Третій день Donbas Media Forum 2025 зібрав журналістів та медіаменеджерів для обговорення найгостріших викликів сучасної української журналістики — від технологічних інновацій у роботі з аудиторією до етичних питань висвітлення воєнних злочинів.
«Сторінки надії»: коли слово тримає на передовій
У межах Donbas Media Forum відбувся показ документального фільму «Сторінки надії», створеного Національною спілкою журналістів України. Це історія про газету «Трудова слава» з прифронтового Оріхова на Запоріжжі та її редакторку Світлану Карпенко — людей, які продовжують нести слово навіть під обстрілами.
Після перегляду глядачі мали змогу поспілкуватися з авторами та учасниками: першою секретарем НСЖУ Ліною Кущ, співкоординаторкою Запорізького центру журналістської солідарності Валентиною Манжурою, головним редактором видання «Межівський меридіан» Євгеном Хрипуном, редактором газети «Ворскла» Олексієм Пасюгою, та режисером фільму Євгеном Черевком.
«Про що фільм? Редакторка газети Світлана Карпенко їде до своїх читачів і везе газету, – розповіла Ліна Кущ. – Як це було, як це відбувається, показано у цій стрічці. Ми самі ж люди творчі, можемо оцінити внесок в інформування українців наших колег всіх наших місцевих журналістів незалежно від того, де вони працюють. І ми знаємо, що у нас Харківщина, Чернігівщина, Сумщина, Запоріжжя, Дніпро тримаються і працюють поруч з фронтом».
Режисер фільму Євген Черевко зазначив, що підготовка до зйомок фільму розпочалася з ідеї, озвученої головою НСЖУ Сергієм Томіленком. Організувати поїздку до Оріхова допоміг Запорізький центр журналістської солідарності.
«Коли журналіст приїжджає на прифронтові території, там чекають не лише газету — чекають саме журналіста, якому можна розповісти про проблеми, просто поговорити», — розповів Євген Черевко головну ідею фільму.





Українські газети: виживання без держави та «Укрпошти»
У залі Donbas Media Forum 2025 відбулася панельна дискусія «Українські газети: чи є місце класичному медіа на медійному ринку країни», яку модерувала перша секретар НСЖУ Ліна Кущ. Розмова виявилася однією з найгостріших — про виживання, байдужість влади та пошук нових моделей існування.
Ліна Кущ окреслила масштаб проблеми: 72% українців отримують новини через телеграм, лише 3% — з друкованих медіа. Рекламний ринок друкованої преси з початку війни обвалився на 80%, закрилося щонайменше 30% видань. При цьому європейський досвід показує, що друкована преса може успішно адаптуватися до нових реалій.

Головний редактор видання «Обрії Ізюмщини» (Харківська область), секретар НСЖУ Костянтин Григоренко, поділився досвідом, який руйнує усталені уявлення про дистрибуцію преси. Третій рік поспіль його видання працює без «Укрпошти». Після шести місяців окупації Ізюма у вересні 2022 року в місті не залишилося жодного цілого поштового відділення. Із 17 сільських відділень вціліло одне, у Ізюмі з семи відновили лише три. Рішення виявилося несподіваним: не чекати на «Укрпошту», а створити власну систему розповсюдження.
«Три місяці ми газету розповсюджували через волонтерів і підприємців. Сьогодні я дивився фільм про Оріхів, то у нас теж черга вишиковувалася не за гуманітаркою, а за газетою. Ми залишали на блокпостах газету, і люди зупинялися, створювали чергу, тому що вони хотіли отримати українське слово», — розповів Григоренко.
З грудня видання почало продавати газету через власну мережу з 40 пунктів продажу. Головний редактор наголосив на принциповій позиції: «Я розглядав наше видання як бізнес-модель. Коли люди звикають до безкоштовного, відлучити їх дуже складно. Ми почали продавати газету. І вона почала продаватися, її купляли. І ми поступово почали збільшувати тираж».
Цей досвід за сприяння НСЖУ переймають інші видання Харківщини: «Голос Лозівщини», «Вісті Зміївщини», «Нове життя» з Близнюків також відмовилися від каталогу «Укрпошти». Подібні приклади є у Львівській та Івано-Франківській областях.
Костянтин Григоренко підсумував: «Я краще ці кошти буду направляти на власний розвиток і не платити зарплату 1,7 млн пану Смілянському. Навпаки, сьогодні доплачуємо листоношам за те, що вони купляють нашу газету і доносять до тих людей, які не в змозі прийти і купити».

Тетяна Логвіна з газети «Вісті Зміївщини» (Харківська область) озвучила болючу тему — байдужість державних структур до проблем регіональної преси.
У Чугуївському районі — одному з найбільших у Харківській області — залишилися лише дві газети, обидві в Змієві. Новинні пустелі з’являються по всій Україні.
Три приклади ставлення влади до газет:
Перший: на зібранні Національної спілки журналістів України заступник міністра інформації запитав аудиторію: «Хто із вас досі залишається державним?» — «Тобто людина прийшла в аудиторію, не знаючи, куди вона прийшла», — прокоментувала Логвіна.
Другий: у Департаменті масових комунікацій Харківської області запитали редакторку: «А ви не знаєте, скільки газет виходить у Харківській області?» і «Газета “Нове життя” — це який район?»
Третій: про обіцяні 6 мільйонів євро допомоги медіа. Логвіна уточнила: «Катерина Матернова про ці кошти говорить з середини весни. Вони ще не зайшли в Україну. Будуть конкурси, будуть гранти. Сказати, що ці кошти вже розподілені і там нема газет — це точно неправда».
Тетяна Логвіна звернулася до Національної ради з питань телебачення і радіомовлення, яка стала регулятором для преси:
«Я би дуже хотіла, щоб ви почали займатися проблемами газет виключно тому, що ви стали нашим регулятором. Поки ви нами не займалися, ви не знали взагалі про нас нічого. Давайте будемо чесними. Ви займалися телебаченням, ви займалися радіо, ви не займалися газетами. Тепер вам доводиться займатися і нами також. Проблем у нас багато, і я дуже хочу, щоб ви також розуміли наші проблеми, а не взагалі ‘ну, виживіть, виживіть».

Майбутнє персоналізації: як медіа говорять з кожним читачем окремо
Учасники панельної дискусії «Від аудиторії до читача: майбутнє персоналізації контенту», яку модерувала засновниця ютуб-каналу «Мейканемо» Катерина Венжик, обговорили, як українським медіа поєднувати традиційні формати взаємодії з новими можливостями штучного інтелекту.

Головна ідея дискусії: часи, коли медіа самі формували споживання глядача, минули. Сьогодні, при величезному різноманітті контенту, фінальний вибір завжди залишається за аудиторією.
Головна редакторка LIGA.net Юлія Банкова вдверто розповіла про виклики, з якими стикаються українські видання. «Є багато рішень, і вони дорогі, – сказала вона. – Великі західні медіа можуть дозволити собі класні штуки для персоналізації, які українські медіа, на жаль, не можуть собі дозволити. Ми розробляємо власні рішення – це виходить дешевше і ми можемо їх контролювати».
Дмитро Тіщенко з медіа «Цукр» поділився досвідом локального видання: «Лише на шостий рік ми змогли дозволити собі найняти IT-компанію, щоб те, що я зробив на колінці шість років тому, не впало».
Директор із розробки AI-продуктів у The Associated Press Трой Тібодо підкреслив глобальний тренд: «Ми маємо ставитися до нашої аудиторії як до окремих осіб, як до індивідуальностей. Тривалий час ми не могли цього зробити, бо не мали достатньо технологій».
Оксана Якимець з Havas Media Ukraine влучно визначила суть проблеми: «У нас є неймовірний океан інформації, в якому аудиторія просто губиться. Їй потрібно давати те, що їй цікаво і потрібно, конкретному користувачу в конкретний момент життя».
Комунікація з окупованими територіями: чесність замість пафосу
Ще одна панель того ж дня порушила одну з найболючіших тем — комунікацію медіа з українцями на тимчасово окупованих територіях (ТОТ). Дискусія виявила гострий вакуум державної політики та запропонувала практичні кроки для медіа.
Ключовий висновок: одна стратегія не працює. Потрібні окремі регіональні підходи для Донеччини, Луганщини, Херсонщини, Запоріжжя та Криму.
Координаторка проєкту «Кластер релокованих медіа» та редакторка сайту Маріуполя 0629.com.ua Анна Мурлікіна поставила діагноз: «Я не дуже впевнена, що ця тема дуже важлива для нашої держави. Але йдеться не про території, мова йде про людей».
Андрій Грудкін з «Коаліції на лінії зіткнення» пояснив, чого насправді хочуть люди в окупації: «Всі задають питання: що зі мною буде? Перше — це визначеність стосовно власної долі. Друге — інформація про можливості й перспективи в Україні. Третє — надія, за будь-яку позитивну новину люди чіпляються».
Єлизавета Гончарова з «Донбас SOS» наголосила на критичній важливості чесності: «Не можна брехати. Якщо ми будемо говорити, що в Донецьку закриті всі магазини і всі голодують, — вони нам не повірять».
Альона Парфьонова з ГО «Батьки SOS» застерегла від зайвого оптимізму: «Я була б дуже обережною щодо цих красивих роликів. Говорити те, що точно є — які гарантії є і як ми вас будемо підтримувати».
Освіта стала окремою темою обговорення як міст для збереження ідентичності. Учасники наголосили на необхідності визнання результатів навчання на ТОТ та підготовки нової когорти педагогів для деокупованих територій.

Судова журналістика: фіксувати злочини для історії
Увагу відвідувачів третього дня форуму привернула панель «Україна: правосуддя наживо».
Журналіст із Харкова Юрій Ларін підкреслив місію медіа: «Ті, хто фіксує обстріли та події безпосередньо на місцях, роблять надзвичайно важливу справу. Якщо Україна залишиться на політичній карті світу, це гарантує безпеку не лише нам, а й усьому світу».
Оксана Максименюк з Інституту розвитку регіональної преси провела юридичний воркшоп, пояснивши специфіку висвітлення військових злочинів. За її словами, більшість справ розглядаються заочно, оскільки обвинувачені перебувають за межами України. Найбільше таких справ розглядають у Київській, Харківській, Запорізькій та Дніпропетровській областях.
Редакторка проєкту «Правосуддя наживо» Ольга Головіна наголосила: «Сторітелінг у судовій журналістиці — критично важливий. За кожною справою стоять люди: постраждалі, свідки, звинувачені. Важливо пояснювати складні теми зрозуміло та з повагою до людського досвіду».
Важливо: прокуратура вже задокументувала понад 150 тисяч фактів порушення законів та звичаїв війни. Медійне висвітлення судів стає способом збереження пам’яті та доказом того, що злочини не залишаються безкарними.
Третій день Donbas Media Forum 2025 продемонстрував, що українська журналістика перебуває на перехресті технологічних можливостей і людської відповідальності. Від персоналізації контенту до документування воєнних злочинів — медіа шукають відповіді на питання, як залишатися ефективними, чесними та людяними в умовах війни.

Інформаційна служба НСЖУ
Дискусія з цього приводу: