Редакція «Українського тижня» тривалий час обговорювала використання штучного інтелекту, але зрештою зрозуміла: розмов про технології недостатньо – потрібні чіткі правила. У серпні видання ухвалило політику використання ШІ, доповнивши її внутрішньою інструкцією для команди. Про те, як редакція визначала межі допустимого, що вважає за потрібне маркувати і чому сам документ має постійно змінюватися, розповіла головна редакторка «Українського тижня» Маргарита Дикалюк під час круглого столу в Укрінформі «Від експериментів до стандартів: етичне використання ШІ в українських редакціях», організованого ГО «Жінки в медіа» і міжнародною організацією «Репортери без кордонів».
У редакції «Українського тижня» не раз говорили про штучний інтелект. Але, як визнає головна редакторка видання Маргарита Дикалюк, розмови залишалися розмовами, бо бракувало системного рішення, яке допомогло б команді зрозуміти, з чого починати і де проходять межі використання нових технологій.
– Ми про це постійно говорили, але не вистачало документа, рішень, згрупованих докупи. У серпні цього року ми прийняли політику використання штучного інтелекту в нашій редакції. Насправді це стало таким кроком, до якого ми довго йшли. Вважаю, шаблон політики використання штучного інтелекту можуть взяти за основу багато редакцій і послуговуватися ним, – розповідає вона.
Основою для роботи редакції став шаблон політики, який розробили ГО «Жінки в медіа» та міжнародна організація «Репортери без кордонів. На його основі «Український тиждень» створив власний документ, адаптувавши його до потреб редакції.
Сьогодні політика використання ШІ «Українського тижня» є публічною. У ній редакція наголошує, що штучний інтелект може допомагати в рутинних завданнях, роботі з інформацією, даними та окремими елементами контенту, але не може замінити редакційне мислення, журналістську відповідальність і контроль людини.
Там, де працює технологія, відповідальність залишається за журналістом
Для «Українського тижня» базове правило залишається незмінним: ШІ – це інструмент, а не автор.
– Однозначно, що штучний інтелект, інструменти штучного інтелекту ми використовуємо, але це не може бути робота без редакторського контролю, робота без журналіста, – наголошує Маргарита Дикалюк.
За її словами, технології можуть суттєво спростити окремі робочі процеси. Наприклад, редакція використовує ШІ для первинного розшифрування тексту. Але на цьому робота не закінчується: отриманий результат проходить подальшу обробку і перевірку людьми.
Саме ця різниця – між технічною допомогою та створенням журналістського матеріалу – стала для редакції принциповою.
Публічна політика «Українського тижня» також прямо визначає, що остаточні рішення щодо змісту матеріалів ухвалюють журналісти та редактори, а повністю згенеровані матеріали ШІ редакція не публікує.
Що читач має знати про використання ШІ
Окремою дискусією під час розробки політики у редакції стало маркування.
З одного боку, читач має розуміти, коли в роботі над матеріалом застосовували технологію. З іншого – не кожне використання ШІ означає, що журналістський продукт створений штучним інтелектом. Питання залишається відкритим і дискусійним: що саме потрібно маркувати.
Як приклад, головна редакторка навела розшифрування первинного тексту. Якщо штучний інтелект допоміг отримати первинну текстову розшифровку, а далі з нею працювали журналіст і редактор, перетворюючи її на повноцінний матеріал, у редакції не вважають таке використання технології підставою для маркування самого тексту як створеного ШІ.
Інша ситуація – з візуальним контентом. Тут редакція дотримується принципу прозорості й повідомляє аудиторію про використання ШІ, особливо що стосується матеріалів наукової тематики.
У публічній політиці «Українського тижня» цей принцип сформульований ширше: редакція зобов’язується інформувати аудиторію про використання ШІ тоді, коли технологія безпосередньо впливає на контент або спосіб його подання. Для різних випадків передбачені відповідні позначки.
Одна політика – два рівні правил
Важливим для «Українського тижня» стало й те, що команда не обмежилася публічним документом.
Окрім політики, яку може прочитати аудиторія, редакція підготувала внутрішню інструкцію для працівників.
Саме там, за словами Маргарити Дикалюк, зафіксовані практичні питання.
– Це також дуже важливо, тому що в інструкції прописані моменти щодо того, яку інформацію варто надавати мовній моделі, яку не варто, які дані можна надавати, які не можна, – пояснює вона.
Такий підхід важливий ще й тому, що правила використання ШІ стосуються не лише якості готового тексту. Вони зачіпають конфіденційність, персональні дані, авторське право та безпеку самої редакції.
Правила, які можна змінювати
Ще одна важлива особливість підходу редакції – не сприймати політику використання штучного інтелекту як остаточну.
Технології змінюються надто швидко, щоб правила, ухвалені сьогодні, залишалися незмінними роками. Змінюватимуться інструменти, редакційні потреби, ризики та саме розуміння того, що є відповідальним використанням ШІ.
– Ми розуміємо, що політика та інструкції з використання штучного інтелекту не є сталими, – наголошує Маргарита Дикалюк.
Тому редакція залишає можливість переглядати документи, доповнювати їх новими положеннями і повертатися до спірних питань – зокрема, до того самого маркування. Такий підхід закладений і в оприлюдненій політиці «Українського тижня»: документ може переглядатися відповідно до технологічних змін та потреб редакції.
Межа, яку редакція не планує пересувати
Попри готовність змінювати окремі правила, у «Українського тижня» є принцип, який, за словами головної редакторки, залишається незмінним.
Штучний інтелект може допомогти журналістові впоратися з великим масивом інформації, виконати рутинну операцію або прискорити окремий етап роботи. Але він не бере на себе редакційну відповідальність.
– Штучний інтелект – це тільки інструмент, який допоможе спростити певні задачі, розібратися у великому масиві інформації чи перевірити інформацію. Водночас він не може замінити журналіста-редактора, – наголосила Маргарита Дикалюк.
Для редакції це означає просте правило: технологія може бути поруч із журналістом, але не замість нього. І цю межу не збираються пересувати.
Інформаційна служба НСЖУ
Фото: Валентина Поліщук для ГО «Жінки в медіа»
