“Хто може накласти турнікет за 30 секунд?” – таке несподіване запитання пролунало під час дискусії «Свобода медіа в контексті війни, демократії та фундаментальних прав ЄС» у Вільнюсі. Лише кілька рук піднялося у залі, де зібралися досвідчені журналісти. “От із ними я би пішов на фронт”, – резюмував Дайнюс Радзевічюс, голова Спілки журналістів Литви.
Коли йдеться про воєнну журналістику, українцям є чому навчити світ. На конференції у столиці Литви пролунали відверті історії, жорсткі факти і практичні поради з передової для співробітників медіа, що викликали тишу в залі.
“Лише в квітні Харків зазнав 136 обстрілів: 13 ракет і 123 дрони. 230 поранених, серед них 19 дітей. Семеро людей загибли”, – розповіла Ганна Черненко, координаторка Центру журналістської солідарності в Харкові. І додала: “Навіть сьогодні вночі Росія знову обстріляла Харків 20 дронами. Цілі – магазин та ресторан.”
Те, що для литовських журналістів звучить як воєнний репортаж із далекої країни, для Ганни – щоденна реальність, до якої вона повернеться після конференції. Контрастна перспектива надала особливої гостроти дискусії про те, як медіа можуть працювати під час війни.
Чи не найбільшим відкриттям для багатьох стало спростування одного з класичних правил безпеки. Напис “PRESS” на бронежилеті, котрий мав захистити представників медіа, перетворив журналістів на мішені. Відмантас Балкунас, литовський репортер, поділився спогадом:
“У 2014-2015 роках ми прибули з українськими медиками до Донецького аеропорту. Коли я дістав жилет із написом «PRESS», вони запитали: «Ти що, ідіот?» – і зірвали напис. Сказали, що можу залишити бронежилет, але напис ніякого захисту не дає: “Тебе впізнають як журналіста, ти станеш ціллю номер один.”
Ліна Кущ, перша секретар Національної спілки журналістів України, розповіла, що в Центрах журналістської солідарності зараз запитують саме чорні бронежилети без написів. Ба більше, через використання символу “V” на російській техніці, Спілка журналістів від початку російського вторгнення рекомендувала воєнним репортерам використовувати традиційний напис “TV” – лише “PRESS”.
“За три роки повномасштабного вторгнення Росія вчинила понад 830 злочинів проти українських журналістів та працівників медіа. Викрадання, поранення, переслідування, кібератаки, знищення телевеж та інфраструктури – ось що вони роблять.”
Таку статистику навела посол України в Литві Ольга Нікіченко. За даними НСЖУ, війна забрала життя щонайменше 118 українських та іноземних співробітників медіа. Серед них – литовець документаліст Мантас Кведаравічус, який знімав фільм про Маріуполь.
Одним із найбільш несподіваних аспектів журналістики воєнного часу стало повернення до друкованих видань. В умовах, коли окупанти відключають електрику та блокують інтернет, папір став найнадійнішим носієм інформації.
«Як тільки Росія окуповує село чи місто, вони привозять свої газети, своє радіо і телебачення. Російські газети йдуть слідом за ворожими танками», – пояснює Ганна Черненко, демонструючи газету з окупованої території. «В цій газеті на останній сторінці пишуть про відпочинок дітей із Харківської області в Росії. Але вони не згадують, що потім ці діти не повертаються в Україну».
Водночас українські медіа продовжують використовувати друковані видання у протидії пропаганді. Перша секретар Національної спілки журналістів України розповіла про відновлення випуску газети в Бахмуті восени 2022 року:
«Місто було під сильними обстрілами, проте кілька тисяч жителів відмовлялися евакуюватися. Кожне бомбосховище стало закритою спільнотою, без жодної інформації про ситуацію в країні та громаді. Перший випуск відновленої газети — історії мешканців Бахмута, які переїхали в інші регіони, знайшли нову роботу, житло, влаштовували дітей у школи. Це стало поштовхом, після якого люди стали евакуюватися з небезпечного міста».
Війна змінила не лише технологію роботи, але й гендерний склад редакцій.
«За нашими опитуваннями, на українському телебаченні кількість жінок становить приблизно 70%, в деяких редакціях дисбаланс ще більший, – зазначає Ліна Кущ. – Минулого року дві групи жінок пройшли спеціальні курси для операторів, а зараз плануються подібні навчання плануються й для звукорежисерок. І це не про гендерну рівність, сьогодні це питання виживання медіа, адже чоловіки йдуть на фронт та активно мобілізуються”.
Ганна Черненко поділилася численними практичними порадами з безпеки, зібраними за три роки роботи в умовах війни. Серед ключових рекомендацій – навчитися надавати першу допомогу, адже «людина стікає кров’ю за три хвилини», зберігати робочі архіви в кількох місцях, завжди працювати в команді й повідомляти колегам про своє перебування.
Особливу увагу вона приділила фізичній підготовці: журналіст має бути здатним бігти в бронежилеті, вміти керувати автомобілем, знати, як користуватися кількома аптечками. При загрозі опинитися під завалами Ганна радить мати при собі таку просту річ, як свисток – аби подати сигнал у разі небезпеки. Не менш важлива й психологічна підготовка:
“Ви ніколи не будете готовими до людського горя. Якщо ви живете під час війни, неможливо захистися від депресії і травм. Але треба робити все можливе, щоб підтримувати свій стан якомога кращим, у будь-якій ситуації.”
Ліна Кущ додала: «Майте план і оцінюйте ситуацію навколо вас. Коли в січні 22-го я запропонувала колегам у регіонах розробити план дій у надзвичайних ситуаціях, частина журналістів телефонувала і казала: не лякайте нас, не думайте про погані сценарії. Також не варто чекати офіційного оголошення про евакуацію. Ваше рішення має бути прийнятим раніше, за появи реальної небезпеки»
Українська журналістика – не лише історія жахів війни, а й цінні практичні знання про те, як зберегти незалежну роботу медіа за найскладніших умов. Литовська преса вивчає цей досвід, сподіваючись, що він не знадобиться їм на практиці, але готується до будь-яких сценаріїв – з розумінням, що в сучасному світі простий турнікет може бути не менш важливим для журналіста, ніж диктофон чи камера.
З нагоди Всесвітнього дня свободи преси у Вільнюсі відбулася асамблея «Свобода медіа в контексті війни, демократії та фундаментальних прав ЄС», ініційована міністром юстиції Литовської Республіки Рімантасом Мокюсом у співпраці зі Спілкою журналістів Литви. В рамках заходу НСЖУ представила фотовиставку про роботу українських журналістів під час війни.
Тетяна Сінькова, інформаційна служба НСЖУ
