Із червня по серпень 2025 року три редакції – ProUA (Чехія), «Наш вибір» (Польща) та «Новини зі Словаччини» (Словаччина) – спільно системно моніторили російські фейки й маніпуляції. Дослідження стало можливим завдяки Вишеградському Фонду. При чому команда в Чехії робила не тільки тексти, а ще й відео, перекладали також чеською мовою, аби достукатися до чехів, бо в країні всі готуються до виборів і антиукраїнські настрої шалено зростають кожного дня. В інших країнах колеги перекладали тексти польською та словацькою.
– Ми поширювали відео в Тік-Ток, Ютуб, Інстаграм та Фейсбуку: загальні перегляди в сотні тисяч. Таким чином, віримо, що впливаємо на чеський інформаційний простір і вносимо свій вклад в боротьбу з російською пропагандою. Відповідно колеги працюють в Польщі та Словаччині. Загалом розібрано 77 випадків дезінформації: 29 у Польщі, 25 у Чехії та 23 у Словаччині, – розповіла радіожурналістка Наталія Агаркова з Запоріжжя, котра зараз тимчасово мешкає у Чехії.
У Празі Наталія Агаркова створила сайт ProUkrainu.cz, який здобув популярність, його читають в багатьох країнах світу, навіть в Індонезії. Також Наталія входить в шестірку власкорів Центру журналістської солідарності НСЖУ, які надсилають на сайти Запорізької обласної спілчанської організації дуже цікаву інформаціє про життя українців за кордоном.
Аналіз випадків дезінформації демонструє системний і багатовимірний характер антиукраїнських наративів. Вони охоплюють політичну, соціально-економічну, культурну та історичну сфери, використовуючи як відверті фейки, так і маніпулятивні інтерпретації реальних фактів. Активно дискредитується українська влада, армія та суспільство, що напряму відтворює кремлівські меседжі про «корумпованість» і «неспроможність» України існувати як самостійна держава.
Українські біженці мають образ «тягаря» та «привілейованої групи», що створює підґрунтя для соціальної напруги та конфліктів між місцевим населенням та українцями. Формується негативний імідж українців як кримінальної, соціальної та політичної загрози, із залученням локальних страхів та інцидентів.
Аналіз також показав, що дезінформаційні наративи у Польщі, Чехії та Словаччині мають спільні риси та переслідують ту саму мету – дискредитація України, підрив довіри до українців і послаблення солідарності з ними. Водночас у кожній країні такі меседжі адаптуються до місцевого контексту: у Польщі активно експлуатуються історичні питання (зокрема тема Волинської трагедії), у Чехії – соціально-економічні побоювання та антиурядові настрої, а у Словаччині – політична нестабільність і чутливість до теорій змови. Були також фейки, які майже у незміненому вигляді «мандрували» між країнами. Так, спочатку у Польщі, а згодом у Словаччині, з‘явилось повідомлення про те, що Україна нібито відмовилась приймати тіла загиблих військових, бо «немає коштів на компенсації родинам». Іншим таким фейком, що з явився у двох країнах (у Словаччині та Чехії) була новина про нібито отруйність та шкідливість товарів зі штрихкодом 482, що означає, що ці продукти походять з України.
Частина дезінформаційних наративів не обмежується лише темою українських біженців, а має ширший – антиєвропейський – підтекст. Творці таких фейків намагаються підживлювати націоналістичні гасла на кшталт «Польща для поляків», «Чехія для чехів», «Словаччина для словаків». Ідея в тому, щоб представити ЄС як щось чуже й вороже, нібито «нав’язане ззовні». Це створює недовіру до європейських інституцій і посилює конфлікти між країнами та всередині них. Основна мета такої дезінформації – розділити суспільства, послабити підтримку України та підірвати єдність Європейського Союзу.
Отримані результати дають підстави для певних висновків, однак вони є лише початковим зрізом явища. Масштабність і складність проблеми, її безпосередній вплив на громадську думку, міждержавні відносини та рівень підтримки України свідчать про те, що ця тема потребує ширшого висвітлення і тривалого дослідження. Велика роль у цьому належить журналістам, які працюють за кордоном. Саме вони повинні нести правду про війну в Україні, розповідати про реальні події та боротьбу українського народу за вільну Батьківщину.
Над дослідженням працювали: Анастасія Верховецька, Тетяна Шарапова, Оксана Кузьменко – «Наш вибір», Аліна Ґраффіова, Юлія Дідик – «Новини зі Словаччини», Олекса Лівінський, Олександра Сімочко, Маргарита Голобродська, Христина Вербицька – «ProUkrainu.cz».
Повністю з дослідженням можна ознайомитися за посиланням.
Мережа Центрів журналістської солідарності – це ініціатива Національної спілки журналістів України, реалізована у співпраці з Міжнародною та Європейською федераціями журналістів, ЮНЕСКО та за підтримки народу Японії. Наша головна мета – допомога медійникам, які працюють в Україні під час війни. Центри працюють у Києві, Харкові, Запоріжжі, Дніпрі, Львові та Івано-Франківську. Цей проєкт є частиною більш широких зусиль ЮНЕСКО, спрямованих на підтримку безпеки журналістів та свободи слова в Україні.
Контакти Центру журналістської солідарності в Запоріжжі – 096 277 53 52 (Наталя Кузьменко, Валентина Манжура, співкоординатори Запорізького центру), адреса: пр. Соборний, 15.
Запорізький ЦЖС
