Як поводитися медійним особам, котрі потрапили до полону, та як розмовляти з людьми, які побували в полоні й писати про це, аби не нашкодити героям своїх публікацій? Про це йшлося під час тренінгу НСЖУ «Психологічна безпека журналістів, які висвітлюють війну в Україні».
Зокрема, військовий психолог, тренер з виживання та опору у ворожому середовищі, старший лейтенант ЗСУ Олена Сек торкнулась теми стану людей, які перебувають у полоні. Вона зазначила, що медійний розголос може допомогти звільненню. Але водночас він збільшує ціну полоненого.
“Кожен полон – це не тільки драма, а й індивідуальна історія зі своїми “плюсами” й “мінусами”. Відомі випадки, коли розголос підіймав ціну і тим самим продовжував термін перебування в полоні. Саме тому, що ціна була надто високою. Навпаки, розголос дуже шкодив, коли це були люди розголошені, але не надто публічні”.
Журналіст, за її словами, є надзвичайно цінним екземпляром, до нього висока увага. Уже були випадки потрапляння в полон, і до журналістів супротивник ставиться зі своїм розумінням журналістики. Медійних персон трактують як пропагандистів, і до них відповідно ставляться. Відтак обставини перебування в полоні стають надзвичайно складними. Там відбуваються постійний психологічний тиск і балансування на межі експлуатації, виживання та самозбереження, зазначила психолог.
Олена Сек звернула увагу на особливостях висвітлення теми полону. Вона закликала журналістів бути надзвичайно уважними та обережними, щоби своїми матеріалами не нашкодити людям, які перебувають у полоні.
“Були випадки, коли журналісти зловживали емоційним висвітленням життя полонених, надмірно героїзували людей, або навпаки, впадали в драму, чим дуже травмували рідних, а іноді й саму людину. Тому важливо підходити до теми з різних ракурсів. Не намагатись стигматизувати ті тортури, біль, страх, який люди переживали. Навіть попрошу вас лишити ці теми стосовно страху й особистих переживань фахівцям, які будуть працювати. Натомість запропонуйте обговорення виходу з цієї ситуації: що дав цей полон, якою людина вийшла з цього полону. А головне – що можна зробити для цієї людини або з цією людиною для того, щоб її життя продовжувалося ефективно і якісно”, – радить фахівчиня.
Тим не менше, в журналістів є надзвичайно потужний ресурс, який може принести величезну користь. Це можливість висвітлення глобальних гуманітарних тем на світовому рівні. Зокрема, це комунікації з Червоним Хрестом, міжнародними організаціями, які переймаються правами військовополонених та умовами перебування заручників.
“Ці питання треба виносити на міжнародний рівень, і тут якраз є і ресурс, і важелі, які можуть не просто поліпшити умови, а взагалі перевести цю тему вище, – зазначає психолог. – Наша сила в тому, що ми живемо в демократичному й гуманістичному суспільстві, і ми можемо говорити прямо на ці теми та апелювати до світу, який разом із нами розділяє наші цінності”.
Крайній випадок, який вона навела у приклад – це потрапляння в полон захисників Маріуполя, який набув пропагандистського звучання. В таких випадках комунікації з міжнародними організаціями з гуманітарних питань не менш важливі, підкреслила Олена Сек.
Вона також висловилася з приводу виживання в полоні особистості, яка перебуває в умовах психологічного і фізичного тиску. В Збройних Силах України, зокрема, декілька років існує курс підготовки до виживання у ворожому середовищі. Ті підрозділи і види військ, які мають більше ризиків потрапляння в полон, уже проходили таку підготовку.
“Там звертається увага на те, що цінність людини надто важлива. Тим не менше, для військовослужбовця надзвичайно важливо і стає місією те, що він продовжує виконання професійного обов’язку в інших умовах. Військовослужбовець залишається військовослужбовцем навіть в умовах полону. Так само і журналіст залишається журналістом навіть в умовах полону. Розуміння продовження свого професійного обов’язку, своєї місії дуже часто стає стержнем, який дозволяє вижити”, – доводить вона.
Одна з ефективних стратегій виживання в полоні, коли ти є “овоч” назовні й людина всередині, підкреслює Олена Сек.
“Коли ти собі зсередини збираєш інформацію про те, що навколо відбувається, і це стає тобі ресурсом для збереження себе як особистості, як людини. Незважаючи на те, що зовні до тебе можуть ставитись не як до людини, дуже жорстоко, навіть садистично. Наша психіка в таких випадках може намагатися зіграти зовсім іншу роль. Вона може дистанціюватися від того, що відбувається назовні”, – коментує вона.
Журналісти – люди з підвищеною емпатією. Намагання відсторонитись від цієї навколишньої інформації може стати не менш травматичним.
“Тому усвідомлення того, що твій досвід може стати допоміжним, а інколи й рятувальним для інших, може стати підставою для твого подальшого руху, – це може стати не тільки ресурсом для виживання, а й дасть можливість швидше відновитися й розпочати життя іншої якості”, – резюмувала Олена Сек.
Її колега, соціальний психолог, супервізор, керівник дивізіону стресу та психотравми Національної психологічної асоціації, полковник ЗСУ Володимир Петухов також зауважив, що робота журналіста над матеріалами про військових має бути максимально виваженою, зважаючи на те, що чимало з вояків уже побували в російському полоні та змушені були пообіцяти більше не брати участь у бойових діях.
“Виникає декілька запитань до людини, яка в даний час знаходиться в якомусь військовому формуванні. Людина, яка підписала обіцянку не брати участь у військових операціях, потрапляє в юридичну площину. Коли вона знову опиняється в полоні, вона вже не є особою на обмін, а є особою, яку саджають за кримінальним провадженням у тюрми та колонії на території росії. Ворог отримує додаткову інформацію (з журналістських матеріалів про колишніх полонених – Ред.). Людина, підписавши згоду на неучасть у бойових діях, продовжує воювати, і це спрацьовує проти неї”, – каже він.
Краще брати інтерв’ю тих, хто за станом здоров’я чи через інші обставини не продовжує службу в збройних формуваннях. Це більш безпечно, ніж спілкування з людиною, які зараз проходить службу.
Росіяни не просто так використовують тортури й катування, продовжує фахівець. Це робиться для того, щоб більше боялись. Це впливає на моральний і психологічний стан людей.
Він радить звертати увагу на те, що дасть ця інформація. Людина може поділитися своїм досвідом, який може допомогти іншим полоненим – не лише військовим, а й цивільним громадянам.
“Піддаються тортурам і цивільні. Цивільним дістається дуже багато. Але про них треба писати. Треба писати, як ворог знущається з мирного населення, водночас боїться його через імовірність спротиву та партизанської війни. Цей дійсно страх, і вони (окупанти – Ред.) роблять все, щоб його подолати всіми методами, які вони знають. Це знущання, тиск, вилучення людей з їхнього середовища. Багатьох викрадають, люди зникають. Треба постійно мати на увазі, коли пишете матеріали, що це люди і вони продовжують боротьбу”.
Експерт додає, що в Україні не так розвинена тема військовополонених, як у росії в медійних засобах, в месенджерах та соціальних мережах.
“Вони роблять акцент на невдоволенні людей, на те, що ці люди вийдуть на вулиці країни і перекинуть свої проблеми до державних органів, що це буде впливати на моральний і психологічний стан і військових формувань, і населення в цілому. Ми бачимо з тих наративів, які приводять колишні військовополонені, як працює потужна російська інформаційна машина, як вони намагаються використовувати інформацію, яка розповсюджується в Україні. Бо для них це можливість керувати ситуацією всередині нашої країни. З одного боку, ЗМІ – це наш з щит, який дозволяє відчувати себе більш впевненими в боротьбі. З іншого боку, це наша слабина, ми відкриваємо умовне вікно. Через це вікно може зайти як світло, так і темрява. Це треба враховувати в інформаційному плані”, – застерігає Володимир Пєтухов.
Це дуже маніпулятивна тема, і треба ставити себе на місце ворога, щоб знати, як ваш матеріал може відгукнутися. “Знайте, що у вас є читачі, в тому числі, в росії, але вони дуже специфічні і будуть це використовувати”, – каже на завершення військовий психолог.
