть закривати. Якщо є гроші фінансувати, то вони теж переживуть цей період.
Розмову провела Лера Карбушева
