Ніклас Голічек працює журналістом-фрілансером, дописуючи різних ЗМІ Німеччини, зокрема Witness Europe та на ground.info. Крім того, три роки тому він заснував власну медіакомпанію.
У 2019 році він вперше відвідав Україну – висвітлювати війну на Донбасі для внутрішньої німецької аудиторії. З початку повномасштабного російського вторгнення Ніклас тричі відвідав Україну. У співпраці з українським колегою Сергієм Панащуком з Одеси він документує голос українського народу на місцях.
«Великі ЗМІ зосереджуються на великих історіях, як про Бахмут чи Херсон. Але історії звичайних людей, які постраждали від війни, також важливі», – описує мету їхньої співпраці Сергій.
Під час останнього візиту Ніклас Голічек вивчав економічну ситуацію в українській журналістиці в умовах війни. Він обговорив з Національною спілкою журналістів України останні дані для своєї теми та розповів про свою роботу в Україні.
«У 2019 році у мене було відчуття, що війна на Донбасі недостатньо присутня в інформаційному полі Німеччини, і ми повинні частіше говорити про неї та про те, як вона впливає на місцевих жителів. Потім я більше зосередився на інших темах… Але в листопаді 2021 року я знову повернувся до цієї теми, бо вона важлива. [Я подумав], можливо, нам варто почути голоси з місць, щоб побачити, як українці ставляться до загрози. Тому що завжди багато обговорень було про те, що говорить Путін, що говорить Байден… Але майже не було голосів українських людей. І тому в січні 2022 року, всього за три тижні до початку повномасштабного вторгнення, ми з колегою Сергієм їздили в Дніпро, Харків, Херсон, Попасну, Вовчанськ та інші міста, щоб просто запитати людей, як ви ставитеся до…”
Коли почалося повномасштабне вторгнення, Ніклас інформував німецьку газету про ситуацію на польсько-українському кордоні.
«…Оскільки я за кілька тижнів до цього був тут, німецька газета попросила мене поїхати на польсько-український кордон, щоб висвітлити ситуацію з українськими біженцями, які виїжджають з країни, і отримати звідти враження».
Наступного разу він повернувся в Україну у травні.
«Я їздив у Дніпро, Харків і Київ. Наприкінці серпня я знову поїхав до Києва та Одеси. Зараз я в Україні втретє від початку вторгнення».
Збираючи інформацію, Ніклас зосереджується насамперед на громадських організаціях і цивільних людях, іноді також на військових, і не обов’язково покладається на державні установи.
«В моїй роботі багато про зображення людей – щоб читачі в Німеччині малі уявлення про те, який вигляд має повсякденне життя, наприклад, власника ресторану в Харкові… Що вони пережили за останні 12 місяців? Як вони почуваються сьогодні? Які їхні труднощі? Які їхні надії?»
Іноді йому доводиться спілкуватися з установами, зізнається німецький журналіст. «Наприклад, у Харкові ми були на Кладовищі ракет, тому, звичайно, спілкувалися з представником прокуратури».
«Співпраця між нами з Нікласом цікава, тому що у нас різний менталітет, різні професійні підходи…, — додає Сергій. – І це корисно, тому що ми взаємопов’язані, і ми можемо знайти більше різних способів працювати, інших способів мислення… Коли іноземні журналісти приїжджають сюди зі своїм менталітетом і підходом до роботи, вони не можуть повністю зрозуміти, що тут насправді відбувається. Вони отримують спотворену інформацію або спотворені точки зору. Тому вони не можуть пояснити це Європі в правильній формі».
Ніклас детальніше пояснює загальну ситуацію в співпраці між українськими та іноземними ЗМІ.
«Думаю, українським журналістам потрібно шукати державне фінансування та іноземні гранти… Для мене було трохи дивно, що існує не так багато співпраці між українськими та іноземними ЗМІ… Річ не в тім, що українці не вміють говорити англійською чи іншою іноземною мовою. За кордоном у вас є люди, які вміють розмовляти українською, тож була б можливість налагодити тісніші стосунки. Але чомусь не сталося. Мені відомо, наприклад, що німецьке телебачення в перші дні вторгнення навіть не було в змозі створювати власний контент, а лише покладалося на те, що їм було доступно».
Він не знає точної кількості німецьких журналістів в Україні на цей момент. Але вважає, що з часом їх число збільшилося.
«Я вважаю, що деякі засоби масової інформації сьогодні справді добре працюють. У травні, коли я був тут уперше після вторгнення, німці бачили тут смерть, руйнування, страждання. Отже, в Німеччині багато дискусій точилося про те, чому вони це роблять, а не шукають компромісу? Чому вони ведуть боротьбу, яка веде до винищення? І коли я приїхав сюди, я, звісно, побачив розруху в Харкові та в інших місцях. Але я також бачив, чому українці воювали – щоб не було розрухи ні в Києві, ні у Львові. І так, звідси я міг побачити абсолютно нову перспективу. І я вважаю, що дуже важливо цим поділитися».
Ніклас час від часу читає українські ЗМІ за допомогою Google Translate або, наприклад, Kiev Independent, «бо він має англомовний сайт». Також він стежить за деякими Telegram-каналами різних ЗМІ.
«Я думаю, що німців найбільше хвилює те, чи не буде подальшої ескалації, не дай Бог ядерної війни? Чи НАТО не буде втягнуто у війну? Крім того, йдеться про економічні аспекти, які впливають не лише на Україну, а й на міжнародне співтовариство… Я вважаю, що особливо важливо подавати також позитивні історії. Нехай вони будуть від волонтерів або про українську надію, обличчя українського духу. Це те, що ми намагаємося зробити – показати, що ця війна – це не лише страждання та смерть, а й свобода та оптимізм. І я думаю, що люди, особливо в Німеччині, бачать або стару бабусю з Бахмута в її підвалі, або Зеленського, який кудись їде, але вони не бачать того, що між ними – звичайних облич».
Інформаційна служба НСЖУ
