Понад рік каталонський журналіст Франциско Річард живе та працює в Сумах, висвітлюючи життя прифронтового регіону для іноземних медіа. Медійник каже, що приїхав сюди через брак уваги світової преси до Сумщини. За цей час іноземний репортер та фотограф устиг об’їздити всю область. З каталонським колегою поспілкувалися журналісти Суспільного.
Чоловік розповідає народився в місті Таррагона, в Каталонії. Там здобув освіту — за фахом Франциско журналіст-міжнародник.
“Вважаю, що це мій професійний обов’язок”
Рідні, говорить Франциско, вважають, що він задовго в Сумах. Але сам журналіст повертатися наразі не збирається.
“Маю продовжувати працювати. Вважаю, що це мій професійний обов’язок”.
Франциско каже, що іноземні медіа, для яких він працює, мають свій погляд на висвітлення війни на Сумщині. Попри це він волів би показувати історії простих людей.
“Журналістика — це робота, яку важко зрозуміти, і це особливо помітно саме в цій війні, бо ти тут дуже ідеалістичний, але ж це бізнес. Багато медіа хочуть, щоб їм показували вогонь, вбитих, дим. Якщо ти не пропонуєш їм такі фото, вони не купують твої історії, і це змушує зосередитися саме на такій роботі, щоб мати змогу утримувати себе фінансово. Але мене цікавлять не лише воєнні злочини, а й те, як мирні люди переживають цю війну”.
“Це мене вразило не менше, ніж сам вибух”.
Окрім Сум, каже Франциско, він був у Білопіллі, Краснопіллі, Стецьківці, Рясному, Хотіні, Чернеччині, Шостці.
“Один з епізодів, що мене вразив, стався саме в Шостці. Це було вночі, я спав, і раптом у будинок, що стояв за 100 метрів від мого, влучають два “шахеди”. Я почув перший вибух і почав взуватися. Під час другого вибуху будівля здригнулася, я впав на підлогу. Потім я побачив, як усі вибігали з палаючого будинку. Одна бабуся, яка виходила зі своїми речами та сумками, зупинилася перед вогнем. Вона дивилася і ніби прощалася зі своїм помешканням. Це мене дуже вразило — не менше, ніж сам вибух”.
“Інтерес до України значно понизився”
Франциско співпрацює з світовими інформаційними агенціями та медіа як фотограф, а також пише для каталонських видань.
“Буду відвертим, інтерес до України значно понизився. Хоча більшість населення Іспанії підтримує Україну, і в моїй країні дуже багато українських переселенців, але інформаційна ситуація досить сумна. Хоча є іспанські медіа, які мають тут своїх кореспондентів. Але війна вже сприймається як щось далеке, що дуже затягнулося, і коли ця війна закінчиться, усі будуть дуже раді. Очевидно, вже немає тієї ейфорії підтримки, яка була на її початку”.
Основною незручністю життя в Сумах, каже каталонець, для нього є те, що він не знає українську мову.
“Логічно, коли ти їдеш із рятувальною командою або до служб екстреної допомоги, намагаєшся опанувати хоча б мінімальний український словник, як-от «бігти», «ховатися» — основні слова, які можуть врятувати твоє життя. Я вдячний місцевим поліціянтам, які поважають те, що я тут, і дозволяють мені працювати, попри те, що тут майже зона бойових дій”.
За рік на Сумщині Франциско Річард, встиг побачити на Сумщині не лише жахи війни. Говорить, у Сумах йому подобається природа.
“Для мене найголовніше — це те, як люди ставляться один до одного. Місто мені здається просто чудовим, церкви — дуже гарними. Це місто, яке можна обійти пішки. Я не маю авто, тож ходжу пішки або їжджу на велосипеді та скутері”.
“Єдиний міжнародний журналіст, який довгий час залишається в Сумах”.
Попри все, каже, Франциско, він сумує за батьківщиною. Говорить, що в Сумах його часто сприймають як іспанця. Тоді він пояснює, що він не іспанець, а каталонець.
“У серпні та вересні в Таррагоні проходять народні свята, у нас майже три місяці безперервних свят. Сумую за тим, щоб зібратися з друзями на цих заходах, побути з ними разом, поговорити, трохи випити й трохи відволіктися. Звичайно, я сумую за родиною, за тим, щоб побути з моїми рідними, провести з ними вихідні”.
Один із тих, з ким постійно зустрічаються на місцях влучань, говорить Франциско, це очільник Сумського осередку “Добробату” Олексій Клюєв. Познайомилися вони близько року тому.
“Він дуже професійний і дуже відданий своїй професії журналіст. Залишатися рік у Сумах — це дуже сильний крок. Ми всі знаємо, що навпаки, із Сум багато хто виїжджає. А він єдиний міжнародний журналіст, який такий довгий час залишається в Сумах. Перш ніж зробити фото, він намагається консультуватися або з нами, або з органами місцевого самоврядування для того, щоб своєю роботою не нашкодити роботі відповідних служб. Дуже багато інформації від нього з’являється в міжнародних медіаресурсах”, — каже Олексій Клюєв.
Поки в Україні продовжується війна, каже Франциско Річард, в його планах на майбутнє лише один пункт — робота. Але в перервах, додає, хоче вивчити українську мову.
“Уже скоро я поїду на схід країни, де я вже бував, наприклад, на Донбасі та Запоріжжі. Я хочу оселитися там на деякий час, щоб працювати над тим, що мені подобається. Адже для мене займатися журналістикою — це зануритися в ту місцевість, про яку я пишу. На жаль, я думаю, війна ще триватиме, вона не закінчиться найближчим часом. Я не вірю, що вона закінчиться, бо її масштаби великі. Але я певен, що Україна переможе, має перемогти”.
Борис Майоров, Крістіна Члек, Суспільне Суми
