«Коли окупанти не чули, ми разом співали українських пісень. По черзі розповідали зміст книжок, які ми прочитали в минулому. Розповідали рецепти страв…» – цей спогад Максима Колесникова, військового та колишнього ресторатора, про свій полон зворушив усіх журналістів на зустрічі, яка відбулася в суботу в Національній спілці журналістів України.
– Нас били щодня, двічі на день. Не бажаючи щось дізнатися, а просто заради того, щоб бити. Їжі давали так мало, що я за десять місяців полону втратив 30 кілограмів ваги. Цивільним «полоненим», які були зі мною в камері, незважаючи на те, що вони мали хронічні хвороби, не надавали жодної медичної допомоги. На запитання, за що їх тримають, відповідали: «Якщо вас заарештовано, то це не просто так, і ви маєте самі розповісти про свої злочини», – розповів Максим. – Так от, наша війна – за те, щоб такого не було!
Максим Колесников наголосив, що Україна не просто хоче повернути якісь «землі», а хоче, щоб людей, які живуть на окупованих територіях, більше не мучили. Він наголосив, що особисто для нього це війна не так за незалежність, як за виживання України.
– Ми раді були вітати у нас в офісі на Хрещатику представників ЗМІ Латинської Америки, які перебувають з прес-туром (чи візитом) в Україні, – розповів про суботню зустріч голова НСЖУ Сергій Томіленко. – Спеціально для колег з далеких Бразилії, Мексики, Колумбії, Аргентини, Чилі та Уругваю пройшла «правозахисна сесія» – спілкування із Максимом Колесниковим, Олександрою Матвійчук (головою Центру громадянських свобод – Нобелівським лауреатом премії миру) та мною.
Як зазначила Олександра Матвійчук, росія використовує воєнні злочини як метод ведення війни проти України: вона умисно завдає біль цивільному населенню, щоб зламати спротив і окупувати країну. Росіяни переконані, що можуть робити з людьми все, що захочуть. Про це, зокрема, свідчать свідчення сотень опитаних Олександрою людей, які пройшли через пекло російського полону. А ініціатива «Трибунал для путіна», співзасновником якого є Центр громадянських свобод, зібрав дані про понад 46 тисяч воєнних злочинів російських військових в Україні, скоєних після 24 лютого 2022 року. Але, на переконання Олександри Матвійчук, це тільки верхівка айсбергу: насправді злочинів значно більше.
– Україна бореться за свою свободу і своє майбутнє. Але нинішня війна – це змагання диктатури і демократії, від результату якого може залежати і майбутній спокій (чи криваві конфлікти) у багатьох країнах… Не дивуйтеся, що я прошу дати Україні зброю. Адже інакше ми ніяк не можемо захистити цивільне населення, – зазначила пані Олександра. – Якщо країна, на яку нападають, складає зброю, настає не мир, а окупація. А окупація – це не просто зміна державного прапора одного на інший, це насильницьке зникнення без вісти, це фільтраційні табори, це тортури і зґвалтування, це примусове усиновлення українських дітей у російських сім’ях, це масові депортації, це знищення української ідентичності, це масові могили. Нам потрібний мир, а не окупація.
Сергій Томіленко під час спілкування із латиноамериканськими журналістами наголосив, що головна загроза свободі слова і правам журналістів – це окупанти.
– Сили боротися за свої права із українськими чиновниками чи нападниками у нас є. Адже в Україні сильні традиції свободи слова, – зазначив Сергій Томіленко. – І, зокрема, про своє вільне майбутнє мріють в мирній Україні українські журналісти.
Очільник спілки розповів іноземцям про велику подвижницьку роботу наших колег з місцевих газет, які видають їх для земляків з деокупованих чи прифронтових територій. Особливо зворушили розповіді про журналістів з Бахмута, Лимана, Херсона, Оріхова та Снігурівки.
Візит до України представників ЗМІ Латинської Америки є ініціативою «Центру Трансатлантичного Діалогу». А великою рушійною силою «українізації» далекого континенту є українка, яка живе в Аргентині, Жанною Чучман.
Інформаційна служба НСЖУ
