Обмеження джерел фінансування, зокрема падіння доходів від реклами та внесків від спонсорів, зумовлені повномасштабною війною, стали викликом для всього українського медіаринку. Що ж до Одещини, то тут першими «посипались» телеканали – більшість узагалі перестала виходити в ефір, решті ж довелось оптимізувати штати. Почали з інформаційного поля зникати й друковані ЗМІ. Абсолютно не готовими до блекаутів виявились місцеві радіостанції.
Ніша онлайн-медіа зазнала страшенного скорочення, але редактори видань, які ще до широкомасштабної війни активно практикували залучення грантів на свою діяльність, зізнаються, що зуміли не лише вижити, а й навіть покращити свої доходи, оскільки істотно побільшало проєктів, спрямованих саме на підтримку медіа в умовах війни.
Що важливо – загалом встояв інформаційний простір Одещини, не відбулось кризового скорочення у плані інформаційної безпеки.
Публічні медіа спрацювали досить відповідально, професійно і без надмірної паніки, вважають експерти. Проте взнаки далось засилля анонімних онлайн-каналів, які, найімовірніше, цілеспрямовано публікували фейки, дезінформацію та просували російські наративи, чим додавали роботи з їх спростування і розвінчування незалежним медіа.
Детальніше про те, як живуть і виживають медіа Одещини під час війни, читайте у нашому дослідженні.
Телебачення
До повномасштабної війни з телевізійним ринком Одещини не міг конкурувати жоден регіон в Україні, адже тут було понад 30 зареєстрованих каналів, з яких, щоправда, за словами експерта Національної спілки журналістів України (НСЖУ) Валерія Болгана, працювали орієнтовно 21-22 та приблизно 10 з них продукували інформаційно-новинний контент.
Нині ж на ринку працюють всього кілька каналів, але й ті або цілодобово транслюють національний телемарафон «Єдині новини», або видають в ефір свої архівні матеріали чи «крутять» фільми.
«Відбулись значні скорочення штатів. Подекуди до 50%», – зауважує Валерій Болган.
Експерт і регіональний представник Інституту масової інформації (ІМІ) Павло Колотвін відмічає, що станом на зараз телебачення Одещини починає відновлюватись.
«На початку широкомасштабної війни в Одесі працювало фактично лиш “Суспільне”. “Перший міський” і “Град” не переходили на трансляцію телемарафону, але вони мають скорочений ефірний час. Решті довелося законсервуватись, однак зараз вони починають хоча б одну-дві години транслювати регіональний контент. Кожен з цих каналів має певного інвестора, тож можна зробити висновок, що вони сприятливо оцінюють подальшу обстановку на ринку», – зауважує експерт.
Валерій Болган з колегою тут дещо не погоджується та зауважує: «Це швидше спроба зберегти за каналом його частоту, бо підтримка життєдіяльності каналу (навіть якщо він не працює) насправді обходиться дуже дорого, тож інколи власникам вигідніше, аби канал працював даремно, ніж не працював взагалі».
Головний редактор «7 каналу» Олександр Полуєв підтверджує, що фактично до травня вони транслювали виключно телемарафон. Але нині вже мають обмежене мовлення і виходять в ефір зі своїм контентом.
«Маємо до двох годин ефірного часу: сюди входить випуск новин та ще один-два тематичні ефіри. Стараємось запрошувати у студію гостей, робити ексклюзивні сюжети як у записі, так і наживо. Оскільки нині дуже складна ситуація з енергопостачанням, нам доводиться адаптовуватись під ці умови. Маємо апаратуру, яка може нас підстрахувати на випадок, якщо раптово вимкнуть електрику, але вона має обмежений час роботи і рятує, якщо запис передачі йде до фіналу. Якщо ж ефір тільки починається, мусимо переходити у резервну студію, яку облаштували у сусідньому бізнес-центрі, де і проводимо більшість інтерв’ю», – розповідає Полуєв.
Нині творчий штат «7 каналу» – це троє журналістів і двоє ведучих. За словами головного редактора, скорочення відбулись, але не через звільнення працівників, а тому, що деякі колеги, рятуючись від війни, виїхали в Європу. Ще кілька співробітників пішли служити у Збройні сили України.
Окрім телеканалу, редакція має сайт і телеграм-канал. Сторінки в інстаграмі і фейсбуці наразі не активні. За словами, Олександра Полуєва, на це бракує часу і контенту.
Оскільки «7 канал» повністю фінансується інвестором, то проблеми рекламного ринку, за словами головреда, колектив не зачіпають. Та все ж редакція вивчає можливість участі у грантових проєктах. «Але тут нас цікавить не фінансова сторона, а організаційна: зокрема, можливість покращити контент. Приміром, змога почати працювати з темами та героями, до яких зараз ми не маємо доступу», – резюмує Полуєв.
Періодика
Якщо проаналізувати каталог передплати періодичних видань Одеси та області, то станом на зараз планують продовжити працювати у 2023 році лише шість видань, що виходять суто в Одесі, та ще близько дюжини «районок».
Експерт ІМІ Павло Колотвін зауважує: на медіаринку залишились переважно ті газети, які уклали договори на інформаційний супровід органів влади. Усі ж решта фактично припинили свою діяльність.
Ймовірно, деякі з видань, які не ввійшли до каталогу, теж продовжать випускатись у 2023 році, проте це не заперечує того факту, що ситуація з друкованими ЗМІ на Одещині нині досить складна.
Серед основних причин, які до цього призвели, впевнено можемо виокремити три спільні для всіх:
– здорожчання друку та логістики від 30% до подекуди навіть 50%,
– нестабільна робота пошти, яка, за словами деяких редакторів, «цілеспрямовано, методично та систематично “вбиває” друковану пресу»,
– відсутність стабільного фінансування.
Щодо останнього пункту, то тут Валерій Болган зауважує: проблемою багатьох друкованих видань стало їхнє небажання переформатовуватись на нові фінансові моделі праці: «Ті, котрі одразу після роздержавлення активно включились у роботу, пошук джерел фінансування і нових моделей праці, вижили і почуваються на ринку більш-менш упевнено. Ті ж, які зуміли на початку війни отримати кризове фінансування від донорів, якось цей рік протягнули, але нині не знають, як їм жити далі, бо не можуть і не вміють шукати засоби для самореалізації. Багатьом взагалі довелось припинити свою діяльність, оскільки вони тільки те й робили, що бідкались і жалілись на свою долю».
На думку експерта, проблему дистрибуції, на яку звикли нарікати “районки”, також можна було б вирішити, не вдаючись до надто карколомних рішень: “Більшість їхніх передплатників, зазвичай, – жителі райцентрів. Щоб не залежати від пошти-монополіста, можна розповсюдження забезпечити одним кур’єром у редакції і це було б дешевше, ніж домовленість з поштою, яка не поспішає з доставкою”.
Олег Суслов, головний редактор газет «Вечерняя Одесса» та «Реклама.“Вечерняя Одесса”», не приховує, що війна істотно вплинула на роботу редакції.
«Реклами фактично нема. Роздрібні продажі до осені теж були погані, але ми працюємо колосально – шукаємо фінансову підтримку скрізь, де можна. Стараємось максимально брати участь у грантах і різних проєктах, що передбачають якусь допомогу. Нам складно, бо це новий для нас досвід, але поки тримаємось», – розповідає Олег Суслов.
До війни газета стабільно виходила двічі на тиждень. З початку російського вторгнення мали простій у роботі до середини березня, а вже з 17 числа, коли «Укрпошта» змогла гарантувати доставку періодики, газета відновила свою роботу. Щоправда, тепер виходить лиш раз у тиждень. Зумовлено це й проблемами з друкарнею. Оскільки газета має формат А2, то друкуватись може лиш в Одесі та Вінниці, але через те, що місцеве видавництво «Чорномор’я» нині переживає складні часи і працює лиш один день у тиждень, газети, які там друкуються, вимушені підлаштовуватись.
Зараз газета виходить на 6-8 сторінках, дві з яких (з липня) – програма телебачення.
З нового року передплатна ціна газети зросла приблизно на 20%.
Попри нові виклики і труднощі, редакція, а це 16 працівників на дві газети, оптимізму не втрачає – передплату оголосили на рік. Однак через істотний брак коштів працівників таки довелось перевести на неповний робочий день і відповідно табелювати зарплатню.
«Щоб людина отримувала в місяць чистими 6-8 тисяч гривень, дотягуємо гонорарами і преміями. Заплатити більше, на жаль, не виходить, оскільки справно платимо податки. Але принаймні за час війни затримок із виплатою зарплатні у нас не було. Будемо старатись, щоб і надалі так було», – запевняє Олег Суслов.
Він додає, що редакції нині понад усе важливо розуміти, що їхня праця потрібна читачам, а свою місію колектив бачить найперше у донесенні аудиторії правди: «Російської пропаганди в інформаційному просторі дуже багато, аудиторія вбирає її, як губка. Ми ж намагаємось цьому протидіяти. Крім того, наша принципова позиція – це унікальний контент, ми не робимо передруків і стараємось тримати в тонусі нашу інтелектуальну аудиторію. Започаткували нові рубрики, пишемо про досвід наших співвітчизників, які, наприклад, виїхали у Європу, і, поживши там, можуть розповісти те, що буде корисним нашим читачам, котрі теж вирішать мігрувати. Крім того, намагаємось знайомити з нашим регіоном тих, кого війна змусила перебратись на Одещину».
Геннадій Чабанов, який курує і керує одразу трьома газетами («Одеське життя», «На пенсії» і «Пенсійна телепрограма») зауважує, що, попри війну і непросту ситуацію на медійному ринку, його виданням вдалося у 2022 році втриматись на плаву і навіть знайти можливості для розвитку.
«Прибуток наших газет залежить від передплати, роздрібних продажів і реклами. Якщо перші дві позиції у нас просіли упродовж року на 10-15%, то з рекламою ситуація була куди більш критична. Проте станом на зараз нам вдалось відновити її на близько 30%», – розповідає Чабанов.
Через здорожчання паперу майже втричі та утруднену логістику з нового року редакція підвищила передплатну ціну своїх видань на 25-30%, так само майже на третину зросте і роздрібна ціна.
Якщо з початком повномасштабної війни, редакція мусила скоротити кількість сторінок, то вже з лютого газета «Одеське життя» почне виходити з 4 додатковими сторінками, які покриватимуть конкретний регіон області і пропонуватимуть локальний контент. У такий спосіб редакція планує наростити додаткову аудиторію. Якщо така ідея вигорить, а колектив у цьому навіть не сумнівається, то за кілька місяців потому газета додасть ще 4 сторінки.
Реалізувати цей задум на початках редакції вдасться частково завдяки фінансовій підтримці IREX, а також залучивши власні інвестиції.
Не виключено, що газетярі спробують знайти у майбутньому ще якусь грантову підтримку на цей задум.
«До 2022 року ми взагалі не мали справи з грантами, але в нинішніх умовах важко працювати, поклавшись лише на свої ресурси і можливості. Тож, приміром, від Асоціації незалежних регіональних видавців України ми отримали зарядну станцію. А оскільки генератор мали ще задовго до війни, то зуміли облаштувати такий собі медійний хаб для незалежних видань. Нині, щоправда, маємо іще проблему з інтернетом, але розраховуємо найближчим часом розжитися Starlink», – розповідає Чабанов.
Щодо того, як друкованим виданням лишатись конкурентоспроможними на медійному ринку, пан Геннадій має власну позицію: «Такий шанс є, і це – об’єднання газет. Об’єднання зусиллями, фінансами й співпраця з районними виданнями».
Окрім друкованих видань, редакція веде два сайти, які дублюють бренд газет, і мають сторінки та канали у соцмережах. Тут ситуація краща щодо кількості читачів, але реклами від місцевого бізнесу так само поменшало. Проте завдяки великій аудиторії читачів зросли доходи від Google-реклами та рекламної біржі programmatic.
«У лютому-березні ми мали злет – 500 тисяч унікальних відвідувачів. Влітку аудиторія пішла на спад, але зараз знову нарощується», – розповідає Чабанов.
Війна не змусила редакцію скорочувати штат. Навпаки – зумовила потребу в додаткових кваліфікованих кадрах, оскільки колектив почав розвивати новий напрям роботи – відеожурналістику.
«Ми хочемо розвиватись і робимо для цього все можливе», – резюмує співрозмовник.
Щодо більш локальної періодики, то війна для багатьох цих видань стала непосильним випробуванням. З 26 газет, які у регіоні випускались ще до роздержавлення, на ринку не лишилось навіть половини: багато з тих, які зуміли пережити роздержавлення і коронавірусну кризу, не зуміли витримати нового випробування. Так, приміром, перестали видаватись «Промінь» (Ширяївський район), «Вісті Кодимщини», «Окнянський вісник» та «Вісті Біляївки». А, наприклад, «Степовий маяк» (Березівський район) виходять лиш раз у місяць на 4 сторінках.
Галина Халимоник, головна редакторка газети «Вісті Біляївки» розповіла, чому редакція не оголосила передплату свого видання на 2023 рік: «Газета дивом зуміла дожити 2022 передплатний рік з тиражем менш як 900 примірників. Багато передплатників ми втратили через жахливу роботу пошти. Бували випадки, коли читачам газету доставляли із тижневими затримками, відповідно, платні вітання чи анонси ставали неактуальними, і скарг від читачів постійно більшало. Наше щастя, що рекламні втрати, здорожчання логістики та друку вдалось перекрити завдяки фінансовій підтримці DW Akademie та угоді з міською радою на інформаційне висвітлення. Врешті нам довелось ухвалити досить складне, але, як на мене, правильне в таких умовах рішення – закрити друковану газету. Єдине, чого ми не очікували, що чимало передплатників так болісно сприймуть цю інформацію, бо були переконані, що всі наші передплатники читають наші онлайн-сайти «Біляївка.Сіті» чи «Open Дністер», які дублювали чимало інформації з газети. А виявилось, що ми помилялись. Тому зараз шукаємо якийсь грантовий проєкт, який дасть нам змогу хоча б раз у місяць видавати друком такий собі інформаційний бюлетень, аби не позбавляти інформації тих читачів, які не є активними користувачами інтернету».
«Ситуація вкрай важка», – зауважує і Вікторія Майнич, головна редакторка щотижневої газети «Новинар» (Захарівський район).
Каже, що її редакції і до війни працювалось нелегко, оскільки вони не мали обіцяної реформою роздержавлення фінансової підтримки від місцевої влади (йдеться про співпрацю щодо інформаційного супроводу).
З початком війни друком не вийшли лиш два перші номери газети. Згодом робота налагодилась. Проте березень-квітень колектив редакції, а це четверо працівників (редактор, журналіст, бухгалтер і дизайнер верстки) відпрацювали на волонтерських засадах – були вимушені взяти відпустки власним коштом, але при цьому продовжувати випускати газету. Крім того, влітку довелось скоротити кількість сторінок із восьми до чотирьох.
За час війни редакція втратила близько 400 передплатників, чому, за словами співрозмовниці, значною мірою сприяла незадовільна робота пересувних відділень «Укрпошти» та небажання листонош проводити передплатну кампанію.
Попри все, редакція оголосила передплату на 2023 рік, підвищивши ціну на 5 гривень. Нині тираж тижневика 1100 примірників.
Аби втримати газету, Вікторія Майнич зуміла в квітні налагодити співпрацю з місцевою владою, відкинувши особисті непорозуміння, адже інформувати людей і придушувати панічні атаки серед місцевого населення стало спільною прерогативою обидвох сторін.
«Оскільки район межує з Республікою Молдова, зокрема, невизнаною Придністровською республікою, до якої від Захарівки 12 кілометрів, а села Павлівка та Йосипівка взагалі в 50 метрах від Придністров’я, було дуже багато фейків і вкидів, які доводилось спростовувати», – пригадує Вікторія Майнич.
«Потрібно віддати належне керівнику Захарівської громади Олексію Осійчуку, який протягнув нам руку підтримки. В рамках нашої співпраці і висвітлення діяльності Захарівської громади ми отримали близько 150 тисяч гривень. Допоміг нам і депутат Одеської обласної ради Андрій Бабенко, проавансувавши оплату матеріалів про висвітлення його депутатської діяльності на 50 тисяч гривень. Допомагали і місцеві підприємці та фермери, які продонатили нам 10 тисяч гривень. Суттєвою підтримкою також стала співпраця з місцевою лікарнею, яка стала для редакції своєрідним хабом, оскільки тут вони можуть працювати під час вимкнень електроенергії», – розповідає Вікторія Майнич, як виживала у 2022 році газета.
Крім того, виданню вдалось отримати грантову підтримку від Української асоціації медіабізнесу у розмірі 60 тисяч гривень на реалізацію проєкту «Підвищення ефективності місцевих медіа та збільшення їхньої ролі в наданні психологічної підтримки жителів Захарівської і Затишанської громад».
Аби газета існувала, пані Вікторія пише грантові заявки, навчається франчайзингу та старається подаватися на різноманітні програми підтримки медіа.
Так, колективу вдалось стати учасниками проєкту «Ми з України» від НСЖУ і заробити додаткові 18 тисяч гривень. Була й співпраця з Волинським пресклубом, що дала змогу заробити ще 4 тисячі гривень.
«Ці кошти дали нам можливість вижити – не жирувати, бо працюємо на мінімальну зарплату. Зараз маємо заборгованість по зарплаті за половину листопада і грудень. Але ми і далі шукаємо можливості і гранти. Буквально на днях отримали підтвердження на участь в грантовій програмі від Української асоціації медіабізнесу на суму майже 80 тисяч гривень. Це дасть змогу виплатити заборговані зарплати. Ще одним приємним сюрпризом стали 7 тисяч гривень фінансової допомоги від НСЖУ, за які ми зуміли випустити новорічний номер нашої газети в повному кольорі і на 8, а не 4 сторінках», – тішиться пані Вікторія.
Варто зауважити, що «Новинар» задля того, аби втриматись на плаву, пробував навіть об’єднати зусилля і випускати газету спільно з колегами із газети «Вперед».
«Вийшло чотири спільні номери, але нашим читачам така ідея не сподобалась, було багато критики, тому довелось цю співпрацю зупинити», – зауважує головна редакторка та додає, що все ж знає успішні приклади, коли редакції з укрупнених районів регіону об’єднались і досі працюють.
Вікторія Майнич впевнена, що для того, аби вижити, медіа необхідно залучати різні можливості, зокрема створювати додаткові платформи, які допомагають залучати кошти. Так, приміром, разом із колегою із тої ж газети «Вперед» Наталією Буковською вони заснували ГО «Берегині Одещини» та вже стали учасницями проєкту «Сила жінок».
Головна редакторка газети «Дружба» та сайту «Махала» Тетяна Терзи натомість зауважує, що, їм нарікати нема на що.
Газета має 2,5 тисячі передплатників. Реклами в друкованому виданні поменшало, але натомість зріс попит на рекламу в соцмережах.
«Кількість реклами, яка перейшла з газети в інстаграм, у нас тримається на довоєнному рівні», – зауважує редакторка та додає, що, крім того, її редакція має договір на інформаційне висвітлення діяльності органів місцевої влади.
Також колектив активно бере участь у різноманітних грантових проєктах: зокрема, зуміли залучитись підтримкою Української асоціації медіабізнесу та Media Development Foundation.
Штат редакції – шестеро осіб. Ні скорочення зарплат, ні штату їм застосувати не довелось. Що більше – кожен працівник отримує зарплатню вище мінімальної і мав змогу піти хай і лиш у двотижневу, але оплачувану відпустку.
З нового року ціна на передплату їхньої газети також зростає. Проте кількість сторінок лишається стабільною – вісім.
«Рік ми завершили без боргів, заплатили всі податки, виплатили всі зарплати. Вже знаємо попередній результат передплати: зберегли свій тираж. Надіємось, що він навіть зріс», – розповідає Тетяна Терзи.
Варто зауважити, що редакція має власну стратегію розвитку, яка передбачає охоплення контентом інших територій.
«Не хочу форсувати об’єднання районок, але після реформи децентралізації, будьмо чесними, не всі зможуть працювати. Тому я не дивлюсь на своїх колег з інших видань як на конкурентів, а, навпаки, бачу у них союзників для подальшої плідної роботи», – зауважує редакторка.
Нині редакція активно працює над розвитком власного ютуб-каналу, щоб мати змогу його монетизувати. А взагалі редакція налаштована оптимістично та має амбітну мету – створити власний медіахолдинг «Махала».
Онлайн-медіа
За словами Валерія Болгана, у доковідний період на Одещині працювало близько півтори сотні онлайнових видань. Сказати точну цифру неможливо, оскільки немає реєстру, який фіксує ці дані.
«З початком війни на ринку онлайн-медіа лишилось лиш близько половини видань. Причина цього доволі очевидна: вони не були медіа за своєю сутністю, а бізнес- чи політичними проєктами конкретних людей», – пояснює експерт.
З тих медіа, які лишились на ринку, лише одиниці, за словами Валерія Болгана, зуміли зберегти редакції. Тут, зокрема, можна виокремити такі центральні видання як «Думська», «УСІ», «Одеса Онлайн» та «Інтент» (донедавна «ІзбірКом», головним редактором якого, до слова, є Валерій Болган. – ред). Роботу ж решти забезпечують 1-2 чергових редакторів.
Експерт зауважує, що таке скорочення видань на ринку онлайн-медіа, не варто розцінювати як катастрофу: «Навпаки, якщо закон «Про медіа» (підписаний президентом 29 грудня 2022 року, – ред) зараз нас не зажене у якісь рамки, ринок “оздоровиться”. Однак і досі проблемою лишається те, що багато комерційних медіа приховують своїх власників і подаються на грантові проєкти як незалежні, фактично отримуючи гроші на бізнес-проєкти місцевих олігархів».
Щодо діяльності видання «Інтент», то, за словами головного редактора Валерія Болгана, початок 2022 року став суттєвим викликом і для його колективу, оскільки попередні грантові програми якраз завершувались. Тож у перші дні війни вони не розуміли, що робити, оскільки частина діяльності в рамках цих проєктів проводилась офлайн і, відповідно, ставала просто неможливою.
«Але впродовж двох тижнів ситуація стабілізувалась – донори (Інтерньюз і DW) пішли нам назустріч. Думаю, не лише ми, а всі незалежні медіа відчули цю суттєву підтримку від донорів», – зауважує пан Валерій та додає, що фінансова модель їхнього видання така: 97% грантові кошти та 3% доходи від реклами і донаторів.
«З початком війни тих, хто донатив кошти на нашу діяльність, стало ще менше, оскільки вони віддали перевагу допомозі Збройним силам України, але це нормальне явище, ми такі самі», – підкреслює редактор онлайн-видання і додає, що, попри всі виклики, їм вдалося розширитись локально і почати працювати на три регіони (крім Одещини, – Миколаївщина та Херсонщина).
«Нам вдалося не скоротити жодної посади, зберегти ставки. Ми навіть змогли на 10-20% проіндексувати зарплати, де це було можливо, маючи 10 людей у штаті, не рахуючи дописувачів, які у нас працюють на гонорарах», – резюмує співрозмовник.
Якщо паперову газету Галині Халимоник і її колективу довелось закрити, то з онлайн-виданнями «Біляївка.Сіті» чи «Open Дністер», якими опікується колектив, ситуація значно оптимістичніша.
«Раніше наш колектив мав чотирьох штатних працівників. Цього року взяли на роботу ще одну людину. Тож працюємо уже п’ятьох. Крім того, маємо до десяти дописувачів, які працюють за гонорари. Завдяки грантам, у яких активно беремо участь, почуваємось фінансово впевнено», – зауважує пані Галина та додає, що зарплатня в усіх лишилась на довоєнному рівні, але кожен працівник має додатковий дохід завдяки участі у проєктах донорів: «У фінансовому плані втрат не відбулось, ми навіть змогли оновити свою технічну базу: придбали ноутбук у редакцію і сучасний телефон для роботи колеги, яка пише “гарячі” матеріали».
«Ми майже рік працювали у проєкті Інтерньюзу, мали співпрацю з Львівським медіафорумом, МDF та Асоціацією медіабізнесу. Крім того, маємо рекламу і підписаний договір із мерією на інформаційний супровід її діяльності», – зауважує пані Галина та додає, що редакція вже має виграні грантові проєкти на наступний рік.
«Завдяки тому, що ми зуміли у цьому році отримати чималу фінансову підтримку, ми взяли на себе місію максимально підтримати фінансово і своїх колег із півдня, зокрема замовляли тексти у журналістів з окупованих чи деокупованих територій і платили за них хороші гонорари. Така співпраця, звісно, була корисною і для нас, адже це вже вихід на якісно вищий рівень роботи. В результаті аудиторія наших сайтів за цей рік зросла до 180 тисяч унікальних відвідувачів», – розповідає пані Галина.
Радіо
До війни на Одещині було зареєстровано понад 15 радіокомпаній, але більшість з них були рекламно-музичного спрямування. Нині працює лиш одне комерційне радіо «Перше міське», яке має кілька годин ефірного мовлення з новинами, інтерв’ю з гостями у студії. Також час до часу можна впіймати кілька хвиль-ретрансляторів.
За словами Валерія Болгана, радіо виявились чи найменш пристосованими до роботи в умовах війни та блекаутів.
Якщо, умовно, для роботи онлайн-медіа вистачає невеликого генератора, то радіо залишаються взагалі без змоги передавати сигнал, оскільки провайдери не готувались до такої ситуації. Так разом із електрикою в регіоні зникає зв’язок як такий. «Сигнал “лягає” буквально упродовж хвилини», – зауважує Болган та додає, що у листопаді-грудні трафік катастрофічно просів в усіх медіа до 70%.
За словами експерта ІМІ Павла Колотвіна, те, що під час блекауту в регіоні неможливо спіймати жодну з радіохвиль, є чималою загрозою інформаційній безпеці. Відтак Інститут масової інформації нині готує звернення до місцевої влади з проханням втрутитись у ситуацію і негайно взятися за розв’язання проблеми з місцевим радіомовленням у кризових ситуаціях.
Підсумки
Експерт НСЖУ Валерій Болган резюмує що, попри всі труднощі і виклики, підстав песимістично оцінювати нинішню ситуацію на медіаринку Одещини він не бачить: «Попри те, що рекламний ринок зараз лише починає повертатись, він іще навіть на третину не відновився. І саме війна зуміла показати проблему політично-бізнесових медіа – журналісти врешті усвідомили, що такі моделі погані, і «грошовитий власник» їх не врятує. Так, багато видань уже перестали працювати і чимало іще закриються, але саме завдяки цьому ми отримаємо очищення ринку. Багато хто пішов і піде з професії, але це теж не масштабна проблема, а нормальна практика, оскільки 5 тисяч журналістів для Одещини це явний перебір».
Нині в Одесі середня журналістська зарплата становить менше середньої в області по Держстату, яка дорівнює 12 тисяч гривень. Але експерт переконаний, що після Перемоги рівень зарплат істотно зросте, щоправда, підвищаться і критерії вимог до фаховості, а відтак іще чимало колег муситимуть перекваліфікуватись.
Рекомендації
Щоб зберегти свій засіб масової інформації, його керівникам слід:
– оптимізувати витрати редакції,
– розвивати читацькі клуби,
– активно працювати з «Укрпоштою», вивчати альтернативні способи доставки інформації до читача,
– вивчати повідомлення про надання грантів, активно подавати заявки.
Аліна Апончук
Матеріал підготовлено НСЖУ за підтримки швейцарської некомерційної організації Foundation Hirondelle та Інституту регіональної преси та інформації (IRMI, Україна) в рамках проекту “Підвищення стійкості українських медіа”, що фінансується Swiss Solidarity.
