Десятки загиблих, близько тридцяти полонених, і ті, чия доля досі невідома… Кожна така історія – рана на серці української журналістики
Національна спілка журналістів України закликає міжнародні організації та українську владу посилити тиск на росію, щоб зупинити воєнні злочини проти журналістів і покарати винних.
– Війна, яка триває, породжує нові й нові трагедії, в тому числі й у середовищі журналістів. На жаль, низка наших колег вважаються зниклими безвісти. Ми покладаємо великі сподівання на наші слідчі органи і громадські організації, які опікуються пошуком зниклих людей і віримо, що вдасться встановити долю кожного із них, – каже голова Національної спілки журналістів України Сергій Томіленко.
За даними НСЖУ, серед зниклих безвісти — щонайменше четверо журналістів, які вступили до лав Сил оборони України. Це Володимир Чеповий, Олександр Савоченко, Олександр Петраковський і Тарас Борисюк. Але є й інші – цивільні журналісти, чия доля залишається невідомою на окупованих територіях. Серед них – ветеран журналістики з Мелітополя Ірина Левченко та її чоловік Олександр Левченко, а також Жанна Кисельова з Каховки.
– Зникнення журналістів має серйозний вплив на свободу преси та доступ до інформації в зоні конфлікту. Це також створює атмосферу страху серед працівників ЗМІ, які висвітлюють події війни, – наголошує Сергій Томіленко. Міжнародне співтовариство вимагає від Росії надати інформацію про долю зниклих. Ця ситуація підкреслює важливість захисту працівників ЗМІ в зонах конфлікту та необхідність дотримання міжнародного гуманітарного права.
НСЖУ активно співпрацює з міжнародними організаціями, такими як «Репортери без кордонів», Міжнародна і Європейська федерації журналістів, Комітет захисту журналістів, закликаючи до розслідування випадків зникнення та звільнення затриманих журналістів.
За інформацією представника українського Омбудсмена в системі органів сектору безпеки й оборони Олександра Кононенка, на сьогодні в реєстрі зниклих безвісти за особливих обставин кількість людей, які вважаються зниклими, понад 40 тисяч. Це і військові, і цивільні.
– Зниклі безвісти за особливих обставин пов’язані з веденням бойових дій. І, якщо ми кажемо про військових, то вони, як правило, зникають під час ведення бойових дій. А, якщо ми ведемо розмову про цивільних, то або люди, на жаль, можуть загинути під час тих же бойових дій, до прикладу: Маріуполь, Бахмут, Авдіївка, будь-яке місто, будь-яке селище, де відбувається агресія РФ, люди можуть загинути. Або можуть стати жертвами насильницьких дій – незаконно затриманими, і вони будуть вважатись зниклими безвісти, – каже Олександр Кононенко.
За його словами, нині розшук зниклих безвісти полягає насамперед у зверненні до російської сторони, передусім до офісу уповноваженого з прав людини Тетяни Москалькової, щодо встановлення місця перебування тих чи тих громадян.
– Як відомо, у нас 30% колишніх військовополонених, які повернулися з полону, це саме ті, які були в статусі безвісти зниклих за особливих обставин. Тому, найголовніше, люди мають розуміти, що серйозні пошуки можуть розпочатись вже після деокупації території. Важливим є момент потрапляння на локацію, де, скажімо, востаннє бачили тих чи інших громадян, чи військових, і ця локація вважається останньою точкою, де перебували ці особи, – наголошує Олександр Кононенко. – У першу чергу, потрібно все ж таки її деокупувати, після цього відповідним чином оглянути, тоді вже робити висновки. Якщо там не знайдено тіл або ж інших розпізнавальних ознак, є сподівання, що людина потрапила в полон, таким чином відбуваються пошуки.
Про складнощі пошукової роботи розповідає співзасновник ГО «Група Патріот» Олег Котенко.
– Буває, росіяни оприлюднюють інформацію про наших полонених і загиблих хлопців, у тому числі фото, – каже він. – Ми їх архівуємо і заводимо в нашу базу даних. Цю базу ми передаємо й правоохоронним органам. Ми підтримуємо постійний зв’язок із рідними зниклого безвісти, які до нас звернулися…
У Національній спілці журналістів України переконані, що важливо не лише проводити пошукову роботу, а й надавати допомогу родинам зниклих безвісти та полонених.
– Національна спілка журналістів України завжди приділяє особливу увагу важливим суспільним темам, – каже керівниця проєкту «Об’єднані серця сімей зниклих безвісти та полонених» НСЖУ Ірина Таранова. – У час, коли багато українських родин змушені жити в невизначеності та болю, шукаючи своїх рідних, ми не можемо залишатися осторонь. Це наша соціальна та моральна відповідальність – підтримати тих, хто опинився в такій складній ситуації.
НСЖУ до Міжнародного дня зниклих безвісти ініціювала проєкт «Об’єднані серця сімей зниклих безвісти та полонених». Ця подія надасть унікальну можливість об’єднати голоси урядовців, дипломатів, представників міжнародних організацій, родин, відомих митців та медіа з метою привернення уваги до проблеми зниклих безвісти та полонених. Вперше в Україні буде створено спільний майданчик з метою продемонструвати єдність у підтримці сімей, які щоденно живуть у невідомості та надії.
Також на найбільшому екрані України (у Києві на торговому центрі «Гулівер») планується розмістити відеоролик для привернення уваги спільноти до цієї чутливої теми, наголошує Ірина Таранова.
У НСЖУ розуміють, що проблема зниклих безвісти потребує тривалої роботи та виваженого широкого висвітлення, а також активної співпраці на різних рівнях – від громадських організацій до державних і міжнародних інституцій. Тому цей проєкт – лише початок великої роботи.
– Ми закликаємо всіх небайдужих долучатися до наших ініціатив, адже тільки разом ми зможемо змінити ситуацію, вселити надію та порадіти за ту родину, яка нарешті відновила зв’язок зі своїми близькими, – каже Ірина Таранова.
Попри всі труднощі, українська журналістська спільнота не втрачає надії. Кожен день – це новий шанс знайти зниклого медійника, відновити зв’язок з рідними, повернути додому тих, хто ризикував життям заради правди.
– Ми не зупинимося, поки не дізнаємося про долю кожного нашого колеги, – наголошує Сергій Томіленко. – Бо кожен журналіст, який зник, – це не просто статистика. Це людина, яка присвятила своє життя пошуку та поширенню правди. І наш обов’язок – зробити все можливе, щоб повернути їх додому або хоча б дізнатися про їхню долю.
Активна діяльність НСЖУ щодо встановлення доль і повернення додому зниклих безвісти журналістів набула нового міжнародного резонансу після того, як цьогоріч у травні конгрес Європейської федерації журналістів звернувся до Європейської комісії та урядів європейських країн із закликом «разом із іншими міжнародними інституціями та гуманітарними місіями вжити заходів для встановлення місця перебування українських журналістів, які зникли безвісти на окупованій території».
Паралельно з міжнародною адвокацією, НСЖУ також проводить активну роботу всередині країни. Зокрема, спілка готує фотовиставку на підтримку полонених та зниклих безвісти журналістів. Ця подія, що відбудеться 30 серпня в Києві, приурочена до Міжнародного дня зниклих безвісти. Вона має на меті не лише підтримати родини зниклих, але й привернути увагу світової спільноти до цієї болючої теми. На виставці будуть представлені фотороботи Євгена Зінченка, що відображають життєві історії журналістів, військових та цивільних полонених до та під час війни. Реєстрація: https://forms.gle/7qzRXGrnLqeRRkRV8 Точне місце проведення та деталі будуть повідомлені зареєстрованим учасникам.
Журналісти-воїни, які зникли без вісти або статус яких не підтверджено:
- Чеповий Володимир, український підприємець, журналіст і громадський діяч, засновник численних медіапроєктів, шеф-редактор журналу «Бізнес». З початком повномасштабної війни став добровольцем тероборони, Про його зникнення безвісти було повідомлено 22 червня 2022 року.
- Савоченко Олександр, український журналіст, військовослужбовець, працював на СТБ, в інформагентстві «Франс Прес» та на «Суспільному». За непідтвердженими даними, загинув 26 липня 2022 року в бою під Бахмутом (остаточної інформації щодо статусу загиблого або зниклого безвісти немає).
- Петраковський Олександр, український журналіст, працівник агентства «Українські Новини», молодший лейтенант ЗСУ. Зник безвісти за особливих обставин (у бліндаж на зайнятій позиції потрапила ворожа міна) 30 травня 2024 року.
- Борисюк Тарас, колишній головний редактор «Вінницької газети», член НСЖУ, військовослужбовець 172 батальйону тероборони, капітан. За словами свідків, на початку червня 2024 року потрапив у засідку, коли поїхав медичним авто евакуйовувати важкопоранених побратимів. Подальша доля невідома.
Інформаційна служба НСЖУ
