Редакцію бородянської газети «Вперед» було повністю зруйновано під час російської окупації міста. Напередодні зими найбільша потреба видання – хоча б відновити зруйнований дах, щоб приміщення не заливало водою.
– 31 березня росіяни втекли з Бородянки, й українські сапери почали перевіряти місто на наявність вибухових пристроїв. Але вже 2 квітня ми прийшли в наш офіс, щоб подивитися, в якому він стані, – розповідає НСЖУ головна редакторка газети Марія Комар. – Приміщення стояло повністю зруйноване. Двері було винесено, всю комп’ютерну техніку – знищено, вікна вибито, меблі потрощено, крісла – вкрадено, печатка й документи зникли.
Найгірше – що згорів дах, і приміщення постійно заливає водою. А отже, руйнація триває. Головна редакторка каже, що неодноразово зверталася до керівництва громади, громадських організацій із проханням допомогти хоча б із перекриттям даху і з тим, щоб затулити вікна плівкою. Проте, на жаль, проблему досі не розв’язано.
– Важливо зберегти для Бородянки це приміщення, щоб газета в майбутньому змогла виходити… Уявіть собі відчуття, коли ти приходиш на свою улюблену роботу, в якій пропрацював більше 40 років, і бачиш самі руїни… – крізь сльози каже Марія Миколаївна.
Після окупації газета «Вперед» вийшла лише один раз – номер було присвячено сумним подіям початку широкомасштабної війни.
– Згадали тих, хто загинув під завалами – тих, чиї тіла вдалося ідентифікувати… Можливо, номер вийшов тужливо-емоційний, але ці емоції нас не залишають. Нам досі болить і загальне горе нашої країни, і наше редакційне горе, і горе кожного нашого читача, – каже Марія Комар.
Вона додає, що, коли зустрічає читачів, вони постійно перепитують, коли вийде «Вперед». А отже, газета людям потрібна. Марія Миколаївна обговорювала це питання з новим керівництвом громади. Її ідея – випускати газету накладом 5-6 тисяч примірників як соціальний проєкт, щоб дати людям максимум роз’яснювальної інформації про отримання допомоги, пайків, куди звертатися, коли виникають проблеми із оформленням документів тощо.
– Газета була і залишається свого роду «швидкою допомогою», до якої люди звертаються і яка завжди намагалася їм допомогти, – каже Марія Комар.
Щоб відновити випуск газети, працівникам редакції потрібний хоча б якийсь мінімум комп’ютерної техніки: два комп’ютери, один ноутбук, один фотоапарат, хоча б один принтер. Колектив у цілому зберігся – звільнилася лише одна людина, яка відповідала за рекламу. Ще одна журналістка, щоб вижити й прогодувати онука (син журналістки, батько дитини, загинув), пішла працювати листоношею. Зарплату ніхто не отримує, бо платити нічим. Єдине надходження, яке вона Марія Миколаївна – допомога особисто їй від Національної спілки журналістів України.
– Ми навіть не оголошували передплату на друге півріччя – не можемо обманювати людей, – каже Марія Комар.
