У ці святкові різдвяні дні вийшла друком збірка «Я все життя ішла до вас» черкаської журналістки Любові Городніченко. Шкода, що сама Любов Володимирівна в руки її вже не візьме: перша книга її поетичних одкровень побачила світ після відходу авторки за небокрай.
Із пожовклих листочків, газетних вирізок, учнівського зошита, газетярського нотатника, самвидаву поезію Любові Городніченко трепетно зібрали донька Наталія, друзі, колеги зі спілки журналістів. Це перша і єдина книжка «творів для душі» Любові Володимирівни, написаних у 1965-2020 роках.
Любов Городніченко опановувала журналістські вершини з 1968 року. Спочатку кореспонденткою Переяслав-Хмельницької районної газети, а після закінчення Київського державного інституту культури працювала в монастирищенській «Зорі». З 1979 року ввійшла до Національної спілки журналістів України. В черкаській районній газеті з 1980 року очолювала відділ, а з 1991-го стала головним редактором «Сільських обріїв».
Журналістські дороги Любові Городніченко допомагали бачити різні міста і села, знайомитися й дружити з чудовими людьми, творити власний світ. «А світ мій — тепле ранком жниво, і трударі, в душі красиві. І сивочолі ветерани, важкі їх долі полум’яні», — усе різнобарв’я життя поставало в її кореспонденціях і поетичних стрічках. Вона дуже любила свою професію, дорогу серцю малу батьківщину та Черкаський район, який теж вважала рідним, героїв своїх публікацій. За півстоліття журналістської роботи найбільше писала про людей-трударів і село. Робота в газеті була динамічною, вимагала повної самовіддачі та спалення себе «на вогні нещадних буднів». А душа її була, мов глибока криниця: джерельно чистою і живильною. Поезія допомагала висловити те, що вражало серце, а публіцистичний газетний жанр не давав змоги глибшого самовираження. «Я все життя ішла до вас», — зізналася у вірші журналістка своїм читачам. І в цих глибоких простих словах стільки любові, поваги, захоплення, що мимоволі розумієш витоки натхнення редакторки: вона жила турботами своїх героїв, обожнювала непересічну душу, намагалася опоетизувати важку селянську працю.
Поезію, яку творила з юності, свого часу охоче друкували місцеві, а згодом обласна й всеукраїнські газети, позитивно відгукувалися, заохочували до написання нових творів. Більшість із них зібрані в книгу. Особливо цікаві проби пера юної школярки з села Дем’янці на Київщині Люби Сливи (дівоче прізвище), а також ліричні нотатки з журналістських блокнотів, що досі не публікувалися.
Любов Городніченко творила до останнього подиху, це була потреба її душі: «Доки горить свіча моя, допоки дишу, до вас ітиму я щодня рядками вірша. І кожним подихом своїм, і кожним злетом для вас я сповідь напишу рядком газетним». На початку збірки вміщені два останні вірші «Догорає калина» і «Чуже жито жала», написані у лікарняній палаті за кілька днів до завершення земного шляху. Не здолавши важкої хвороби, наша колега пішла у засвіти 30 березня 2020 року. А з нами залишилися її невмирущі рядки газетних публікацій та поетичних творів, що додають світла, зігрівають душу, загоюють рани.
Збірка вийшла друком у видавництві «Вертикаль» за фінансової підтримки Івана Дарієнка — заслуженого працівника сільського господарства України, директора СТОВ «Зоря», що в селі Руська Поляна на Черкащині.
Тетяна КАЛИНОВСЬКА,
голова Черкаської обласної організації Спілки журналістів
