Депутат міськради Рівного Олександр Курсик — в числі тих добровольців, які з перших днів війни зі зброєю в руках захищають Україну. Сам він намагався особливо не афішувати своє перебування на фронті. Однак про це стало відомо після розповіді Міністерства оборони про те, як українські військові ракетними комплексами успішно знищують техніку окупантів. Хоч командир розрахунку «Стугни» намагався приховати своє обличчя шаликом, та Олександра одразу впізнали земляки.
— Розкажи, як ти опинився на фронті…
— Окрім депутатства в Рівному, я обіймаю посаду першого заступника голови Малолюбашанської громади. Одразу після початку війни в громаді було створено територіальну оборону, добровольцям видано зброю і проведено навчання. Ми облаштували десять блокпостів на території громади та спланували графік чергування. Коли все було налагоджено, то я вирішив, що маю моральне право залишити громаду. Пішов до військкомату і отримав повістку.
— До цього ти мав навички володіння зброєю?
— У 2016 році я був в АТО. Коли повернувся, то пішов на військову кафедру НУВГП, яку успішно закінчив та отримав звання молодшого лейтенанта. Оскільки Збройні сили України дуже потребують молодших офіцерів, то мене одразу направили в 14-ту окрему механізовану бригаду, яка дислокується у Володимирі, на посаду командира взводу. Там я почав виконувати обов’язки командира роти.
— Чи забезпечені усім необхідним солдати, яких відправляють на фронт?
— Коли я відправлявся на передову, то думав, що з амуніцією можуть бути проблеми. Волонтери дали мені каску, а бронежилет передав мій кум зі Львова. Однак усім військовослужбовцям, які прибули, видали каски, бронежилети, взуття, одяг, білизну та інші необхідні речі. Тому привезений бронежилет та каску я віддав бійцям, які їх не мали. ЗСУ повністю забезпечують спорядженням усіх, хто воює. Розмови про те, що на фронті у когось немає бронежилета чи каски, неправдиві. Звісно, що тут уже самі бійці намагаються обмінюватися між собою різним спорядженням.
— Чи вчасно надходить зарплата й інші виплати?
— Коли я йшов у військкомат, то про це навіть не думав. Мене лише попередили, що за мною зберігається зарплата і робоче місце, на яке я зможу повернутися після демобілізації. В мене навіть не було думки, що за захист Батьківщини ще й платитимуть. Так думав багато хто в нашій бригаді. Тому ми усі здивувалися, коли нам наказали здати пластикові картки, бо на них нараховуватимуть грошові виплати. Ніхто з моїх хлопців за гроші на фронт не йшов.
— Якщо не секрет, то скільки платять?
— За мобілізованим зберігається зарплата на роботі. Додатково до цього є місячна зарплата у 13 тисяч гривень. Тим, хто на передовій, також нараховують доплати. За один день на фронті доплата 3 тисячі гривень.
— Якщо порівнювати забезпечення українських та російських солдатів, то у кого воно краще?
— Форма у росіян дуже погана. Сухпайки теж у нас кращі. Однак ворог має багато техніки. Її стільки, що наші у росіян цю техніку просто відбирають. У них також дуже сильно працює авіаційна розвідка. Росіяни запускають велику кількість безпілотників. Так вони володіють ситуацією на усій лінії фронту. За допомогою цих безпілотників ворог і наводить свою артилерію на наші позиції.
— Відео про те, як ви знищуєте ворожу техніку, стало популярним. Розкажи, як це відбувалося?
— Це була спецоперація, за яку я був відповідальним. Групу, яка закріплена за «Стугною», я разом із кількома розвідниками провів у конкретне місце. Так у безпосередній близькості до ворога наша група й знищила російський танк. Український протитанковий ракетний комплекс «Стугна» дуже дієвий. Перевагою «Стугни» є її дальність використання, яка сягає до трьох кілометрів. Це дозволяє берегти життя українського солдата. Раніше у нас була зброя, яку можна було використовувати лише на короткій дистанції — 500–700 метрів. Можете уявити, наскільки важко підійти до танка на відстань 600 метрів, щоб його знищити, а потім безпечно відступити.
— Які наслідки від перебування окупантів в населених пунктах?
— Найгірше — це травмовані люди. Українці, яким вдається евакуюватися з окупованих територій, коли бачать українських військових, то починають плакати. Цілують нас та обіймають. Я запровадив правило серед своїх хлопців — дарувати дітям цукерки та шоколадки. Коли бачимо, що їде машина з окупованої території, то обов’язково даємо людям гостинці, а ті не можуть стримати сліз. Характерним почерком росіян у цій війні є грабунок та мародерство. Наші ж воїни соромляться навіть десь не туди викинути використану вологу серветку. Адже знають, що для цього є смітник. Якщо солдати ночують у школах чи дитячих садках, то залишають після себе цукерки з подяками. Словом, український військовик за менталітетом кардинально відрізняється від російського орка.
— Який зараз бойовий дух в українській армії?
— Бойовий дух армії просто на підйомі. Також є велика ненависть до росіян. Особливо у тих солдатів, які з Київської області. Після того, що окупанти зробили в Ірпені, Бучі та Бородянці, то усі хочуть помсти за кожну скалічену долю, за кожну вбиту українську дитину, за кожну зґвалтовану жінку. Український воїн триматиме зброю в руках аж до повної перемоги. Багато говорилося про переговори і якісь зради. Якби нам хтось сказав, що підписаний якийсь договір й усе залишається так, як є, армія б з цим не погодилася. Усі воюватимуть до того моменту, поки наші тимчасово окуповані території не будуть звільнені. Тобто до перемоги.
— На твою думку, скільки ще триватиме війна?
— Якщо говорити у глобальному плані, то українська армія просувається. Однак для того, щоб це відбувалося швидше, нам ще потрібна підтримка зброєю від союзників. Завдяки новим зразкам озброєння ми зможемо ще ефективніше вбивати окупантів.
Спілкувався Богдан СЛОНЕЦЬ.
Джерело сайт Рівне вечірнє
