Пише про війну, говорить українською, співає наші пісні й щиро підтримує Україну – це Бернхард Классен, німецький журналіст-фрілансер, який понад одинадцять років пише про Україну, її культуру, суспільні події та реалії війни. Бернхард — частий гість в Запоріжжі. Він став добрим другом Центру журналістської солідарності НСЖУ, де його завжди радо зустрічають, допомагають у роботі, надають захисне спорядження та підтримують у пошуку тем для нових матеріалів.
Саме з цього Бернхард Классен почав свою розмову на зустрічі із запорізькими колегами під час свого чергового візиту до нашого міста.
–Власне, кожен свій приїзд до Запоріжжя я починаю з Центру журналістської солідарності, бо це простір, створений для допомоги журналістам під час війни. Тут не тільки є все необхідне для роботи. Тут завжди нададуть потрібну інформацію, підкажуть цікаві теми, допоможуть організувати зустрічі з людьми. Це дуже добра і важлива справа. Я щиро вдячний колегам з Центру журналістської солідарності.
Німецький колега розповів запорізьким медійникам про свою роботу та творчі плани. У Запоріжжі під час цього свого приїзду журналіст працює над кількома резонансними історіями. Зокрема, готує розлогу статтю про людину, яка пережила окупацію та неволю в російській тюрмі, а вибравшись до Запоріжжя, створила громадську організацію і допомагає землякам, які виїхали з окупованої території. А також інтерв’ю з католицьким Епископом Яном Собіло, репортаж про менонітську спадщину Запорізького краю.
Під час свого перебування у Запоріжжі Бернхард також взяв участь у тренінгу з мінної безпеки, організованому рятувальниками. Вражений побаченим і почутим, він зізнався, що дізнався багато нового. Особливо його вразила інформація про те, що вибухові пристрої росіяни маскують під звичайні предмети: телефони, іграшки, книжки, рюкзаки. А сучасні бойові дрони, як виявилося, можуть скидати не лише міни, а й інші типи вибухівки.
–Світ втомився від війни. Інтерес до цієї теми за кордоном, на жаль, поступово згасає. У Німеччині українське питання вже не на перших шпальтах. Співчуття до українців слабшає. Саме тому я роблю все, аби нагадати читачам, що боротьба триває що, українці воюють не тільки за свою свободу, вони захищають і Європу, – говорить Бернхард.
Його публікації в німецькій пресі, які він готує під час своїх відряджень в Україну, залишаються важливим джерелом правди про війну для багатьох європейців.
За три останні роки Бернхард Классен опановував українську мову, навіть склав екзамен, показав високий рівень, він глибоко занурювався в нашу культуру, традиції та щоденну реальність. Його робота – це не просто журналістика, це місія правди й солідарності.
–Іноземець, який вивчив українську, вивчає пісенну творчість, аби не втратити себе у вирі воєнної дійсності – це більше, ніж жест підтримки. Це справжня емпатія, якої часто бракує навіть серед наших співгромадян. Контраст очевидний: поки одні іноземці з повагою й любов’ю відкривають для себе українську мову й культуру. Україна сьогодні потребує не лише зброї, а й слова, правди й співчуття. І такі люди, як Бернхард Классен, показують світу, що бути на боці добра – це свідомий вибір, незалежно від національності чи паспорта, – поділилась своїми думками після зустрічі з німецьким колегою гуляйпільська журналістка Тамара Борт.
До цієї зустрічі Бернхард Классен приготував для друзів з ЦЖС сюрприз: він здивував медійників не лише як журналіст, а й як музикант і тонкий лірик. У кожну свою поїздку німецький журналіст тепер бере із собою гітару. Журналісти були щиро вражені майстерністю і душевністю виконання німецьким колегою українських відомих пісень «Рідна мати моя», «Смерекова хата» та авторської пісні Бернхарда німецькою мовою про зірки, яким байдуже земна суєтність, бо вони освітлюють шляхи у Вічність.
На згадку запорізькі медійники зробили німецькому колезі декілька презентів: журналіст і письменник Пилип Юрик вручив гостю свою поетичну збірку про наших воїнів з промовистою назвою «Орлині душі», також Бернхард Классен отримав кишенькову ляльку-мотанку медійниці з Енергодару Алли Шамрай, авторський сувенір – янголів ручної роботи від запорізької тележурналістки Наталки Маренко, яка зараз живе у Дрездені.
Мережа Центрів журналістської солідарності – це ініціатива Національної спілки журналістів України, реалізована у співпраці з Міжнародною та Європейською федераціями журналістів, ЮНЕСКО та за підтримки народу Японії. Наша головна мета – допомога медійникам, які працюють в Україні під час війни. Центри працюють у Києві, Харкові, Запоріжжі, Дніпрі, Львові та Івано-Франківську. Цей проєкт є частиною більш широких зусиль ЮНЕСКО, спрямованих на підтримку безпеки журналістів та свободи слова в Україні.
Контакти Центру журналістської солідарності в Запоріжжі – 096 277 53 52 (Наталя Кузьменко, Валентина Манжура, співкоординатори Запорізького центру), адреса: пр. Соборний, 15
Тамара Дорогобід, світлини Дар’ї Зирянової
