Із Дьйорі Болдісаром ми познайомилася на зйомках. Він готував матеріал про колумбійців і венесуельців, які приїхали в Україну, щоб стати військовим і захищати країну від роснавали. Іноземного медійника неабияк зацікавила ця тема. А команду Харківcького Центру журналістської солідарності НСЖУ зацікавила історія його самого: Болдісар буквально переїхав у Харків, щоб самому бачити реалії війни і говорити про них із позиції пережитого досвіду.
Болдісар живе у знайомих волонтерів у багатоповерхівці на околиці Харкова. Він щодня, виходячи зі свого тимчасового дому, бачить наслідки обстрілів: «Я переїхав до Харкова, живу на півночі міста і постійно чую вибухи. Я купив фотоапарат і тут, починаючи з вересня, повільно, але неухильно роблю все більше і більше історій для ЗМІ».
Дьйорі Болдісару 26 років. Він із тих людей, які не піддаються роспропаганді, і хоче боротися з нею задля нормального життя у тому числі і своєї країни.
–Я хочу бути кореспондентом і писати про війну, що спалахнула в безпосередній близькості. Я відразу відчув, що це моя можливість навчитися цьому ремеслу. Я був занепокоєний тим, що мій уряд і загальний дискурс в Угорщині серйозно прониклися російською пропагандою та таким нігілізмом, що там немає правди, є просто конкуруючі наратив. Тому багато угорців, не надто більшість, але значна частина з них просто сказала, що це не правда, і ми не знаємо, що відбувається. Тому ми просто візьмемо розповідь кремля як свою. І це мене глибоко хвилювало, тому я як з професійних, так і з особистих причин хотів на власні очі переконатися, що це неправда. Я хочу сказати угорцям, це те, що є правда, є хороше, є погане, і є брехня в цьому світі. Що наша версія не складається виключно з наративів, і тому варто розрізняти журналістів, які роблять хорошу роботу, а які ні. І звертати увагу лише на тих, хто робить репортажі тут – з місця, і не формує свої статті на основі центральних директив якогось авторитету».
Зараз медійник вчить українську мову. Його теми – це війна і те, як відбувається звикання до неї, у своїх матеріалах він прагне вийти за межі цього.
–Хочу пізнати Україну, це культура, це історія, я вчу мову, і коли я глибше заглиблююся в неї, я бачу, що це все дуже цікаво, тому окрім війни та військових я хотів би розповідати про політику, культуру та історію також.
Особливим місцем зйомки для Дьйорі Болдісара стала підземка, де 24 лютого він серед українських колег фільмував, як харків’яни вшановували своїх близьких, полеглих за незалежність України.
–Я був на станції метро в третю річницю вторгнення, і я був глибоко зворушений церемонією. Це важко… Я хочу сказати, у мене багато разів були сльози, оскільки я побачив, скільки людей загинули. Це був захід-демонстрація свого роду прояву патріотизму українців, – каже Дьйорі Болдісар.
Мережа Центрів журналістської солідарності – це ініціатива Національної спілки журналістів України, реалізована у співпраці з Міжнародною та Європейською федераціями журналістів, ЮНЕСКО та за підтримки народу Японії. Наша головна мета – допомога медійникам, які працюють в Україні під час війни. Центри працюють у Києві, Харкові, Запоріжжі, Дніпрі, Львові та Івано-Франківську. Цей проєкт є частиною більш широких зусиль ЮНЕСКО, спрямованих на підтримку безпеки журналістів та свободи слова в Україні.
Контакти Центру журналістської солідарності у Харкові – телефон: 093 813 75 44 (координатор Ганна Черненко)
Харківський ЦЖС
Дискусія з цього приводу: